Позакласна робота з хімії

Форми:

1. Індивідуальна (види: робота з літературою, підготовка доповідей, рефератів, дослідження і т.п.);

2. Групова (гурток, секції клубу, МАН, лекторські групи, випуск стінгазети);

3. Масова (хімічний вечір, хімічне товариство, клуб, МАН, хімічна олімпіада, конференція, екскурсія, вікторина, усний хімічний журнал, тиждень (декада, місячник) хімії і т.п.).

Хімічний гурток – основна форма позакласної систематичної роботи. 10-15 учнів.

– староста, заступник;

– річний план роботи.

Так само працюють товариства «Юний хімік», «Клуб юних хіміків», МАН. Керують ними ради. Випускаються стінгазети, бюлетені. Найбільш доцільно проводити 2 групових заняття на місяць і 2 індивідуальних (групових).

Заключний етап роботи – хімічний вечір.

Хімічний вечір

План підготовки:

1) відбір змісту, програма, сценарій;

2) призначення доповідачів і ведучих;

3) відбір хімічних дослідів;

4) підготовка хімічної вікторини, конкурсів, розваг;

5) підготовка ілюстративного матеріалу;

6) репетиція учасників художньої самодіяльності;

7) оформлення приміщення;

8) організація чергування під час вечора;

9) обирання журі;

10) підготовка подарунків.

Тематика: «Хімічна казка», «Вечір загадок», «Вода – речовина проста і загадкова», «Хімія і космос» і ін.

Тиждень (декада, місячник) хімії

Понеділок – урочисте відкриття, лекції, бесіди, конкурс «лаборантів»;

Вівторок – день умілих рук (виставка творчих робіт, конкурс стінгазет);

Середа – хімічні ранки для учнів молодших класів;

Четвер – день хімічної естафети, кожний клас – свою команду;

П’ятниця – підсумки тижня, хімічний вечір, нагородження переможців, оголошення подяк.

Хімічна олімпіада

етапи: шкільний, районний, міський, обласний, республіканський, міжнародний.

Удосконалення класно-урочної системи

Урок сьогодні часто розглядається не стільки з точки зору формального поєднання і послідовності його етапів, скільки з позицій порушення і досягнення мети, ефективності пізнавальної діяльності. Вчитель сьогодні вільний у виборі структури уроку, лише б вона забезпечувала високу результативність навчання і виховання. Важливість цього нововведення можна зрозуміти, лише зіставляючи колишні жорсткі вимоги обов’язкового дотримання формальних східців уроку з нинішніми ідеями вільного конструювання навчальних занять. Однак відношення теоретиків і практиків до «безструктурного» уроку неоднозначне; розкріпачення вчителя, безумовно, прогресивний крок, але порушення закономірностей пізнавальної діяльності, що виникають в умовах довільного, необґрунтованого поєднання етапів уроку, – великий недолік. Важливим сучасним положенням є і те, що доцільність тих або інших типів і структур уроку пропонується оцінювати по ефективності всього навчально-виховного процесу (кінцевому результату), а не по структурній досконалості і завершеності окремих уроків.

Від Коменского і Гербарта бере початок класична чотирьохланкова структура уроку, що спирається на формальні східців (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, вмінь; їхнє закріплення і систематизація; застосування на практиці. Відповідний їй тип уроку носить назву комбінованого (змішаного). Етапи комбінованого уроку розкладені на відрізки часу, мають такий вигляд:

Організація роботи	Повторення вивченого (актуалізація знань)	Вивчення нових знань, формування нових вмінь	Закріплення, систематизація, застосування	Завдання додому
Етапи	1	2	3	4

Не важко зрозуміти, чому такий тип уроку названий комбінованим – на ньому вчитель має можливість досягти декількох мети. Елементи (етапи) уроку можуть бути скомбіновані в будь-який послідовності, що робить урок гнучким і придатним для вирішення дуже широкого кола навчально-виховних задач. Цим, зокрема, і пояснюється широке розповсюдження комбінованого уроку в масовій практиці; за деякими даним, частка комбінованих уроків займає 75-80% від загального числа всіх уроків, що проводяться.

Стійкість класичного комбінованого уроку визначило і те, що він краще інших типів узгоджується з закономірностями навчально-виховного процесу, динамікою розумової працездатності і надає педагогам більше можливості пристосовуватися до конкретних умов.

Доцільність 45-хвилинної тривалості уроку інтуїтивно встановленою нашими попередниками, сьогодні підкріплюється психофізіологічними дослідженнями. Якщо уроки стають коротшими, то потрібно форсувати процес «втягнення» в роботу, відповідно скорочується час продуктивну діяльність. При більш тривалих уроках зростає необхідність вольової регуляції довільної уваги.

Окрім своєї важливої переваги – можливості досягати на одному уроці не однієї мети, комбінований урок має і недоліки. Вони виявляються в тому, що практично бракує часу не тільки на засвоєння нових знань, але і на всі інші види пізнавальної діяльності. З того часу, коли був запропонований комбінований урок, відбулися радикальні зміни: значно зріс обсяг знань, що вивчаються на уроці, в багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилося відношення учнів до навчання, а тому продуктивність всіх етапів уроку знизилася. З метою підвищення результативності навчальних занять виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються здебільшого якимось одним видом діяльності. Це уроки засвоєння нових знань; формування нових вмінь; узагальнення і систематизації знань, вмінь; контролю і корекції знань, вмінь; застосування знань, вмінь на практиці. Не важко помітити, що всі названі типи являють собою «укорочений» комбінований урок. Структура виділених типів уроку складається звичайно з трьох частин: 1) організації роботи (1-3 хв.), 2) головної частини (формування, засвоєння, повторення, закріплення, контроль, застосування і т. д.) (35-40 хв.), 3) підведення підсумків і завдання додому (2-3 хв.).