Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
эконом.история.docx
Скачиваний:
30
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
484.98 Кб
Скачать

2,7 До 10,2%. Всього за п'ятнадцять років, що пройшли від

початку реформ, експортна квота цієї країни виросла у 8 разів

і в 1993 р. склала близько 24% ВВП. Фахівці прогнозують,

що за умов збереження сучасних темпів розвитку Китай до

2020 Р. Стане чільною економічною потугою світу.

Більшість перехідних економік вже пройшли стадію ін-

дустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіче-

ності, такі країни, як Чехія, Росія, Україна та інші мають роз-

винені галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських

робіт. Дослідження показали, що чимало підприємств цих країн

потенційно конкурентоспроможні на світових ринках. Зага-

лом населення даних країн підтримує основні цінності, які

формують "дух індустріальної цивілізації". Це не дає змогу

вважати їх країнами, що розвиваються. Водночас взяті в су-

купності в середньому найважливіші показники перехідних

економік поступаються перед відповідними даними розвину-

тих ринкових систем, взятих в цілому. Зокрема, у Польщі в

середині 90-х років фірми, що оперували у сфері високих тех-

нологій, випускали лише 3,5% усієї промислової продукції, тоді

як у більш розвинених країнах відповідний показник стано-

вить до 20%.

Перехідні економіки лише наближаються до ринку як уста-

леної форми господарювання, приватний, недержавний сектор

перебуває на етапі становлення, зміцнення й набуття легіти-

мації. Із закінченням цього процесу виникне відносно завер-

шена економіка, яка, як перехідна, розвиватиметься через зміни

вже на власній основі.

2. Країни, що розвиваються

Розпад колоніальної системи після другої світової війни —

одна з визначних подій сучасної історії. Цей процес умовно

можна поділити на три етапи. Перший, з 1945 р. до середини

50-х років, коли в основному відбулося визволення Азії. Дру-

гий, з половини 50-х до середини 60-х років, призвів до появи

незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій

етап, з 1965 до 1990 рр., завершив деколонізацію півдня "чор-

ного континенту".

З розпадом колоніальної системи відкрилися перспективи

для суверенного розвитку десятків нових держав в Азії, Аф-

риці, Латинській Америці. Вони займають понад 60% тери-

торії Землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосе-

реджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти й 50,5% —

газу. Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої

руди, хромітів, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки

на країни Африки. За роки незалежності ці країни здійснили

складні соціально-економічні перетворення, досягли певних

успіхів у створенні основ національної економіки. Проте пе-

реважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відста-

вання від промислово розвинутих країн з ринковою економі-

кою, вирішити багато гострих соціальних проблем.

Хоч країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем еко-

номічного розвитку, соціально-економічними структурами, ма-

ють національні, Історико-культурні, релігійні своєрідності,

можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім

кількісне й якісне відставання продуктивних сил від рівня

постіндустріальних держав. Більшість даних країн має мало-

розвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-

економічної структури, яка характеризується багатоукладні-

стю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних

та інших докапіталістичних укладів. Спільною рисою пере-

важної більшості цих країн є низький рівень життя населен-

ня, слаборозвиненість соціальної інфраструктури. Й нарешті,

їхньою особливістю є набагато істотніший і жорстокіший вплив

релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в

індустріальних країнах.

Недивлячись на те, що частка країн, що розвиваються, у

світовому виробництві підвищилась за 1980—1990 рр. з 13,1

до 16%, виробництво ВНП на душу населення зростало дуже

повільно через високі темпи зростання населення, а в багатьох

державах навіть абсолютно скоротилось. Це зумовило збере-

ження значної дистанції між ними і країнами з розвиненою

ринковою економікою. У 1991 р. ВНП на душу населення

складав відповідно 830 і 18211 доларів.

Істотно відстають країни, що розвиваються, від розвинених

держав з ринковою економікою за рівнем продуктивності

праці. Це відображає їхню загальну соціально-економічну від-

сталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, не-

відповідністю сучасним вимогам структури економіки, дуже

слабким освоєнням досягнень НТП, вкрай низьким рівнем

інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.

Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці

набувають соціальні проблеми. У країнах з високим рівнем

безробіття мільйони людей позбавлені можливості брати участь

у виробництві й різко обмежені у споживанні. Для створення

нових робочих місць, підвищення кваліфікації або забезпечен-

ня існування маси незайнятих людей потрібні великі кошти,

в той час як існує гострий дефіцит фінансових ресурсів.

