Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
эконом.история.docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
484.98 Кб
Скачать

814 Рр.) заборонити відхід селян від землі не мали успіху.

Отже, протягом V — IX ст. у Франкській державі сформу-

валася класична форма феодального службового землеволоді-

ння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господар-

ство франків, що ґрунтувалося на алодальній власності, витіс-

нив феодальний маєток-сеньиорія — замкнуте натуральне гос-

подарство, власник якого (сеньйор) мав усю повноту влади на

своїй території.

Феодальні відносини у Франції, як і в Англії, Німеччині та

інших країнах Європи, досягли зрілості в XI — XV ст. В XI

XIII ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів

королівська, світська, церковна. Ієрархічна структура зем-

леволодіння (власність верховна, сеньйоріальна і васальна)

обмежувала права окремого феодала на землю. Однак у пері-

од політичної роздрібленості менші володіння стали відчужу-

ватися. Зросли значення та розміри сеньйоріальної власності,

перш за все за рахунок лісів, луків, пасовищ. Розширилися і

зміцніли сеньйоріальні права.

З XIII ст. у Франції, а потім і в інших країнах починаєть-

ся криза панщинної системи. Натуральне господарство фео-

дального маєтку вичерпує свої можливості. Тому феодали здій-

снюють масовий перевід закріпачених селян із панщини на

натуральний, а згодом і грошовий оброк. Цей процес отримав

назву "комутації ренти". Його економічною основою була

вища продуктивність праці у селянському господарстві, ніж

на панщині. Зростання міст і розвиток товарно-грошових відно-

син сприяли поширенню грошової ренти. Феодалам було ви-

гідно отримувати від селян саме гроші, переносячи у сферу селян-

ського господарства і проблему реалізації додаткового продукту.

У XIV — XV ст. феодальні господарства все більше втягу-

ються у товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється

правовий та майновий статус селян, які поступово виходять

з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельна власність.

З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин

між феодалами і селянами — оренда, найм тощо, орієнтовані

на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої

економічні позиції держава.

3. Середньовічні міста. Ремесла. Цехи

У країнах Західної Європи найдавніші міста завдячували

своїм початком римлянам. Міста виникали скрізь, куди доходи-

ла влада Стародавнього Риму, навіть до меж римських про-

вінцій над Рейном і Дунаєм, особливо там, де довгий час стояли легіони. Пізніше міста стали виникати біля стін великих

замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпе-

ки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річка-

ми, біля копалень, на узбережжі морів тощо.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж,, Генуя,

Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг,

Магдебург) розпочалося з XI століття. Основними причина-

ми процесу урбанізації було загальне економічне піднесення,

успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільненні

частини населення для занять ремеслом, зростаючі потреби

людей у промислових виробах; розвиток торгівлі, обміну, то-

варно-грошових відносин. З кінця XI ст. зростанню і про-

цвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи.

Особливо успішно розвивалися середземноморські міста —

центри левантійської торгівлі.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в

ньому був торг (ринок). Торги відбувалися в означені дні тиж-

ня, а великі торги — кілька разів на рік. У центрі міста на

ринковій площі знаходилася ратуша — адміністративний осе-

редок. Від центральної площі на всі сторони розходилися го-

ловні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних

професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина місько-

го населення була зайнята у сільськогосподарському вироб-

ництві.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських цен-

трів) були власністю феодалів. Король, князі та інші вельможі

надавали міським жителям деякі права, виконували певні

обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки, встанов-

лювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких ка-

раванів. Феодали захищали місто та його жителів від нападів

і грабежів.

В XI — XII ст. міста Європи досягли значного економічно-

го розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла

зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися біль-

ших прав, що призвело до загострення протиріч між жителя-

ми міст і феодалами. В XI — XIII ст. у країнах Західної Євро-

пи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок

яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утво-

рювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну

свободу, власні органи управління (виборний муніципалітет,

судівництво тощо). Провід у місті мала рада, яку виоирали

мешканці міста. Вона складалася найчастіше з 12 або 24 рад-

них і бургомістра або мера. Рада видавала закони для міста,

вела адміністрацію, дбала про оборону, розвиток промисловості

й торгівлі, підтримувала зносини з іншими містами. Судівниц-

тво вела колегія, що складалася з війта і присяжних суддів,

також вибраних міщанством. Міста мали свої правні кодек-

си. Так, наприклад, у Німеччині були відомі "Саксонське дзер-

кало", "Швабське дзеркало", "Магдебурзьке право" й ін.

Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян.

Хто проживав у місті один рік і один день, той міг розрахову-

вати на охорону з боку міського уряду. Економічно розвинені

міста Італії, Німеччини, Франції та Англії в XI — XIII ст. до-

сягли значного розквіту. Збільшилася чисельність міського

населення, розвивалися ремесла і торгівля.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені

галузі міського ремесла — текстильне виробництво (виготов-

лення вовняних, лляних і шовкових тканин), виплавка і об-

робка металів. Серед галузей текстильного виробництва домі-

нувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин. Основ-

ними центрами вовняного виробництва в середньовічній Європі

були район Фландрії і Флоренція. Шовковиробництво, запо-

зичене в країнах Сходу, розвивалося в північноіталійських

містах і деяких містах Франції (Ліон).

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні

війни вимагали великої кількості зброї і металевих обладунків

(кольчуг, панцирів, щитів, шоломів). Попит на метал зумовив

прискорений розвиток металургії. Відбувся перехід від відкри-

тих горнів до закритих печей, які забезпечували високий тем-

пературний режим і дозволяли виготовляти залізо із туго-

плавких руд. У XV ст. доменні печі мала більшість західноє-

вропейських країн.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відоми-

ми були альпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські

й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб місько-

го життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були

власністю держави і приносили великі прибутки.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його це-

хова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду

професій в межах міста у спілки — цехи. Таке об'єднання було

обумовлене всією системою середньовічних соціально-еконо-

мічних відносин, феодально-становою структурою суспільства.

Серед основних причин їхнього виникнення слід виділити такі:

необхідність згуртування проти об'єднаного розбійницького

дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщен-

нях (ремісники були одночасно й купцями), зростання конку-

ренції з боку сільських ремісників. В умовах політичної не-

стабільності і залежності від сил природи ремісничі корпорації

створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх

членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності,

взаємодопомогу і захист, оберігали майно.

У першу чергу цехи були об'єднаннями економічного ха-

рактеру, які виконували завдання організації виробництва і

збуту продукції, а також охорони економічних інтересів реміс-

ників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановлення так зва-

ного цехового примусу, тобто визнання за їхніми членами мо-

нопольного права на виготовлення і збут даного виду реміс-

ничих виробів у межах міста або його округи, що зумовлюва-

лося в основному вузькістю ринку, обмеженістю попиту на ре-

місничі вироби.

Ремісничий цех як корпорація володів звичайно сумою прав

і привілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалу-

ваннях, постановах міських властей, статутах. Внутрішні пра-

вила ремісничих об'єднань, у відповідності із загальними прин-

ципами корпоративності, були спрямовані на підтримання

економічної рівності серед їхніх членів шляхом як отриман-

ня збагачення, так і недопущення збідніння окремих майстрів.

Збагаченню майстрів перешкоджала регламентація виробниц-

тва (контроль за виконанням та обсягом робіт, кількістю під-

майстрів та учнів тощо). На недопущення крайнього збідніння

членів цеху був спрямований механізм взаємодопомоги.

Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні

й обороні міста і виступала окремою бойовою одиницею місько-

го ополчення. Він мав свою церкву, каплицю чи ікону в церкві,

будучи своєрідною релігійною організацією. Кожне ремісни-

че об'єднання мало свою атрибутику й символіку: емблеми із

зображеннями знарядь праці, прапори, цехову печатку, скринь-

ку, де зберігалися документи й гроші.

Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху ха-

рактеризувалася феодальною ієрархічністю. Цех поділявся на

соціально-вікові групи (учні — підмайстри — майстри — стар-

ші майстри). Кожна така група мала свої чітко визначені права

і обов'язки, а також юридичний статус, зафіксовані в цехово-

му статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри,

які також поділялися на дві групи — власне майстрів (молод-

ших майстрів) і старших майстрів. Справами цехів керували

виборні посадові особи. На чолі об'єднання цехів стояв цех-

містер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.

Цехова організація була економічно-раціональною в XIII —

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]