1904 Р. Кср почав видавати часопис "Економіст", навколо

якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків

кооперації під керівництвом К. Панківського.

Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на

Буковині та в Закарпатті.

Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. український

кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та пере-

шкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинни-

ком господарського, культурного і духовного піднесення укра-

їнського народу.

4. Фінанси та кредит

Наприкінці XIX ст. дедалі актуальнішим ставало питан-

ня встановлення в Росії грошового обігу, заснованого на золоті,

як це вже було у Великобританії, Франції та Німеччині. Гро-

шова реформа потребувала нагромадження величезної кіль-

кості золота. У 1897 р. золотий фонд становив уже 1095 млн

крб. при 1067 млн крб. кредитних білетів у обігу. При тако-

му співвідношенні можлива була реформа грошового обігу,

тобто кредитні білети ставали розмінними на золото. Між зо-

лотим і паперовим кредитним карбованцями взяте було спів-

відношення, яке на той час фактично встановилося на ринку

— 66 коп. золотом за 1 кредитний карбованець. Отже, рефор-

ма була проведена через девальвацію зниження карбованця

до фактично встановленого його ринкового курсу. У 1897 р.

було остаточно затверджено закон про золоту реформу. Кар-

бувалися нові золоті монети п'ятикарбованцевої вартості, а

також були визначені умови забезпечення кредитних білетів

у обігу. Встановлювалися суворі обмеження емісійного права

Державного банку.

Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта про-

існувала в Російській імперії до першої світової війни. Вона

давала можливість уряду здійснити великі економічні та кре-

дитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток

великої промисловості. На основі золотого запасу розвивала-

ся кредитна політика, державні позики, фінансувалося заліз-

ничне будівництво, промисловість тощо.

В умовах промислового розвитку значна увага приділяла-

ся вдосконаленню кредитно-банківської системи. В Україні

виникло багато приватних банків, комерційних кредитних

закладів — банківських контор, дисконтерів (кредиторів-лих-

варів, які брали на облік векселі). Новими формами організації

кредиту були приватні акціонерні банки, міські (громадські)

комерційні банки, товариства взаємного кредиту, позичково-

ощадні товариства тощо.

Таким чином, незважаючи на значний прогрес у господар-

ському розвитку України наприкінці XIX — на початку XX ст.,

кардинальних змін у її економіці не сталося. Причинами були

колонізаторська політика Російської і Австро-Угорської імпе-

рій, які зберігали за українськими землями статус сировинно-

го придатку, та, до певної міри, перша світова війна, яка зава-

дила завершенню процесу індустріалізації.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. У чому полягає суть індустріалізації України? Якими

були її найважливіші наслідки до початку першої світової

війни?

2. Як вплинула індустріалізація на розвиток українських

міст?

3. Що привело до зростання протиріч в аграрному секторі

України на рубежі XIX — XX ст.?

4. У чому полягало прогресивне значення столипінської

аграрної реформи? Якими були особливості її здійснення в

Україні?

5. Проаналізуйте фактори, які сприяли зростанню еміг-

раційних процесів в Україні.

6. Розкрийте передумови виникнення української коопе-

рації, види та найважливіші напрями її діяльності.

7. Якими були причини та наслідки грошової реформи цар-

ського уряду 1895—1897 рр.?

ЛЕКЦІЯ XV

ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

1. Економічна політика українських урядів доби

Національно-визвольної революції

(1917—1919 рр.)

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку

України. Була паралізована зовнішня торгівля. Скорочувалися

посівні площі, на 200 млн пудів у порівнянні з 1913 р. зни-

зився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством.

Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоро-

тився на ЗО—50%. На початку осені 1917 р. у Донбасі не пра-

цювало 200 шахт, були зупинені металургійні заводи. Негатив-

но позначалася на господарстві нестача кваліфікованої робочої

сили. Понад 3,5 млн українців у російській армії і 250 тис. в

австро-угорській змушені були воювати за чужі їм інтереси.

