Матеріали для самостійної роботи

Методика (від грецького methodike) – це сукупність способів доцільного здійснення будь-якої роботи, завдання.

Методика навчання хімії – педагогічна наука, яка вивчав зміст шкільного курсу хімії і закономірності його засвоєння учнями. Методика навчання хімії як наука вивчає і розв’язує три найважливіші групи проблем: 1) навчання, 2) виховання З) розвитку учнів. Кожна з цих груп є предметом вивчення окремих наук. Проблеми навчання і виховання вивчає педагогіка. Проблеми розвитку – психологія. Складною системою понять є й хімія.

Функції методики навчання хімії – знаходження оптимальних шляхів засвоєння учнями середньої школи основних фактів, понять, законів і теорій, їх вираження у специфічній для хімії термінології.

Методика навчання хімії вирішує три основні завдання

чому вчити

як учити

як учитися

У науковій роботі з методики навчання хімії використовують різні методи досліджень:

специфічні (характерні тільки для методики хімії) – це відбір навчального матеріалу і методичне перетворення змісту науки хімії для реалізації шкільної хімічної освіти. Використовуючи ці методи, дослідник вирішує, який матеріал необхідно включити в зміст шкільного предмету, знаходить шляхи формування знань, умінь і навичок у процесі навчання хімії. Специфічні методи дозволяють розробити нові і модернізувати існуючі шкільні демонстраційні і лабораторні досліди з хімії, сприяють створенню і вдосконаленню наочних посібників, матеріалів для самостійної роботи учнів.

загальнопедагогічні:

- педагогічні спостереження,

- бесіди з учителями і учнями;

- анкетування;

- моделювання експериментальної системи; навчання;

- педагогічний експеримент.

Педагогічний експеримент – метод навмисного внесення змін у навчально-виховний процес, щоб досягти певного освітнього і виховного ефекту.

1-й етап – констатуючий (попередній). Вивчення стану викладання, зрізи знань.

2-й етап – формуючий експеримент (навчальний). Дослідник уточнює свою гіпотезу і формує її. Потім він перевіряє її, побудувавши навчання хімії по-новому. Виявлена особливість перевіряється на великій кількості класів. Дослідження необхідно проводити одночасно в кількох класах (експериментальних і контрольних). Умови – однакові (кваліфікація вчителів, підбір учнів, матеріально-технічна база). Прийом перехресних груп.

Здобуті наукові факти, наслідки спостережень і експериментальної роботи аналізуються й узагальнюються з метою встановлення закономірностей, підтвердження гіпотез, розробки наукових теорій, які далі використовуються для формулювання практичних пропозицій і методичних рекомендацій з методики навчання хімії.

Проте зазначені методи не завжди достатні для розв’язання всіх тих проблем, що виникають перед методичною наукою. Широко застосовують у методиці математичні методи дослідження, що ґрунтуються на досягненнях теорії ймовірності, математичної статистики, кібернетики, теорії інформації і комунікацій, теорії дослідження операцій, а також на обчислювальних і моделюючих засобах сучасної техніки.

Ш. У педагогічному закладі освіти методика навчання хімії – один із важливих предметів. Він забезпечує професійну підготовку вчителя хімії. Курс методики навчання хімії завершує професійну підготовку майбутнього вчителя і перед ним стоять такі завдання:

• підготувати майбутнього вчителя до практичної діяльності в загальноосвітній школі та інших навчальних закладах;

• озброїти його системою методичних знань, умінь і навичок, передбачених професіограмою вчителя хімії;

1. підготувати майбутнього вчителя до самостійної педагогічної творчості: навчити його доступним для шкільних умов прийомам педагогічного дослідження, озброїти вмінням організовувати навчання в паралельних класах за різними методичними варіантами і перевіряти ефективність різних методичних підходів до навчання хімії.

Вимоги щодо методичної підготовки вчителя хімії визначено у професіограмі (Профессиограмма учителя химии средней общеобразовательной школы. – М.: Б.и., 1981. – 24 с.).

