3. Нові індустріальні країни

Поглиблення науково-технічного прогресу, зміна і модерні-

зація сучасної системи міжнародного поділу праці створили

сприятливі умови для динамічного розвитку деяких країн, які

дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК). За відносно

короткий час вони створили значний промисловий потенціал,

розвинули окремі сучасні галузі індустрії, різко збільшили

промисловий експорт, посівши важливе місце у міжнародно-

му поділі праці.

Число і склад учасників даної групи не є незмінним. У 80-

ті роки сюди включали країни й території Східної Азії (Півден-

на Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш роз-

винені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Ар-

гентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише

азійська четвірка так званих "драконів" стабільно підтверди-

ла свою репутацію нового полюсу росту світової економіки і

найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні краї-

ни". 90-ті роки показали, що, крім НІК, так би мовити, першої

хвилі, з'являються НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд,

Індонезія, і, у перспективі, третього — Туреччина, Філіппіни,

Шрі-Ланка.

Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить

умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 доларів, частка

переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають

увагу й такі характеристики НІК, як високі темпи зростання,

динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні

зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтен-

сивна участь у міжнародному поділі праці, широке викорис-

тання іноземного капіталу з метою розвитку тощо.

розвиток економічного потенціалу нових Індустріальних

країн, насамперед вражаючий "ривок" азійської четвірки НІК

першого покоління зумовлені, на думку дослідників, об'єктив-

ними процесами у світовій економіці загалом і в економіці

зазначених країн зокрема. Під впливом НТП, екологічної

проблеми, демографічної ситуації у 60—70-ті роки у розвине-

них країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої про-

мисловості, металургії, хімії (а згодом машинобудування та

електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання

витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього

середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробниц-

тво продукції згаданих галузей і викликало їхнє перенесення

у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні

порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сирови-

ни, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних опе-

рацій транснаціональних компаній, які організували тут екс-

портне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК

до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих краї-

нах, які раніше за інших взяли курс на експортоорієнтова-

ну модель розвитку і створили сприятливий клімат для іно-

земних інвестицій. Це були НІК першого покоління.

Позитивну роль у становленні цілого ряду галузей госпо-

дарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної

економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Південній Ко-

реї створено галузі, яких не було в країні: чорну та кольорову

металургію, машинобудування, суднобудування, автомобіле-

будування, електронну промисловість тощо. Це дало можли-

вість здійснити структурну перебудову промисловості, реоргані-

зувати і зміцнити провідні "базові" галузі, ліквідувати ряд

диспропорцій в економіці, стимулювати розвиток дрібного та

середнього підприємництва з тіснішою прив'язкою його до

експортного сектору.

З середини 80-х років процес експортоорієнтованої моделі

розвитку охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'яз-

ку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів

національних валют (відносно долара) НІК першого поколін-

ня почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги

у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнту-

вавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції,

азійська четвірка НІК з певною участю ТНК почала масово

переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою

робочою силою — Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і

сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.

З початком 90-х років друге покоління НІК стало найди-

намічнішою за темпами економічного росту групою країн в

Азії і світі взагалі. Однак, як згодом виявилося, їхні економі-

ки не були готовими до таких різких змін. В 1997 р. в Таї-

ланді, Малайзії, Індонезії а також Південній Кореї вибухнула

глибока фінансова криза, яка супроводжувалася обвалом ко-

тировок тамтешніх акцій, масовою втечею капіталу, різким

падінням курсів національних валют. Серед причин кризи,

помимо значних спекуляцій, які сприяли обвалу фондових

ринків, називались недорозвинутість фінансового сектору і його

зарегульованість, недостатньо обачлива фінансова політика

місцевих банків і промислових підприємств, яка привела до

нагромадження непосильних короткострокових боргів, загаль-

ний "перегрів" економіки, штучно завищені котировки на бір-

жах і ціни нерухомості, велика залежність експортних струк-

тур в деяких економіках регіону від імпорту комплектуючих

матеріалів тощо. На сьогодні економічне становище у згада-

них країнах стабілізується.

З усієї групи країн, що розвиваються, НІК найшвидше при-

стосувалися до нових умов світового ринку. Вони стали не-

від'ємною складовою міжнародного поділу праці. Про це свід-

чить їхня експортна спеціалізація. Основою експорту є виро-

би легкої промисловості. Серед НІК виділяються держави, які

займають провідні позиції на світових товарних ринках цих

виробів. Гонконг посідає перше місце в світі по експорту одя-

гу, Тайвань — перше місце по експорту взуття. До першої

десятки найбільших експортерів товарів легкої промисловості

входять Бразилія, Сінгапур, Малайзія, Південна Корея. Остан-

ня також посідає значне місце у світовому автомобілебудуванні.

