2. Економічні експерименти більшовиків

в Україні: "воєнний комунізм" та неп

Політика "воєнного комунізму". Вирішивши збройним

шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшо-

вики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних

відносин. Перш за все було взято під партійний контроль

фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела

конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей. Фінан-

сове господарство України підпорядковувалося фінорганам

Росії. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості.

Його здійснювала Вища рада народного господарства Росії

(ВРНГ), утворена 1 грудня 1917 р. В Україні були сформовані

філії ВРНГ, які не мали ніякої автономії. Постановою ВРНГ

від 22 січня 1918 р. державною власністю Російської федерації

були оголошені акціонерні товариства "Продамет" І "Кровля".

Було націоналізовано і оголошено власністю Російської феде-

рації 9 з 15 великих металургійних заводів України, які ви-

плавляли 80% чавуну і сталі. Державною власністю РРФСР

стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд під-

приємств Харкова, Катеринослава та інших міст.

Проте найголовнішим питанням для більшовиків в Україні

було питання про хліб. Після проголошення радянської вла-

ди в Харкові більшовики стали відправляти в центральну

Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 р. щоденно з Укра-

їни в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством, з 1

березня — по 300, азі квітня — по 400 вагонів. Вивіз хліба

супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством,

здійснювався терор над українським селом.

Більшовики встановили контроль над Україною з допомо-

гою дуже привабливих для людей гасел: "Заводи — робітни-

кам", "Земля — селянам". Проте незабаром було оголошено

курс на "швидке, рішуче і тверде здійснення економічної дик-

татури пролетаріату", яке передбачало ліквідацію товарно-гро-

шових відносин і введення прямого продуктообміну. Було

розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі,

транспорту. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізова-

но понад 11 тис. підприємств. Характерно, шо державні під-

приємства, як правило, в умовах розрухи не діяли. Сотні ти-

сяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати

у село.

Продовольча політика радянської влади була антинародною

за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР

прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити

робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радян-

ських службовців продовольством. Були створені спеціальні про-

довольчі загони. З метою їхнього зміцнення до продзагонів було

мобілізовано майже 15 тис. робітників, в т. ч. понад 2 тис.

членів більшовицької партії. Влітку 1920 р. завдання щодо

продрозверстки було покладено на 1-шу кінну армію С. Будьон-

ного, що перекидалася на радянсько-польський фронт. Тим не

менше, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 р.

загальний план продрозверстки, що становив 153 млн пудів

хліба, було виконано лише на 10% .

Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування

г>слі-іла ранили півдня У країни (насамперед — Донецька За-

порізька, Катеринославська, Миколаївська та Одеська губернії)

Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком

чого став голод 1921 —1923 рр. Лихо зростало: у грудні 1921 р.

голодувало 12% населення України, в січні 1922 р. — 20%, а

в травні — вже 48%, тобто не менше 10 млн чол.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях

більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного

критерію: як би не послабити власної диктатури. Тому пере-

вага в продовольчому постачанні надавалася промисловим

районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані

й голодні робітничі колективи були набагато небезпечніши-

ми, аніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився одна-

ково. Факти свідчать, що поволзьким селянам і біженцям з

Поволжя в Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за

рахунок України. Але про голодуючих українських селян

держава постаралася забути. Газетам було заборонено висвіт-

лювати становище у південних губерніях України (цю блока-

ду було знято лише в 1922 р.). Було опрацьовано й техніку

замовчування пануючого в Україні голоду. 4 серпня 1921 р.

Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує

пояснень: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії

необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від

боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що по-

страждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми

губернськими або повітовими засобами".

Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що у