Величезною проблемою для країн, що розвиваються, є зрос-

тання їхньої заборгованості перед розвиненими країнами. Так

звана боргова криза особливо вразила країни Латинської Аме-

рики та Африки. Вона призвела до затяжного економічного

спаду в багатьох з них у 80-ті роки. Значна частина боргів на-

иул<л репутації

розвиваються, у 80—90-ті роки почали робити дедалі більший

акцент на залучення інвестицій транснаціональних компаній,

їхній приплив не призводить безпосередньо до зростання бор-

гу й водночас може бути важливим джерелом фінансування

економіки, а також каналом одержання засобів виробництва,

технологій, "ноу-хау", інженерно-консультаційних послуг, управ-

лінського досвіду.

Недивлячись на притаманну всім країнам, що розвиваються,

соціально-економічну відсталість, між ними існує істотна різни-

ця у рівні розвитку продуктивних сил, динаміці соціального

росту й, нарешті, у ступені адаптації до техногенної цивілізації.

Значно зросла диференціація між країнами зазначеної гру-

пи у 80—90-х роках. Вона була спричинена багатьма соціаль-

но-економічними, політичними та іншими факторами. Від-

мінність умов виробництва (зокрема, забезпеченість природни-

ми ресурсами), демографічної ситуації, місця у міжнародному

поділі праці, як і специфічність політичної ситуації, будуть і в

перспективі визначати дедалі більшу нерівномірність розвит-

ку цих держав.

Особливу групу утворює більшість країн-експортерів наф-

ти (Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати,

Саудівська Аравія та ін.), які мають високий рівень прибутку

на душу населення, значні експортні надходження. У 70-ті роки

ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у

національну економіку, соціальну інфраструктуру. Так, у Саудів-

ській Аравії дохід від експорту в 1974 р. становив ЗО млрд

доларів, а в 1981 р. — понад 101 млрд доларів. В Об'єднаних

Арабських Еміратах щорічний середній дохід на душу населення

на початку 80-х років досяг найвищого рівня в світі — 23 тис.

доларів Упродовж 70—80-х років провідне місце в світі посідав

і Кувейт — 16 тис доларів на душу населення щорічно. Однак

через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження

світових цін на неї ці держави в останні роки уповільнили тем-

пи росту. Наприклад, надходження в бюджет Саудівської Ара-

вії склали в 1998 р. лише п'яту частину від надходжень 1980 р.

Різко погіршилось становище таких держав, як Венесуела, Ні-

герія, Алжир, бюджети яких на 80—95% залежать від нафти.

Інша група країн, що розвиваються, так звані нові індуст-

ріальні країни, у 80-ті роки перетворилась на полюс світового

фікуючи галузеву структуру господарства, нові індустріальні

країни займають дедалі помітніше місце у глобальній еко-

номіці.

Все ж, більшість країн, що розвиваються, особливо афри-

канських, перебувають у скрутному становищі внаслідок соці-

ально-економічної та культурної відсталості. Це так звані

найменш розвинені держави. За класифікацією ООН, до них

належить 47 держав (Афганістан, Бангладеш, Ефіопія, Йємен,

Сомалі, Уганда, Чад та ін.) з населенням близько півмільярда

чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут ста-

новить всього 250 доларів. Не маючи значних запасів природ-

них ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансових коштів

для економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття

практично витіснені з міжнародного поділу праці і перебува-

ють у надзвичайно скрутному становищі.

Характерні риси економіки найменш розвинених країн

такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінуван-

ня натуральних і напівнатуральних форм господарювання в

економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування

товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початко-

ва стадія формування єдиного інтегрованого національного

ринку; однобока спеціалізація експортного сектору тощо.

Низький рівень економічного розвитку згаданих держав та

значна нерівномірність розподілу прибутків серед окремих

верств населення призводить до значних проблем. Так, у краї-

нах на південь від Сахари за межею бідності живе близько

половини населення. Щорічне зростання сільськогосподарської

продукції тут не перевищує 1,5%, тоді як населення зростає

на 3%, тобто вдвічі швидше. За даними ООН, близько 60%

населення Тропічної Африки систематично недоїдають, у тому

числі 40% дітей у віці до 5-ти років.

Жалюгідний стан економіки призвів до різкого скорочен-

ня державних асигнувань на охорону здоров'я, освіту, профе-

сійну підготовку. Дитяча смертність тут у 10—12 разів вища

за показники розвинутих країн. Половина дорослих в Африці

неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а вчать-

ся у вузах — лише 1,4%.

Світове співтовариство намагається допомогти найменш

розвиненим державам у вирішенні їхніх проблем. Зокрема, в

вилися про списання половини зовнішнього боргу найбідні-

ших країн. Згідно з цією ініціативою, буде списано 70 млрд

доларів США із загальної суми заборгованості більш як ЗО кра-

їн, яка складає майже 130 млрд доларів. Окрім того, для забез-

печення фінансування допомоги найбіднішим країнам світу

була підтримана пропозиція про продаж близько десятої час-

тини золотих резервів МВФ, які оцінюються у 27 млрд доларів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]