Професіограма вчителя хімії вміщує різні параметри кваліфікаційної характеристики даної професії. Назвемо лише окремі вимоги до методичної підготовки вчителя хімії, які зумовлені тим, що основними функціями вчителя є інформаційна, розвиваюча, орієнтаційна, мобілізаційна, конструктивна, організаторська, комунікативна й дослідницька діяльність. Для реалізації цих функцій учитель хімії повинен:

1. бездоганно знайти шкільний курс хімії, вміти критично оцінювати його науковий рівень відповідно до стану хімічної науки і сучасного виробництва, давати чітку і обґрунтовану методичну характеристику діючої програми і підручників;

2. бездоганно володіти хімічною мовою, знати сучасну хімічну номенклатуру й класифікацію речовин, методи й прийоми навчання учнів хімічної мови й вироблення в них уміння користуватися нею в навчальному процесі,

3. упевнено володіти методикою і технікою хімічного експерименту, вміти організовувати робочі місця учнів, формувати в них експериментальні вміння і навички;

4. володіти методикою розв’язування і правильного оформлення розв’язків розрахункових та експериментальних задач;

5. вміти відбирати відомості про сучасні досягнення хімічної науки і промисловості для кожного етапу навчання і дидактичного адаптування їх з урахуванням принципів науковості й доступності, вікових особливостей учнів відносно різних типів середніх навчальних закладів (денні, вечірні школи, школи-гімназії, школи-ліцеї, СПТУ, технікуми).

6. вміти розмежовувати в навчальному матеріалі основний і другорядний, визначати важкі для засвоєння питання і шляхи подолання труднощів;

7. вміти організовувати на рівні сучасних дидактичних вимог усі види навчальної роботи учнів, формувати в них інтелектуальні, предметні та організаційно-пізнавальні уміння і навички;

8. вміти широко використовувати уроки різних типів, лекції і семінарські заняття, визначати мету і завдання уроку, складати його план, відбирати й розташовувати в певній послідовності навчальний матеріал, доцільно обирати прийоми, форми і методи діяльності вчителя і учнів, оптимально поєднувати слово вчителя з хімічним експериментом та ілюстративним матеріалом;

9. вміти здійснювати політехнічну освіту, трудове виховання і профорієнтацію учнів;

10. вміти виявляти, встановлювати і розкривати внутрішньопреметні та міжпредметні зв’язки, оцінювати їх пізнавальне значення у процесі формування наукового світогляду і розвитку хімічного мислення учнів;

11. вміти здійснювати тематичне і поурочне планування навчального матеріалу, усіх видів позакласної роботи з хімії;

12. вміти складати і розробляти дидактичні матеріали; тексти контрольним робіт і хімічних диктантів, вправи і завдання, інструкції для лабораторних дослідів і практичних занять, розрахункові й експериментальні задачі за темами шкільного курсу, комбіновані кількісні та якісні задачі для шкільних хімічних олімпіад;

13. бездоганно володіти технічними засобами навчання, вміти відбирати екранні посібники до різних тем програми у поєднанні з хімічним експериментом, та іншими засобами наочності, використовувати комп’ютери в навчальному процесі (для обробки результатів лабораторних дослідів і практичних робіт, розв’язування розрахункових задач, тестової перевірки знань учнів тощо);

14. вміти володіти основними прийомами педагогічної графіки, вміти зарисовувати хімічний посуд, прилади та їх деталі, зображувати схеми виробничих процесів, пояснювати учням правила зарисовування хімічних дослідів;

15. вміти самостійно готувати наочні посібники для кабінету хімії і допомагати учням у їх виготовленні;

16. вміти цілеспрямовано спостерігати за діяльністю учнів, слухати, аналізувати й оцінювати їх відповіді, здійснювати диференційований підхід до навчання, проводити нескладний педагогічний експеримент, обробляти його результати доступними методами і робити висновки з одержаних даних;

17. знати основні методичні посібники й періодичну літературу з методики навчання хімії;

18. володіти літературною мовою і добре поставленим голосом.

Шкільний курс хімії ставить перед собою мету: забезпечити засвоєння кожним учнем знань і умінь, необхідних для трудової діяльності, для дальшого навчання. Мета і зміст хімічної освіти зафіксовані в навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках з хімії. Основні функції навчання хімії:

- освітня;

- розвиваюча;

- виховна.

Освітня функція навчання хімії – дати учням систему знань з основ сучасної хімії, виступає як основна і визначаюча. Тільки на основі набутих знань і умінь можливий розвиток особистості. Навчання повинне бути розвиваючим. При вивченні теоретичного матеріалу, використанні проблемного навчання, хімічного експерименту курс хімії здійснює вплив на розвиток мислення, пам’яті, мови, уяви, сенсорних, емоційних і інших якостей особистості.

Виконання дослідів, робота з роздатковим матеріалом розвивають спостережливість, акуратність, відповідальність, наполегливість. Використання наукової мови в навчанні сприяє розвитку мовлення. Систематичне розв’язування задач, виконання графічних завдань, моделювання і конструювання з хімії розвивають творчий підхід до пізнання, виховують культуру розумової праці, пізнавальну самостійність.

Активне використання теоретичних знань і символіки розвивають мислення і уяву учнів.

Тільки науковою організацією процесів навчання і розвитку з урахуванням вікових особливостей і типологічних особливостей учнів можна досягти гармонійної єдності навчання і розвитку.

