9 З них належали іноземним: англійським, бельгійським та

французьким підприємцям. Вони були збудовані на їхні кош-

ти: завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (нині

Донецьк); Дніпровський завод у селищі Кам'янському (нині

Дніпродзержинськ); Гданцівський завод біля Кривого Рогу.

Російські промисловці стали власниками заводів: Брянсько-

го — біля Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'їв-

ського у Донбасі.

нерні компанії з основним капіталом майже 63 млн. крб.

Французький, бельгійський, англійський і німецький капіта-

ли значною мірою захопили ключові позиції в кам'янову-

гільній, залізорудній та металургійній промисловості Украї-

ни (у вугледобуванні іноземцям належало 63% основного

капіталу, в металургії — 90%). У 1900 р. переважно інозем-

цям належали 65 підприємств сільськогосподарського маши-

нобудування.

Значним досягненням у процесі індустріалізації України

стало будівництво Харківського та Луганського паровозобудів-

них заводів, на яких було збудовано до 1900 р. 233 паровози.

Процес монополізації став особливо активним на початку

XX ст. Переломним моментом стала економічна криза 1900—

1903 Рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних і слабких

підприємств, натомість виник ряд великих монополістичних

об'єднань: "Продамет", "Продвагон", "Продвугілля" та інші.

Монополії проникли в усі сфери господарства. Напередодні

першої світової війни в Україні не було вже жодної важли-

вої галузі промисловості, в якій так чи інакше виробництво

не було б монополізоване. За рівнем концентрації промисло-

вого виробництва Україна вийшла на початку XX ст. на одне

з перших місць у світі. Підприємці, в основному чужинці,

монополізуючи виробництво, встановлювали ціни на готову

продукцію, забезпечували високі прибутки шляхом жорсто-

кої експлуатації трудового люду.

Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна

зробила значний поступ уперед у своєму розвитку. Вона пере-

творилася в один з найрозвинутіших у промисловому відно-

шенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові

центри загальноімперського значення, як Донецький вугіль-

но-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський

марганцевий басейни та Південно-Західний цукровобуряковий

район. Однак докорінних змін в економіці не відбулося. У

зв'язку з початком першої світової війни індустріалізація в

Україні так і залишилася незавершеною. До того ж царський

уряд проводив колонізаторську політику щодо України, мало

цікавився її економічними проблемами. Виробництво заліз-

ничних рейок, яке в Україні становило більше 75% від загаль-

нодержавного, переважно обслуговувало Російську імперію з

...

давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як в

переробній її частка становила лише 15%. Основним вироб-

ником тютюну імперії була Україна, але виробництво цига-

рок здійснювалося в Петербурзі. Велику частину українсько-

го цукру відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть

у цій галузі зробити Україну залежною від Росії. Таких при-

кладів було дуже багато. Тому, хоч несподіваний і потужний

вибух промислової активності в Україні справляв приголом-

шуюче враження, він приховував однобічний, незрівноважений

характер цього розвитку.

Фактично однобічний, колоніальний характер мав і това-

рообмін. Бо імперська політика ціноутворення створювала

ситуацію, коли вартість готових російських товарів була над-

звичайно високою, в той час як ціни на українську сировину

залишалися низькими. Внаслідок цього російські виробники

готових товарів мали значно більші прибутки, ніж компанії з

видобутку вугілля та залізної руди в Україні. Так українську

економіку позбавляли потенційних прибутків і змушували

слугувати інтересам російського центру імперії.

Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріа-

лізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни

не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залиша-

лася аграрно-індустріальною.

Західна Україна. У кінці XIX — на початку XX ст. в еко-

номічному житті Західної України відбуваються суттєві зру-

шення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопиль-

на та деревообробна галузі промисловості. На початку XX ст.

Галичина експортувала щорічно 80—85 тис. вагонів лісома-

теріалів. З 90-х років XIX ст. з'явилися ознаки концентрації

виробництва, одним з виявів якого було утворення у 1892 р.

нафтового картелю. У 1905—1906 рр. виникло понад 50 акціо-

нерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких бу-

ли "Галицько-карпатське товариство", "Східниця", "Галичина".

Акціонування та монополізація стали характерними й для

інших галузей промисловості. Однак переважна більшість

підприємств залишалися дрібними. На початку XX ст. на всіх

західноукраїнських землях налічувалося близько 100 фабрич-

но-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало

62—63 тис. робітників із 300 тис. робітників, зайнятих різни-

МИ Видами

— працювала в кустарних промислах, у маленьких ремісни-

чих майстернях, удома.

У цілому промисловість західноукраїнських земель розви-

валася повільно. Галузева її структура залишалась однобокою

— в напрямку видубутку і первинної переробки сировини —

і мала колоніальний характер. Незважаючи на значні зрушен-

ня кінця XIX — початку XX ст., становлення фабрично-завод-

ської промисловості на західноукраїнських землях ще не від-

булося.