15 Місці у Радянському Союзі. Все це мало турбувало центр, кот-

рий пов'язував надії на новий економічний стрибок із освоєн-

ням Сибіру та Далекого Сходу. До речі, Україна також віддава-

ла матеріальні й людські ресурси на цю програму, отримуючи

натомість дешеві енергоносії. Серйозною вадою економічної

політики центру, яка негативно позначилася на Україні, стала

продукції, що призводило до суттєвого зниження її якості.

Нарешті, саме в центрі ухвалювали рішення щодо розміщен-

ня підприємств атомної енергетики на території республіки, в

результаті яких проводилась злочинна політика будівництва

реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього

місцевостях. В Україні, на яку припадало лише 2,6% території

Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних

енергоблоків СРСР. Причому значна частина з них працювали

не на Україну, а виробляли енергію для європейських країн РЕВ.

Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-

енергетичний і військово-промисловий комплекси. У середині

70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового ви-

робництва становила понад 60%. На військову промисловість

працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в струк-

турі економіки обумовлювали її деформований, нераціональ-

ний характер. Так, частка галузей української економіки, що

працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової

продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих краї-

нах цей показник досягав 50—60% і більше.

У 70-ті роки Україна потребувала нових якісних поштовхів

для подальшого розвитку економіки: впровадження нових

технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів

(яких вже не вистачало), переорієнтації структури виробниц-

тва на високотехнологічні цикли тощо. Всі ці елементи були

або відсутніми в економічних планах центру, або мали у них

здебільшого декларативний характер. Відтак цей період став

часом уповільнення економічного розвитку, який перетворився

на якісний занепад на початку 80-х років.

Скута ланцюгами командно-адміністративної системи еко-

номіка поступово втрачала чутливість до НТР. Розвиток про-

мисловості відбувався шляхом надмірних витрат, нарощування

паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучен-

ня до виробництва все нових природних ресурсів, наслідком

чого повинна була стати сировинна й екологічна криза. Але

це давало короткочасний ефект; хоча кінцеві результати були

низькими, фондовіддача падала, якість продукції не відпові-

дала сучасним вимогам (у 1986 р. у загальному обсязі про-

мислової продукції вищої категорії якості досягли лише 15,9%

виробів). Поглибилися й диспропорції між галузями господар-

плани Радянського Союзу й України не виконувалися. З кінця

60-х до кінця 80-х років в СРСР неухильно знижувалися такі

показники, як приріст об'єму виробництва промисловості — з

50 До 14%; продуктивність суспільної праці — з 32 до 13%;

національний дохід впав у свому прирості з 45 до 16%. На

виробництво одиниці національного доходу в Радянському

Союзі витрачалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж

у розвинених країнах.

Аналогічною була ситуація в аграрному секторі. Здава-

лося б, що саме в 70-ті роки було зроблено найбільше для підви-

щення сільськогосподарського виробництва у республіці. За-

проваджувалися масштабні програми механізації та хімізації

сільського господарства, колосальна увага приділялася меліо-

рації. Протягом десятиліття у галузь було вкладено 27% усіх

капіталовкладень в українську економіку. Однак усе це дава-

ло мізерний, а часом протилежний результат. Механізація

перетворилася у постачання колгоспам і радгоспам низько-

якісної техніки, хімізація вироджувалась у забруднення земель

і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація

приводила до розорення родючих земель і порушення еколо-

гічного балансу. Залишалась украй низькою ефективність ви-

користання людських ресурсів у сільському господарстві, най-

наочнішими свідченнями чого стали сезонні "мобілізації" пра-

цівників інших секторів народного господарства, освіти та

науки на збирання врожаїв. До цього додавалася відстала

система переробки та зберігання сільськогосподарської про-

дукції, в результаті чого щорічні втрати урожаїв з окремих

видів сягали ЗО—33%.

Відповідно з року в рік не виконувалися плани виробниц-

тва у сільському господарстві. Складалась абсурдна ситуація:

капіталовкладення зростали, а віддача від них зменшувалася.

Темпи зростання виробництва у сільському господарстві по-

стійно спадали. У 1960—1970 рр. вони становили 4,5% в се-

редньому на рік, у 1981—1985 — 3,9%. У другій половині 70-х

років середньорічний приріст сільськогосподарської продукції

становив 1,5%, а в першій половині 80-х — 0,5%. Країна, яка

мала найкращі в світі чорноземи, стала лідером закупівлі зерна

за кордоном. Якщо в усіх розвинутих країнах виробництво

зерна постійно зростало, то в СРСР воно знизилося з 737 кг на

„.,_., „——„™..„ ~ .—— ^. „V, ^, Л1- у Ау00 р Найголовнішою

причиною такого становища була криза колгоспно-радгоспної

системи як такої.

Певний час радянському керівництву вдавалося послаблю-

вати негативні наслідки економічної політики форсованим

постачанням на світовий ринок енергоносіїв — нафти і газу,

які забезпечували надходження "нафтодоларів". З 1960 по