Вражаючих успіхів НІК Азії досягли в розвитку електро-

технічної та електронної промисловості. Стрімкий розвиток

цих галузей зумовлений не тільки залученням нових індуст-

ріальних країн до наукомісткого виробництва, а насамперед

прискореним розвитком подетального і поопераційного поділу

праці на світовому рівні. Головну роль тут відіграють транс-

національні компанії, які перетворюють цілі країни на своє-

рідні цехи. Це можна проілюструвати на прикладі Малайзії,

вим виробником мікросхем і напівпровідників. Якщо на

початку 70-х років у країні не існувало підприємств електрон-

ної промисловості, то в 1988 р. їх налічувалося 225 з кількістю

зайнятих понад 700 тис. чоловік. На початок 90-х років НІК

вийшли на третє місце в світі (після Японії і США) з виробни-

цтва електронного й електротехнічного обладнання. Вони по-

ступаються США і Японії за обсягом продажу відповідних то-

варів, але випереджають такі країни, як ФРН, Англія, Франція.

Відчуваючи загрозу своїм економічним інтересам з боку

НІК, країни Заходу прагнуть запобігти або обмежити отриман-

ня новими конкурентами перспективних технологій, новітньо-

го обладнання. Проте незважаючи на ці труднощі нові індус-

тріальні країни (зокрема, країни першого ешелону) здійсню-

ють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже

на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань,

Південна Корея, Сінгапур створюють наукові й промислові

центри, розширюють власні наукові дослідження. Показово, що

в опублікованому в 1996 р. Всесвітнім економічним форумом,

який базується в Женеві, рейтингу найконкурентоздатніших

країн світу перші два місця посідають Сінгапур та Гонконг.

До першої десятки входять також Тайвань і Малайзія.

У 70—80-ті роки про НІК говорили лише як про перспек-

тивний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці

країни перетворились на відчутний центр впливу на структу-

ру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і

фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну

політику решти країн, демонструючи одну з моделей успіш-

ного подолання економічної та соціальної відсталості. Якщо

у 50-ті роки та ж Південна Корея мала дохід на душу насе-

лення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х — уже 34%.

Середньорічна заробітна плата зросла з 80 доларів у 1960 р.

до 10 тисяч доларів у 1997 р. Аналогічні показники в Сінга-

пурі й Гонконзі.

Значну увагу нові індустріальні країни приділяють регіо-

нальному економічному співробітництву. У 1967 р. було ство-

рено Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). її

члени — Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та

ін. — проголосили своєю метою "прискорення економічного

розвитку, соціального і культурного прогресу, сприяння ста-

Жі]^ У 1. «-* ^ А ІЛЧ_*Л.^іі-»іАі-' \-г л. л. ^ л^-^.^^^л^****— _-_,_,_,. ___ —

номічне об'єднання, зокрема, взаємне забезпечення товарами,

сировиною, будівництво спільних підприємств, безмитна торгів-

ля у рамках асоціації стали ще одним фактором для підне-

сення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один

із центрів тяжіння світової економіки.

Серед загальних для всіх азійських нових індустріальних

країн складових успіху варто виділити: максимально ефек-

тивне використання зовнішніх факторів економічного розвитку

(пільгові кредити, участь у міжнародному поділі праці й залу-

чення транснаціональних корпорацій, іноземні технології);

послідовна внутрішня політика, яка забезпечила відносну полі-

тичну й економічну стабільність; ефективна макроекономіч-

на політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реаль-

них обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попи-

ту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло

нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню). Успі-

хи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора,

як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості

їхнього населення.

Працелюбність й відповідальність, престиж знань і кваліфі-

кації, енергійність і ділова кмітливість — ці риси населення

країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктив-

ності праці і якості продукції, швидкому зростанню підпри-

ємництва й створенню в цілому такого психологічного кліма-

ту, який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні

труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і

прискореного залучення до передових досягнень світової ци-

вілізації.

Отже, цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію

до формування спільних рис та ознак господарського розвит-

ку світової економіки. Водночас відбувається диференціація

між різними країнами та регіонами залежно від рівня їхньо-

го соціально-економічного розвитку, ступеня інтегрування у

міжнародний поділ та кооперацію праці, забезпеченості голов-

ними факторами виробництва, територіально-географічних та

інших особливостей.

Все це спонукає країни до найширшого використання як

внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного

зростання, до гармонізації національної та міжнародної еко-

\.

п^іуц.іпиі Іііл/іітіі«..и, наикмоиристосування господарських ме-

ханізмів й інституціональних структур на міждержавному

і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законо-

давства.

Запитання і завдання для самоперевірки