Особливості догляду за онкологічними хворими

Специфічністю догляду за хворими зі злоякісними новоутвореннями є необхідність особливого психологічного підходу. Термінів «рак», «саркома» варто уникати і замінити їх словами «виразка», «звуження», «ущільнення» і т.п. У всіх виписках і довідках, виданих на руки хворим, діагноз теж не повинен бути зрозумілим для пацієнта. Варто бути особливо обережним у бесіді не тільки з хворими, але і з їх родичами. Онкологічні хворі мають дуже лабільну, уразливу психіку, що необхідно мати на увазі на всіх етапах обслуговування цих хворих. Якщо потрібна консультація з фахівцями іншої медичної установи, то разом із хворим направляється лікар або медична сестра, що перевозять документи. Якщо такої можливості немає, то документи посилають поштою на ім'я головного лікаря або видають родичам хворого в запечатаному конверті. Дійсний характер захворювання можна повідомити тільки найближчим родичам хворого. Треба намагатися відокремити хворих із запущеними пухлинами від іншого потоку хворих. Бажано, щоб хворі з початковими стадіями злоякісних пухлин або передраковими захворюваннями не зустрічали хворих, які мають рецидиви і метастази. В онкологічному стаціонарі новоприбувших хворих не слід поміщати в ті палати, де є хворі з пізніми стадіями захворювання. При спостереженні за онкологічними хворими велике значення має регулярне зважування, тому що зменшення маси тіла є одним з ознак прогресування хвороби. Регулярний вимір температури тіла дозволяє виявити розпад пухлини, реакцію організму на опромінення. Дані виміри маси тіла і температури повинні бути зафіксовані в історії хвороби або в амбулаторній карті. При метастатичних поразках хребта, що нерідко виникають при раку молочної залози або легень, призначають ліжковий режим і підкладають під матрац дерев'яний щит, щоб уникнути патологічних переломів кісток. При догляді за хворими, які страждають неоперабельними формами раку легень, велике значення мають перебування на повітрі, нестомлюючі прогулянки, часте провітрювання приміщення, тому що хворі з обмеженою дихальною поверхнею легень мають потребу в наявності чистого повітря.

Санітарно-гігієнічні заходи в онкологічному відділенні

Необхідно навчити хворого і родичів заходам гігієнічного характеру. Мокротиння, що часто виділяють хворі, які страждають раком легень і гортані, збирають у спеціальні плювальниці з добре притертими кришками. Плювальниці потрібно щодня мити гарячою водою і дезінфікувати 10-12 % розчином хлорного вапна. Для знищення смердючого запаху в плювальницю додають 15-30 мл скипидару. Сечу і випорожнення для дослідження збирають у фаянсове або гумове судно, котре варто регулярно мити і дезінфікувати. Важливий правильний режим харчування. Хворий повинен одержувати їжу, багату на вітаміни і білки, не менш 4-6 разів на день, причому варто звертати увагу на розмаїтість і смакові якості блюд. Хворих із запущеними формами раку шлунка варто годувати їжею, що не подразнює (сметана, сир, відварна риба, м'ясні бульйони, парові котлети, фрукти й овочі в роздрібненому або протертому виді й ін.). Під час їжі обов'язковий прийом 1-2 столових ложок 0,5-1 % розчину хлористоводневої кислоти. Виражена непрохідність твердої їжі у хворих з неоперабельними формами раку кардіального відділу шлунку і стравоходу вимагає призначення калорійної і багатої вітамінами рідкої їжі (сметана, сирі яйця, бульйони, рідкі каші, солодкий чай, рідке овочеве пюре й ін.). При можливості розвитку повної непрохідності стравоходу необхідна госпіталізація для паліативної операції. Для хворого, який має злоякісну пухлину стравоходу, варто мати поїльник і годувати його тільки рідкою їжею. У цьому випадку хворі часто вимушені користуватись тонким шлунковим зондом, проведеним у шлунок через ніс.

