Заняття 7

Тема: Методика формування початкових хімічних понять. Хімічний експеримент при вивченні карбону й силіцію.

Мета: Розглянути методичні прийоми формування початкових хімічних уявлень і понять. Сформувати вміння складати навчаючі програми. Відпрацювати техніку і методику хімічного експерименту при вивченні карбону й силіцію.

Семінарська частина

Питання для самоконтролю

1. Місце і значення теми “Початкові хімічні поняття” в курсі хімії середньої школи”.

2. Особливості форм і методів роботи при вивченні теми “Початкові хімічні поняття”.

3. Використовуючи програму і підручник 8 кл., укажіть, які опорні знання необхідні для початкового формування понять “хімічна реакція”, “хімічний елемент”?

4. Як розвивається поняття “хімічна реакція” в шкільному курсі неорганічної хімії?

5. Які опорні знання потрібні для вивчення поняття “валентність”?

Практична частина

1. Групова робота. Підготуватися до проведення і провести фрагмент уроку з теми „Початкові хімічні поняття”.

Лабораторна частина

Дослід 1. Адсорбція вугіллям барвників із розчину. У колбу наливають ледь підфарбований водний розчин (фуксину чи фіолетового чорнила) і додають 2-3 чайні ложки деревного вугілля. Після збовтування розчину і відстоювання вугілля забарвлення зникає.

Дослід 2. Адсорбція вугіллям газу. Колбу заповнюють нітроген(IV) оксидом і насипають деревного вугілля. Горло колби щільно закривають пробкою. Після струшування колби забарвлення газу зникає.

Дослід 3. Одержання карбон(IV) оксиду в лабораторії. В апарат Кіппа кладуть мармур і наливають розчин хлоридної кислоти (1:1).

Дослід 4. Переливання карбон(IV) оксиду з стакана в стакан. На двох хімічних стаканах роблять написи № 1 і № 2. Стакан № 1 заповнюють вуглекислим газом із апарата Кіппа шляхом витіснення повітря. Наповнення стакана визначають за скіпкою, що горить, в атмосфері вуглекислого газу вона тухне. Із стакана № 1 СО₂ переливають як рідину в стакан № 2. Потім за допомогою скіпки, що горить, перевіряємо наявність вуглекислого газу в обох стаканах.

Дослід 5. Горіння магнію в карбон(IV) оксиді. У банку чи стакан з карбон(IV) оксидом вносять запалену магнієву стрічку, яка продовжує горіти. На стінках банки осідає білий наліт магній оксиду і виділяється вуглець у вигляді сажі.

Дослід 6. Одержання гелю силікатної кислоти. У пробірці до 10%-ного розчину натрій силікату доливають половину об’єму розведеної хлоридної кислоти (1:1). Швидко перемішують паличкою суміш. Випадає гель кислоти. Пробірку з одержаною кислотою можна перекинути догори дном, але гель при цьому не виливається.

Дослід 7. Гідроліз солей силікатної кислоти. До розчину натрій силікату добавляють по краплях розчину фенолфталеїну. Забарвлення розчину стає малиновим.

Дослід 8. Просочування тканини розчином силікату. У пробірку з розчином натрій силікату чи калій силікату опускають кусочок тканини. Через декілька хвилин його виймають із розчину, підсушують над полум’ям і потім вносять у полум’я. Тканина не горить.

Завдання для самостійної роботи

Інваріантна складова – обов’язкові завдання

Принциповою відмінністю програмованих матеріалів від традиційних підручників і посібників є те, що текст програмованого підручника чи навчального матеріалу містить не лише навчальну інформацію, але і вказівки до її засвоєння – систему розпоряджень для здійснення певних дій: “прочитати текст...”, “відповісти на запитання...”, “скласти рівняння реакції...”, “проробити дослід...” тощо. Одночасно дається вказівка і про необхідність розумової діяльності. Наприклад: “Порівняйте за складом формули складних речовин, наведених у завданні і згрупуйте окремо формули кислот і основ”.

Доза засвоєння (крок), яка визначається вимогами програмування, являє собою логічно завершену систему: інформація-операція-контроль. Для ілюстрації скористаємось прикладом алгоритму, складеного В.Я.Вівюрським, для навчання учнів складати формули оксидів:

1.	Напишіть хімічні знаки елементів оксиду, поставивши знак Оксигену на другому місці	РО
2.	Визначте і позначте римськими цифрами валентність елементів	V II P O
3.	Знайдіть найменше спільне кратне числових значень валентності елементів	10
4.	Напишіть спільне кратне арабською цифрою зверху між символами елементів	V 10 II P O
5.	Щоб визначити індекси, розділіть найменше спільне кратне на валентність одного, а потім другого елемента	10:5=2 10:2=5
6.	Поставте індекси знизу справа до знаків елементів	P2O5

Завдання 1. За зразком розглянутого алгоритму складіть алгоритм визначення валентності за формулою речовини.

Завдання 2. Складіть за таким же принципом навчаючу програму написання хімічного рівняння реакції. Зробіть висновки про те, що показує хімічне рівняння.

Завдання 3. Істотним етапом уроку “Хімічна формула. Відносна молекулярна маса” (тема “Початкові хімічні поняття”) є формування вміння аналізувати формулу речовини. Для цього учням пропонується алгоритм: