4. Промисловий розвиток

західноукраїнських земель

Колоніальним аграрно-сировинним придатком до промис-

лово розвинутих центральних та західних провінцій Австро-

Угорської імперії залишилися підвладні їй землі Східної Га-

личини, Північної Буковини і Закарпаття. Тим не менше у

70—80-х роках XIX ст. тут також відбувався інтенсивний про-

цес формування фабрично-заводської промисловості. Щоправда,

охопив він, головним чином, нафтово-озокеритну, лісопильну

та борошномельну галузі, на яких почали досить широко за-

стосовувати парові двигуни. Більшість підприємств краю на-

лежали іноземним власникам: австрійським, німецьким, навіть

канадським. У 1890-х роках кількість робітників на підприєм-

ствах Прикарпаття досягла лише 3 тис. осіб, з яких значний

відсоток становили поляки. Це було свідченням низького

г———-'-.7 іі^^.^і^./і.-.і..-.^-! Іч іх^лип-іалсгил Ііилнима цеитраль-

них і місцевих (польського походження) властей.

У Східній Галичині розвивалися традиційні галузі промис-

ловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скля-

на, керамічна. Найпоширенішою галуззю залишалося ґураль-

ництво, цукроваріння. Однак застосування передової техніки

у цих галузях відбувалося вкрай повільно. Однією із важли-

вих перешкод у цьому був початок промислового перевороту

в німецьких та чеських провінціях Австрії. Ремісничі та ма-

нуфактурні вироби краю не витримували конкуренції фабрич-

но-заводської промисловості. Негативно впливала також ко-

лонізаторська політика властей, які не були зацікавлені у

промисловому зростанні західноукраїнських земель. Вклада-

лися капітали у вигідні виробництва, що продукували на-

півфабрикати, видобували сировину, здійснювали її первинну

обробку тощо.

Закарпаття мало великі природні ресурси, власниками яких

були в основному чужинці. Були там величезні лісові простори,

які забезпечували сировину не лише для деревообробної та

будівельної, але й для хімічної галузі промисловості. Хімічну

промисловість почали розбудовувати у 1870-х роках коштами

підприємців США, Англії, Німеччини, Франції. З деревини,

зокрема бука, стали виробляти деревне вугілля, оцет, метил,

алкоголь, ацетон та інші хімічні продукти.

Наприкінці XIX ст. на Закарпатті почали видобувати граніт,

каолін, мармур, вогнетривкі та гончарні глини, вапняк тощо.

Велике значення мав видобуток бурого вугілля та кам'яної солі

з осередком у Солотвині — найбільшій соляній копальні в

Україні, що давала 200 000 т щорічно, тобто майже 20% усієї

соляної продукції України. Діяло там декілька нафтових

копалень, ґуралень, броварень тощо.

У 60—70-х роках західноукраїнські землі були з'єднані

залізницею із Заходом. У 1861 р. завершено будівництво за-

лізничної лінії Краків—Перемишль, а у 1864 р. ЇЇ з'єднали

зі Львовом. У наступні десятиліття залізничне сполучення

отримали Чернівці, Стрий, Тернопіль та інші міста і містечка.

Проте залізничне будівництво, яке в Росії та країнах Заходу

викликало бурхливий розвиток важкої індустрії, на західно-

українських землях лише незначною мірою сприяло розвит-

ку виробництва промислової продукції, переважно лісової, та

оудівельних матеріалів. Внаслідок прокладання залізниць, хоч

і було зменшено в кілька разів транспортні витрати на пере-

везення товарів, західний регіон України став легкодоступним

джерелом сировини і ринком збуту для фабричної промис-

ловості західних провінцій монархії Габсбургів.

Отже, фабрично-заводська промисловість західноукраїн-

ських земель розвивалася однобоке — розширювалися видобу-

вання і первинна переробка сировини, а не виробництво гото-

вої продукції. Такий напрям диктував уряд Австро-Угорщи-

ни, а також іноземний капітал. Це негативно впливало на хід

промислового перевороту, початковий етап якого припадав на

50—70-ті роки XIX ст.