Але перш ніж вирішувати питання, чому і як учити, необхідно визначити мету навчання. Мета – це передбачуваний результат навчання, на досягнення якого буде направлена спільна діяльність учителя і учнів в процесі вивчення хімії.

Комплексне здійснення навчання, виховання і розвитку ставить три мети:

-освітню,

-виховну,

-розвиваючу.

До освітньої мети відноситься формування наукових і технологічних знань з хімії і відповідних умінь. До виховної – моральне, естетичне і трудове виховання. До розвиваючої – формування соціальне активної особистості, формування цілісного природничонаукового світорозуміння.

Тому в основному майже до кожного уроку хімії ставиться 3 мети. Наприклад, урок хімії у 10 класі на тему: «Хімічні властивості етиленових вуглеводнів».

Мета.

Освітня: забезпечити в ході уроку засвоєння: хімічних властивостей етиленових вуглеводнів у порівнянні з насиченими; механізм реакції приєднання на основі електронних уявлень; поглибити поняття про спільність властивостей гомологів, які обумовлені подібністю складу і будови.

Виховна: на прикладі перетворення ненасичених вуглеводнів в насичені підвести учнів до розуміння діалектичного закону переходу кількісних змін в якісні; на прикладі реакції приєднання переконати учнів р доцільності вивчення теоретичних закономірностей для управління хімічним процесом.

Розвиваюча: розвивати вміння робити логічні висновки про властивості речовин на основі їх будови; продовжувати розвивати просторово-зорове уявлення при написанні структурних формул вуглеводнів.

Але часто до окремих тем неможливо поставити всі 3 мети. Тому можна поставити одну мету, освітню (навчальну), але в неї включити питання розвиваючого і виховуючого навчання.

Мета навчання хімії конкретизується і реалізується за допомогою завдань навчання.

Завдання навчання – це засоби досягнення мети. У відповідності з . метою вони поділяються на завдання освіти, розвитку і виховання.

Освітні завдання:

- засвоєння учнями найважливіших фактів про речовини та їх перетворення;

- засвоєння основних хімічних понять;

- розкриття суті законів хімії;

- засвоєння провідних хімічних теорій;

- навчання хімічній мові;

- навчання методам хімічного експерименту і розвиток практичних умінь і навичок учнів;

- політехнічна освіта.

Завдання розвитку навчально-пізнавальної діяльності:

- забезпечити розвиток розумових здібностей учнів, їх уміння користуватися логічними прийомами мислення, спостерігати і пояснювати хімічні явища, логічно і доказово викладати матеріал, що вивчається, самостійно добувати і застосовувати знання;

- розвивати творчі здібності учнів,

19. викликати у них інтерес до вивчення хімії.

Виховні завдання:

- формування наукового світогляду;

- трудове виховання;

- екологічне виховання;

- естетичне виховання.

Школи нового типу на прикладі Полтавської області

Законом про освіту України встановлено такі освітні рівні:

20. початкова загальна освіта;

21. базова загальна середня освіта;

22. повна загальна середня освіта;

23. професійно-технічна освіта (кваліфікований робітник, молодший спеціаліст);

24. базова вища освіта (бакалавр);

25. повна вища освіта (спеціаліст, магістр).

Проблеми навчання в системі альтернативної освіти

Новин етап розвитку суспільства обумовлює зміни в системі освіти. Соціальне замовлення – виховання громадянина України, здатного навчатися і працювати в сучасних умовах, – інтенсифікує пошуки нових, нетрадиційних методів викладання. У надрах старої системи освіти спочатку сформувались нові підходи до локальних засобів навчання, а згодом з’явились авторські школи і цілісні концепції. Пожвавився інтерес до зарубіжних систем.

Сьогодні, поряд із оновленням традиційної системи освіти, виникають заклади нового типу, що альтернативні традиційним.

Взагалі, поняття альтернативного навчання у кожній країні має свою специфіку, однак де в чому воно схоже. Так, альтернативним прийнято вважати навчання, що відрізняється від традиційного формами, методами, засобами і частково змістом освіти.

Альтернативна система навчання в Україні перебуває у стані складного, поступового становлення і сприймається неоднозначно. Поки що ми можемо розрізняти складові цієї системи за ознаками об’єкта і суб’єкта діяльності, а також за формою власності. За ознакою об’єкта – це ліцеї, гімназії, колежі (які за змістом діяльності більше відповідають гімназіям), спеціальні заклади для обдарованих дітей, школи-комплекси, недільні, експериментальні майданчики, авторські, асоційовані, пілотні школи (ООН, ЮНЕСКО, міжнародних та європейських організацій, товариств тощо).

