2. Мануфактурний період

української промисловості

Національно-визвольна революція справила значний вплив

і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі

умови для розвитку міст тих українських земель, що були

визволені від польсько-шляхетського володарювання. На ве-

ликі промислово-торгівельні центри перетворювалися Київ,

Ніжин, Переяслав, Прилуки, Миргород, Лубни, Чернігів, Полта-

ва, Стародуб, Новгород-Сіверський. Найбільші міста розвива-

лися за магдебурзьким правом. Воно гарантувало незалеж-

ність міст від старшинських органів влади й закріплювало

особливі права купецтва та міщанства. Всього на Лівобережній

Україні у XVII ст. налічувалося понад 100 міст і містечок, у

середині XVIII ст. — 200. З освоєнням південних земель були

засновані міста Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав

(Дніпропетровськ), Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь,

Одеса. На основі поселень українських переселенців виника-

ли міста Слобідської України.

Правобережні й західноукраїнські міста після значних руй-

нувань під час воєнних дій другої половини XVII — початку

XVIII ст. Відроджувалися повільно.

Ремесло на Лівобережжі та Слобожанщині розвивалося в

межах цехової системи з її суворою регламентацією виробки-

чих процесів. Але Національно-визвольна революція послабила,

а то й скасувала різні, в тому числі й цехові, заборони та обме-

ження. Нехтуючи ними, окремі ткачі, чоботарі й і ниті майстри

дедалі частіше послуговувалися в своїх майстернях працею

вільних наймитів. Вони застосовували нові прийоми та інстру-

менти в своїй роботі. Ремесло поступово перетворювалося у

свою вищу форму — дрібнотоварне виробництво.

Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промис-

ловості в Україні датується по-різному. Початкові форми ма-

нуфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій

половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські

та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промис-

ли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатніши-

ми для технічних нововведень, нових форм організації вироб-

ництва і праці. Технічною передумовою для створення ману-

фактур було широке використання водяного колеса, що забез-

печувало перехід від дрібного ручного виробництва до вели-

кого механізованого. Водяні млини механізували виробничі

процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й

використовувались у текстильній, деревообробній, металооб-

робній та інших галузях. Найкраще розвивалися борошно-

мельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні

млини. У 1640 р. в маєтках Яреми Вишневецького було 476

млинів. У Гетьманській державі на будівництво та викорис-

тання млинів видавалися спеціальні універсали, а їхніми влас-

никами чи орендарями були шляхта, старшина, козаки та се-

ляни.

Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медо-

варіння, які мали добру сировинну базу в Україні й приноси-

ли великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні

були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України.

Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою

формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні,

де з руди плавилося залізо, і кузні. У кінці XVIII ст. з'явили-

ся перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли

чавун, а потім сталь.

У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти

папір. Найбільше папірень було у Східній Галичині, основним

центром українського паперового виробництва вона залиша-

лася впродовж XVII — XVIII ст. Папірні були в основному

власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У