2. Місце економічної історії в системі наук

Економічна історія є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). Вона забезпечує тісний зв'язок історичних знань з економікою промисловості, сільського господарства, іншими галузевими і функціональними економічними науками. У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль. Вона є ключем до пошуку генетичних залежностей та історичних закономірностей в економічному житті держав і народів.

Важливою є взаємодія економічної історії з конкретними соціологічними дисциплінами. Адже вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управ-

ління виробничими колективами, задоволеність працею, настрій,

поведінка працівників тощо, також повинен враховуватися

історією господарства. Економічні результати — це результа-

ти насамперед діяльності людей, виробничих колективів.

Існує тісний зв'язок історії господарства з історичними

науками, насамперед з загальною історією, яка певну увагу

приділяє й історії економіки. У свою чергу економічна істо-

рія не може обійти найважливіші події загальної історії, так

як зрозуміти економічний розвиток суспільства, не враховуючи

ідеології, політики та інших факторів, неможливо.

Економічна історія обов'язково включає вивчення внутрі-

шньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн,

національних і етнографічних особливостей, законів, релігій-

них культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми

вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їхньої ролі в

розвитку економіки.

3. Критерії періодизації курсу

З часу виникнення історії господарства як науки робилися

численні спроби її періодизації. Російський історик-економіст

Л.І. Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фак-

тор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст

Б. Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші

дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й

обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, аме-

риканець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі

— культуру, релігію.

У 60-х роках XIX ст. популярними стали теорії "індустрі-

ального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадії

економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постін-

дустріальне суспільство. Найвидатніші її представники —

Д. Белл, Г. Кант, 3. Бжезінський (СІЛА), Ж.Ж. Серван-Шрейбер

і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії (в т.ч.

й економічної історії світу) вони поклали поділ на доіндустрі-

альне (аграрно-ремісниче, традиційне) та індустріальне (про-

гресуюче) і постіндустріальне суспільство. В основу цього по-

ділу покладено рівень розвитку виробництва, а також галузе-

вий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріаль-

ного суспільства" стверджується, зокрема, що залежно від тех-

нічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно

домінує "первинна" сфера господарської діяльності — сільське

господарство; "вторинна" сфера економічної діяльності —

промисловість, а на сучасному етапі — "третинна" сфера —

сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить

науці та освіті.

Формаційний (марксистсько-ленінський) підхід до періоди-

зації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.

Для періодизації економічної історії світу й України авто-

ри обрали схему, яка, на їхній погляд, найповніше відповідає

потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій

(від найдавніших часів — V ст. н.е.).