4. Економічне становище українських земель

у литовсько-польські часи

Економічний розвиток України в другій половині XIV —

XVI ст. Був зумовлений її бездержавним статусом, перебуван-

ням українських земель у складі сусідніх держав: Великого

князівства Литовського та Польського королівства, а з 1569 р.

— Речі Посполитої.

Аграрні відносини в цей час визначалися наближеністю

українських земель до країн Центральної та Західної Європи,

в яких формувалися нові індустріальні суспільства.

Становлення економічних основ новоєвропейської христи-

янської цивілізації втягувало економіку багатьох країн, в т. ч.

й Польського королівства, Великого князівства Литовського у

загальноєвропейський ринок, прискорювало процес феодалі-

зації земельної власності, розвиток ремесла, промислів, ману-

фактур на українських землях.

Суспільно-економічний розвиток Західної Європи вимагав

иідлачаппм иги-гггоііл Иіадів иирипуіпш і і<л.І_Іа*Іл Іхіьарііі. г>оми

надходили з різних регіонів та країн світу. Благородні мета-

ли, наприклад, — з країн Центральної та Латинської Америки.

Сільськогосподарська продукція дедалі активніше надходила

з українських земель. Західноєвропейський попит породжу-

вав відповідну пропозицію, стимулював відповідні галузі ви-

робництва — так само, як і прагнення панівних верств Польщі

та Литви користуватися престижними західноєвропейськими

промисловими товарами, предметами розкоші, книгами, напо-

ями тощо. Це спонукало збільшувати виробництво продукції

і призводило до посилення експлуатації аграрно-сировинних

придатків новоєвропейської цивілізації, одним із яких були

українські землі у польсько-литовську добу і, пізніше, у складі

Російської імперії.

Процес феодалізації земельної власності полягав у розподілі

землі та її юридичному закріпленні за власниками. Земельна

власність зосереджувалася в основному в руках королів, маг-

натів, шляхти, церкви, а з середини XVI ст. почало формува-

тися козацьке землеволодіння.

Значна частина земель була державною чи королівською і

об'єднувалась у староства — великі господарські комплекси,

які складалися із адміністративне сполучених фільварків і

окремих груп поселень. У першій половині XVII ст. в Речі

Посполитій на королівські маєтки припадало майже 10% від

усіх поселень. Королівська земля орендувалася шляхтою та

магнатами на вигідних для них умовах. Саме вони були її

фактичними власниками.

Найбільше землі було сконцентровано в руках магнатів,

серед яких виділялися роди Замойських, Потоцьких, Жолкев-

ських, Конецпольських та ін. На початку XVII ст. нараховува-

лося майже 250 магнатських маєтків. Серед них було чима-

ло магнатів українсько-литовського походження: Острозькі,

Вишневецькі, Чорторийські, Корецькі та ін. Магнатське зем-

леволодіння швидко збільшується після Люблінської унії

(1569 р.) та сеймової постанови 1590 р., за якими магнатам

відкривалися простори Наддніпрянщини.

У 30-х роках XVII ст. у володіннях князя Вишневецького

було 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, майже 230

тис. селян.

Певну роль в господарському житті відігравало шляхет-

сопе зклілкаилиишня. -У ЮАА р. сепію польського и.ороліьі;тва

прийняв ухвалу "Про вивід шляхетства", за якою було визна-

чено, хто належить до стану шляхти. У 1528 р. було проведе-

но перепис шляхти. На початку XVII ст. в Україні налічува-

лася майже тисяча шляхетських маєтків. Часто шляхтичі

виступали орендарями державної чи магнатської землі. Пе-

реважна їх більшість — це дрібні та середні власники. Були

серед них шляхтичі українського (із бояр) походження: Куль-

чицькі, Крушельницькі, Витвицькі, Чайковські, Попелі та ін.

У даний період продовжувало зростати церковна-монас-

тирське землеволодіння. До кінця XVI ст. великим земле-

власником в Україні залишалася православна церква та її

монастирі. Однак після підписання Брестської унії у 1596 р.

її володіння поступово зменшуються. Натомість зростає земель-

на власність уніатської і особливо католицької церкви. Напере-

додні Хмельниччини на Волині, Брацлавшині та Київщині май-

же 50 маєтків належало католицькій церкві та монастирям.

Упродовж XVI ст. виникає і розвивається козацьке земле-

володіння. Воно поділялося на маєтки реєстрових і запорозь-

ких козаків. Реєстрові козаки отримували земельні наділи за

службу королю, а запорожці, що також були на службі, освою-

вали степи за дніпровськими порогами. Поступово їхня земель-

на власність зростає, особливо під час Хмельниччини.

Зберігалася тривалий час селянська земельна власність.

З розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків, ростом попиту

на сільськогосподарську продукцію в Західній Європі відбував-

ся поступовий процес обезземелення селян та їхнє закріпачення.

Аграрні відносини польсько-литовської доби регулювали-

ся правовими актами: Литовськими статутами та іншими, які

поширювалися й на українські землі. За Литовським статутом