Економічна і політична криза на початку 1917 р. призве-

ла до краху російського самодержавства. У березні 1917 р.

представники української інтелігенції утворили Централь-

ну Раду, що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії.

За таких складних умов Центральна Рада як найбільш пред-

ставницький, владний орган в Україні, не змогла налагодити

ефективного державного управління, забезпечити стабільність

і порядок, організувати економічне життя. Лише після при-

йняття Третього універсалу і створення УНР, тобто із запізнен-

ням у кілька місяців Центральна Рада обнародувала основні

принципи своєї економічної політики. Значне місце у Третьо-

му універсалі відведено вирішенню аграрного питання — най-

пекучішого у той час для селянства. Оголошувалося скасування

приватної власності на "землі поміщицькі й інші землі нетру-

дових господарств сільськогосподарського призначення, а та-

кож на удільні монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі

мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Для реалі-

зації цього положення Універсалу Центральна Рада доручи-

ла Генеральному Секретаріату із земельних справ розробити

закон про те, як користуватися цими землями до остаточного

вирішення їхньої долі на Українських Установчих Зборах.

V А ^/^ А тлчіу упіОС^І^сАЛІ ДСЛЛсІру ЬсІЛсі^Ь Л Є(_>иЛІ Д НІ 1"ГЬ ДООрО-

го упорядкування виробництва, рівномірного розподілення

продуктів споживання й кращої організації праці". З цією

метою Центральна Рада зобов'язала Генеральний Секретаріат

праці спільно з представниками робітників "установити дер-

жавний контроль над продукцією в Україні". Проголошува-

лося введення восьмигодинного робочого дня.

Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в

реалізації наміченої Третім універсалом програми. Централь-

на Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аг-

рарного питання. 10 листопада 1917 року на нараді представ-

ників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і

банкірів, В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що

питання про землю буде вирішене на Українських Установ-

чих Зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз'яснен-

ня Універсалу з аграрного питання, яке забороняло "свавіль-

не захоплення земель та іншої власності". Передбачалися

покарання тих, хто порушуватиме встановлений порядок. На-

міри Центральної Ради спрямовувалися на збереження про-

дуктивності сільського господарства, але розходились із праг-

неннями мало- та безземельних селян.

Малоефективною виявилась політика Центральної Ради

щодо фінансів та промисловості. Катастрофічне бракувало

грошей навіть для виплати зарплатні. Та зачіпати царські

банки, які діяли в Україні всупереч інтересам Центральної

Ради, уряд не ризикував. Не виконувалася також обіцянка

встановити державний контроль над промисловістю. Робітники

не зрозуміли її суті, а промисловці зустріли взагалі вороже.

Остаточне банкрутство економічної політики соціалістич-

ної (за переконаннями) Центральної Ради стало очевидним

після окупації України німецькими та австро-угорськими

військами. Рада виявилася неспроможною гарантувати вико-

нання умов Брестського мирного договору, тобто забезпечити

вивезення до Німеччини продовольства. Внаслідок цього та

інших причин Центральна Рада перестала існувати.

Гетьманат. Уряд гетьмана Павла Скоропадського та його

оточення складалися з помірковано-консервативних чинов-

ників, військових і громадських діячів дореволюційного часу.

Вони прагнули побудувати нову за формою Українську дер-

жаву зі стабільним устроєм, що базуватиметься на засадах

ї власності, у ряд очолив Федір Лизогуб, октябрист з

українофільською орієнтацією, великий поміщик. Він зумів

налагодити функціонування державного апарату, в т. ч. й на

місцях, за рахунок використання царської бюрократії. Це

правда, загрожувало відновленню Української державності, зате

забезпечило порядок, виконання союзницьких домовленостей

тощо. Великі землевласники стали відновлювати свою влас-

ність на землю і майно в Україні. Поряд з цим уряд розпочав

розробку аграрного законодавства й опублікував у липні