Догляд за хворими після черевно-промежених операцій

У післяопераційний період особливу увагу необхідно приділити догляду за раною в області промежини. Надлишкове промокання кров'ю пов'язки в перші години після операції повинне викликати тривогу. Якщо загальний стан хворого при цьому залишається задовільним (пульс достатнього наповнення, немає різкого зниження артеріального тиску) і кровотеча з рани невелика, то за призначенням лікаря цілком достатньо перемінити пов'язку. При довготривалій кровотечі необхідно переливати кров і кровозамінники. При неефективності заходів щодо зупинки кровотечі лікар робить ревізію рани і перев'язку судини, що кровоточить. Звичайно тампони видаляють не відразу, а поступово підтягуючи їх, починаючи з другої доби після операції. Після видалення тампонів рану в області промежини необхідно щодня промивати слабким (блідо-рожевим) розчином перманганату калію, 2 % розчином борної кислоти з додаванням перекису водню, розчином риванолу через гумову трубку або катетер, кінець яких повинен досягати найбільш глибоких ділянок дна рани Хворий при цій процедурі повинен лежати на лівому боці з зігнутими в тазостегнових і колінних суглобах нижньої кінцівки, утримуючи рукою праву сідницю, полегшуючи цим маніпуляції. При наявності значної кількості гнійних нальотів на рановій поверхні перед промиванням корисно зробити її очищення серветкою, змоченою 3 % розчином перекису водню, хлораміном, а після промивання залишити в рані тампон, змочений розчином фурациліну 1:1000. Введення тампонів з маззю Вишневського або метілурациловою маззю менш бажано, тому що це може привести до затримки вмісту рани. У жінок, крім приведеної вище обробки, потрібно промити піхву яким-небудь антисептичним розчином (ріванол 1:500 і т.д.), тому що секрет, що зібрався, може виявитися джерелом інфекції. Завершується перев'язка рани обробкою її країв 3- % спиртовим розчином йоду і накладенням Т-подібної пов'язки. Через 12-5 днів після операції хворому при відсутності ускладнень дозволяється вставати. Якщо рана чиста, то в цей період хворий повинен 1-2 рази в день застосовувати ванночки з перманганатом калію (аж до виписки зі стаціонару). При екстирпації прямої кишки і черевно-анальної резекції в пресакральному просторі залишають гумовий дренаж. Його видаляють тільки після повного припинення виділень. При цьому бажано поступове видалення дренажної трубки з пресакрального простору, тому що раннє одночасне його видалення може привести до злипання вузького ранового каналу, що спричинить за собою утворення гнійника. Перше підтягування трубки після передньої резекції прямої кишки на 1-2 см виконують на 3-4-й день після операції. Цілком трубку видаляють на 10-11-й день після операції. Після екстирпації прямої кишки дренажну трубку видаляють на 4-6-у добу після операції. Невакуумний дренаж регулярно промивають розчином фурациліну. При цьому варто враховувати, що нефункціонування дренажу може бути обумовлена як його закупоркою згустками крові, так і відсутністю ексудату. При відсутності ексудату промивання дренажної трубки недоцільно, тому що це сприяє потраплянню інфекції через дренаж. Якщо температура тіла хворого невисока, загальний стан задовільний, то при відсутності відокремлюваного необхідність у промиванні відпадає. У протилежному випадку необхідно промити дренаж антисептичним розчином (фурациліну й ін.) через гумову трубку меншого розміру, що вводять у дренаж, і за допомогою шприца виконують промивання. Краї шкіри навколо дренажу змазують 3-5 % спиртовим розчином йоду. Післяопераційний період може ускладнитись нагноєнням рани промежини. При відкритому методі ведення рани розпізнавання нагноєння не представляє особливих труднощів. При зашиванні її наглухо можливе утворення сліпих недренуємих кишень, заповнення їх ексудатом, що є гарним живильним середовищем для мікрофлори. Для лікування цього ускладнення необхідно широко дренувати порожнину гнійника, що утворився, промивати її антисептичними розчинами з антибіотиками, а також проводити загальні заходи з метою підвищення реактивності організму.

Особливого догляду за куксою незведеної кишки при сфінктерозберігаючих операціях не потрібно. Необхідно лише обробляти її 3 % розчином перекису водню. Через 2-3 дні після операції лікар видаляє тампон з маззю Вишневського, введений під час операції. Потрібно відзначити, що передопераційне опромінення знижує опірність тканини інфекції, що приводить до раннього і масивного післяопераційного забруднення промежини мікроорганізмами і збільшенню частоти гнійних ускладнень. Рани, що гояться, з некротичними нальотами тривалий час видають гнильний запах, різко хворобливі, причому біль підсилюється по ночах. Для їхнього лікування застосовують антибіотики, що призначають у залежності від чутливості до них мікрофлори ран, протеолітичні ферменти. Уже через 2 доби після застосування протеолітичних ферментів збільшується кількість гнійного відокремлюваного, протягом 6-9 днів рани цілком очищаються від некротичних мас і гною, з'являються рожеві грануляції, зменшуються болі. Після повного очищення рани промежини можна накласти на неї вторинні шви для прискорення загоєння.