Матеріали для самостійної роботи

Форми організації навчання (організаційні форми) – це зовнішнє вираження погодженої діяльності вчителя і учнів, здійснюваної в певному порядку і режимі. Вони мають соціальну зумовленість, виникають і удосконалюються в зв’язку з розвитком дидактичних систем. Організаційні форми навчання класифікуються за різноманітними критеріями: кількістю учнів, місцю навчання; тривалості навчальних занять; і ін. За першим критерієм виділяються масові, колективні, групові, мікрогрупові і індивідуальні форми навчання. За місцем навчання розрізняються шкільні і позашкільні форми. До перших відносяться шкільні заняття (уроки), робота в лабораторії і т. п., а до других – домашня самостійна робота, екскурсії, заняття на підприємствах тощо. За тривалістю часу навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), спарене заняття (90 хв.), спарене укорочене заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків» довільної тривалості.

Історія розвитку школи знає різноманітні системи навчання, в яких перевага віддавалася тим або іншим формам організації: індивідуально-груповій (в школах середньовіччя), взаємного навчання (белл-ланкастерська система в Англії), диференційованого навчання за здібностями учнів (мангеймська система), бригадне навчання (що існувало в 20-е роки в радянській школі), американський «план Трампа», згідно з яким 40% часу учні проводили в великих групах (100-150 чоловік), 20% – в малих (10-15 учнів) і 40% часу відводилося на самостійну роботу.

Найбільше розповсюдження як в нашій країні, так і за рубежем отримала класно-урочна система навчання, яка виникла в XVII ст. і розвивається вже більше трьох століть, її контури окреслив німецький педагог І. Штурм, а розробив теоретичні основи і втілив у практичну технологію Я. А. Коменський.

Класно-урочну форму організації навчання відрізняють наступні особливості:

• Постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовленості (клас);

• Кожний клас працює у відповідності зі своїм річним планом (планування навчання);

• Навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємозв’язаних частин (уроків), що чергуються одна за одною;

• Кожний урок присвячується тільки одному предмету (монізм);

• Постійне чергування уроків (розклад);

• Керівна роль вчителя (педагогічне управління);

• Застосовуються різноманітні види і форми пізнавальної діяльності учнів (варіативність діяльності).

Класно-урочна форма організації навчальної роботи має ряд переваг у порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальної: вона відрізняється більш точною організаційною структурою; ощадлива, оскільки один вчитель працює водночас з великою групою що врахуються; створює сприятливі передумови для взаємонавчання, колективної діяльності, змагальності, виховання і розвитку учнів. Разом з тим дана форма не позбавлена недоліків, що знижують її ефективність, головний серед яких – опора (орієнтація) на «середнього» учня, відсутність можливості здійснення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями.

Класно-урочна форма організації навчання є головною. Окрім неї в сучасній школі використовуються і інші форми, що називаються по-різному – допоміжними, позакласними, позаурочними, домашніми, самостійними і т.д. До них відносяться: консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові і факультативні заняття, клубна робота, позакласне читання, домашня самостійна робота учнів і ін.

Але головною організаційною формою навчання в школі є урок, так як на уроці реалізуються навчальна програма з хімії. Уроку > 300 років. Він зародився в XVI столітті в так званих братських школах Південно-Західної Росії. Вважається, що перехід до класно-урочної системи був прогресивним кроком у порівнянні з індивідуальним навчанням. Але збільшення об’єму фронтальної роботи впливає на якість знань.

Урок – це обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, в ході якого вирішуються певні навчально-виховні завдання.