IV. Планування навчальної роботи та підготовка вчителя до уроку.

1. Річний календарний план (можна в програмі).

2. Тематичний план. З точки зору науки необхідно спочатку спланувати систему уроків з теми, а потім виявити, яке місце в ній займає даний урок. Спочатку вчитель аналізує зміст теми, щоб установити взаємозв’язок і визначити послідовність уроків.

Тематичний план (Хімія в школі № 1, 1987 р., с.21).

№ уроку	Тема уроку	Основні освітні завдання уроку	Демонстрації, лабораторні досліди, практичні заняття, типи розрахункових задач	Між предметні та внутрішньопредметні зв’язки	Навчально-наочні посібники

3. На підставі тематичного плану складається план уроку, а молодий учитель – конспект уроку.

Тема уроку:

Мета уроку:

Тип уроку.

Методи і методичні прийоми:

Обладнання:

Література:

Хід уроку

Лекційно-семінарська система навчання хімії

Основоположними принципами цієї системи є:

1. Принцип подачі нового матеріалу порціями.

Вся програма з хімії ділиться на великі розділи. Ці розділи охоплюють декілька шкільних тем і розглядаються спочатку на уроках загального розбору теми. Головне завдання цих уроків – розбір основних законів, теорій. Це уроки-лекції. Особливістю їх є те, що навчальний матеріал за урок тричі повторюється вчителем. Спочатку швидко і коротко робиться огляд найважливіших вузлових питань теми, потім значно у повільнішому темпі детально розглядається основний зміст матеріалу, він супроводжується демонстраціями; втретє вчитель коротко повторює головне, що учні повинні засвоїти.

2. Принцип навчання на високому рівні складності.

Диференціація завдань. Варіанти «А», «В», «С» – репродуктивний.

3. Принцип вільного вибору учнями варіантів.

4. Принцип багатократності контролю.

1. Первинний контроль – фронтально та індивідуально на лекціях;

2. Вторинний контроль – на семінарських заняттях. Його обов’язково проходять всі. 4-6 учнів усно, інші – письмово.

«А» – максимальна оцінка «5»

«В» – - « – «4»

«С» – - « – «3»

• Остаточний контроль – уроки тематичного заліку. Оцінка за залік вважається коректуючою і йде в оцінку за чверть. Залік – після кожної теми. Для кожного заліку складаються індивідуальні картки контрольних завдань, в кожній з яких 5 запитань. 2 запитання відповідають варіанту «А», 1 – «В» і 2 – «С».

Оцінка «5» – всі 5 запитань виконані вірно

«4» – «В» і «С»

«3» – «С»

Тематичний залік виконують письмово в спеціальних зошитах. Якщо оцінка «2» – можна перездати в позаурочний час на протязі 10 днів.

5. Принцип домінування процесу пізнання над знаннями.

Складаються інструкції, які даються на 1-му уроці-лекції. Ця інструкція переписується в зошит.

М.П. Гузик у практиці навчання хімії реалізує чотири рівні диференціації, що обґрунтовуються ним як персональні навчально-розвивальні програми А, В, С, Д. Програма Д, найбільш елементарна, розрахована на тих дітей, у яких або ще слабка пам’ять, або які не володіють достатньою волею, щоб примусити себе систематично й свідомо навчатися. „Головною кінцевою метою навчання учнів за цією програмою є досягнення ними перехідних навчальних досягнень між допонятійними та науково-понятійними”.

Кінцевий освітній продукт за програмою С має такі характеристики:

1. „він є репродуктивним за змістом, тому що формується з того ж самого вихідного навчального матеріалу, що є у підручнику чи іншому джерелі інформації, з яким учень працював на уроці;

2. водночас він може вважатися творчим, тому що в процесі формування його змістової та логічної структури учень творчо використовував вихідну навчальну інформацію й відповідні логічні прийоми;

3. він створює базу для подальшого розширення та поглиблення знань, удосконалення вмінь і навичок у напрямі накопичення наукових фактів, практичних дій, які уможливлюють об’єднання предметної інформації у класи та системи”.

Програма В передбачає „творче перенесення системи уявлень про ті класи теоретичної й практичної інформації, які вже засвоїв учень, створення на їх основі нових систем знань, умінь і навичок в залежності від умов їх застосування в навчально-виховній практиці”.

Програма А „включає завдання та вправи, які передбачають організацію тих класів інформації, які учень засвоїв за програмою В, у відповідні системи, а також їх перетворення в процесі розв’язання навчальних проблем”.

Таким чином, диференційовані програми передбачають два найважливіших аспекти: а) забезпечення визначеного рівня оволодіння знаннями, вміннями і навичками (від репродуктивного до творчого); б) забезпечення визначеного ступеня самостійності дітей у навчанні (від постійної допомоги з боку вчителя – робота зі зразка, інструктаж тощо до повної самостійності).

Між програмами „А”, „В”, „С”, „Д” існує строга спадкоємність, кожній темі наданий обов’язковий мінімум, що дозволяє забезпечити нерозривну логіку викладу і створити нехай неповну, але обов’язково суцільну картину основних уявлень.

Завдання програми „С” зафіксовані як базовий стандарт. Виконуючи їх, учень опановує конкретний матеріал із предмета на рівні його відтворення. Робота з первинного засвоєння матеріалу на цьому рівні має свої особливості. Вона потребує багатократного його повторення, вміння виділяти значеннєві групи, виділяти головне, знання прийомів запам’ятовування й т.д. Тому в зміст програми „С” уводиться інструктаж про те, як учити, на що звернути увагу, який із цього випливає висновок і т.п. Завдання програми „С” повинен уміти виконати кожний учень, перед тим, як приступити до роботи з більш складною програмою (а краще сказати, за наступною за нею програмою).

Програма „В” забезпечує оволодіння учнями тими загальними і специфічними прийомами навчальної й розумової діяльності, що необхідні для розв’язання завдань на застосування. Тому, крім конкретних знань, у цю програму вводяться додаткові відомості, що розширюють матеріал першого рівня, доводять, ілюструють і конкретизують основне знання, показують функціонування та застосування понять. Цей рівень дещо збільшує обсяг відомостей, допомагає глибше зрозуміти основний матеріал, робить загальну картину більш суцільною.

Виконання програми „А” піднімає учнів на рівень усвідомленого, творчого застосування знань. Ця програма передбачає вільне володіння фактичним матеріалом, прийомами навчальної роботи і розумових дій. Вона вводить учня в суть проблем, які можна розв’язати на основі здобутих у школі знань, дає розвиваючі відомості, що поглиблюють матеріал, його логічне обґрунтування, що відкриває перспективи творчого використання. Цей рівень дозволяє дитині проявити себе в додатковій самостійній роботі.