За ознакою суб’єкта навчання альтернативна освіта створюється для різних категорій учнів. Ліцеї, гімназії, колежі, спеціалізовані школи створюються для обдарованих і талановитих дітей, що мають відтворити інтелектуальний потенціал нації. Інші типи навчальних закладів системи альтернативної освіти мають задовольнити різноманітні соціально-економічні, культурні потреби громадян.

Третя ознака альтернативної системи навчання – форма власності. Більшість типів навчальних закладів є державними, проте можуть бути і заклади, що базуються на інших формах власності (кооперативна, приватна, спільних підприємств та ін.). При цьому слід мати на увазі, що кожна дитина у всіх цивілізованих країнах одержує від держави певну суму на утримання, незважаючи на тип навчального закладу. В Україні ця проблема ще не вирішувалась.

Різницю між закладами альтернативного типу навчання і загальноосвітньою школою можна простежити за основними дидактичними аспектами: метою і завданнями освіти (аксіологічний аспект), принципами (методологічний аспект), мотивами навчання (мотиваційний аспект). Безперечно, що заклади окремих типів у самій системі альтернативної освіти теж відрізняються між собою.

Нова філософія освіти вимагає адекватного формулювання мети освіти. Порівняльний аналіз мети освіти в концепціях розвитку школи у країнах СНД та ЄС свідчить про те, що уявлення про мету і результати навчання базується на двох категоріях: соціального запиту і певної моделі якостей людини. Умовно мету освіти можна поділити на три підгрупи: утопічна, прагматична, прогностична.

Як відомо, метою радянської школи був «всебічний розвиток особистості»), що у практиці навчання перевантаженого, заідеологізованого формальною освітою учня перетворилося на соціальну утопію. І досі ця утопічна мета формулюється в концепціях різного рівня, що суперечить перспективам освіти України XXI століття. В концепціях локального плану переважає прагматична мета – підготувати учня до життя в умовах ринкової економіки, до продовження навчання тощо.

Прогностична мета навчального закладу передбачає розвиток особистості, формування загальнолюдських цінностей, глобальну освіту. Концептуально мета повинна розкриватися у завданнях і співвідноситися з наслідками.

Так, метою гімназії як середнього загальноосвітнього закладу, що дає науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку, є забезпечення виховання і розвитку обдарованих і здібних дітей в ім’я збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу України. Основні завдання гімназії сформульовані на основі нової філософії освіти згідно з метою.

Альтернативне навчання – навчання, яке відрізняється від традиційного за формами, методами, технологіями, частково – за змістом, інколи – за формою власності.

Гімназія – середній загальноосвітній заклад для обдарованих і здібних дітей, що забезпечує їхню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку та задовольняє різнобічні освітні запити особи, суспільства, держави.

Ліцей – спеціальний заклад освіти для обдарованих дітей, що забезпечує здобуття освіти понад державний мінімум та здійснює науково-практичну підготовку, задовольняє різнобічні освітні запити особи, суспільства і держави.

Приватний середній загальноосвітній заклад – заклад освіти, що заснований на недержавній формі власності й задовольняє потреби громадян, суспільства і держави у загальній середній освіті.

Державний компонент освіти – це обов’язковий, базовий компонент навчального плану, який має забезпечити єдиний соціальне необхідний для молоді обсяг і рівень знань, умінь і навичок (державний стандарт освіти), достатніх для продовження безперервної освіти. Він опрацьовується і методично забезпечується Міністерством освіти України.

Шкільний компонент освіти – варіантна частина навчального плану, яка розробляється школою і затверджується її Радою. Шкільний компонент складається з вибірково-обов’язкових предметів, індивідуальних та групових занять, курсів за вибором, профільного навчання, факультативів. Шкільний компонент має задовольнити інтереси і нахили дітей, реалізувати регіональні особливості й умови, в яких. працює школа.

Але чи скрізь школи нового типу – це інноваційні заклади? Аналізуючи навчальні плани можна стверджувати про перевантаження учнів.

Ще Я.А. Коменський писав, що змушувати дитину кожний день сидіти над книгами по 6-8 годин в класі і ще стільки же за домашніми завданнями є «тортурами, що доводить до непритомності і розумового розладу», і доводив, що вчення повинно бути справою «приємною і легкою», що займає в день не більш 4 годин.

Врахувавши це положення, Редді встановив в своїй школі такий порядок:

Розумова праця – 5 год.

Спорт і ручна праця – 4.5 год.

Артистичні заняття і суспільні розваги – 2.5 год.

Сон – 9 год.

Прийняття їжі і вільний час – З год.

Неділя – день відпочинку і повної відсутності регламенту.