Введення інсуліну у флакон з розчином глюкози за призначенням лікаря

1. Чисто вимити і знезараженими руками візьміть флакон із необхідним розчином глюкози (10%, 20%, 33%), прочитайте уважно етикетку.

2. Відберіть необхідну кількість флаконів із розчином глюкози і визначте кількість сухої речовини (глюкози) в розчині. Так, якщо хворому призначено 1200 мл 10% розчину глюкози, то ви відбираєте 3 флакони ємкістю по 400 мл. Визначаєте шляхом усних математичних підрахувань, що в кожному флаконі міститься 40 г глюкози.

3. Визначте, яку кількість одиниць інсуліну необхідно ввести у кожний флакон із розчином глюкози. Кількість сухої речовини глюкози, тобто 40 г поділіть на 4 г. таким чином, необхідно в кожний флакон із розчином глюкози в даному випадку ввести 10 ОД інсуліну, тобто 0,25 мл препарату.

4. Зніміть зйомну частину металевого ковпачка флакону з інсуліном, продезінфікуйте корок стерильним ватним тампоном, зволоженим 70˚ етиловим спиртом.

5. Наберіть в одно- або двохмілілітровий шприц інсуліну 0,25 мл (10 ОД), за допомогою голки проколіть корок підготовленого флакона і введіть інсулін у розчин глюкози. Зразу ж після цього відтягніть у шприц розчин глюкози із флакона і ним промийте шприц і голку з тим розрахунком, щоб ввести у флакон залишки інсуліну.

6. Вийміть голку із флакона і таким чином, введіть необхідну кількість інсуліну у кожний флакон з розчином глюкози.

Введення сольових розчинів, вітамінів.

1. Уважно прочитайте призначення лікаря, і суворо дотримуючись його, приготуйте необхідні сольові розчини для внутрішньовенного введення. Найчастіше сольові розчини готують на основі 0,9% розчину натрію хлориду або розчину Рінгера.

2. В сольові розчини за призначенням лікаря, точно дотримуючись дозування, додайте вказані в листі лікарських призначень вітаміни.

Запам’ятайте!

Вітамін В₁ (тіаміна бромід) і вітамін В₆ (піридоксина гідрохлорид) не сумісні. Тому їх необхідно вводити окремо і, як правило, в різні дні.

Якщо після приготування лікарського «коктейлю» розчин у флаконі помутнів, значить виникла небажана реакція. Обов’язково про це повідомте лікаря. Виясніть причину несумісності ліків і приготуйте лікарський «коктейль» повторно.

Введення в організм білкових гідролізатів, жирових емульсій

1. Якщо хворому призначено білковий гідролізат і розчин глюкози, то флакони глюкози і білкового гідролізату з’єднайте стерильною поліхлорвініловою трубочкою з тим, щоб розчини змішувались. В такому стані введення білкових гідролізатів переноситься хворим краще.

2. Якщо у хворого виникне чуття жару, гіперемія обличчя, затруднене дихання, тимчасово відключіть гідролізат і вводьте розчин глюкози, потім обережно знову підключіть паралельно гідролізат.

3. Якщо виникла у хворого нудота, блювота, свербіння, лихоманка – препарат відключіть і негайно викличте лікаря, але з вени систему не відключайте, тимчасово переключіть систему на розчин глюкози або 0,9% розчин натрію хлориду.

4. Жирові емульсії перші 10 хвилин вводьте зі швидкістю 20 крапель за хвилину, потім поступово протягом 30 хвилин кількість крапель збільшіть до 50 за одну хвилину і з такою швидкістю продовжуйте введення препарату.

Запам’ятайте!

1. Не можна додавати в жирову емульсію вітаміни, електроліти та інші ліки.

2. Білкові гідролізати вводьте в підігрітому стані. Для цього покладіть грілку з теплою водою на трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, прикрийте грілку ковдрою.

3. В перші 30 хвилин білкові гідролізати вводьте зі швидкістю 10-20 крапель за хвилину.

У тяжкохворих може наступити раптове і інтенсивне порушення життєдіяльності організму, яке здатне привести до агонального стану. Агонія – це термінальний стан життєдіяльності організму, пограничний з життям і смертю, що супроводжується різким зниженням активності основних функцій організму, які можуть мати незворотній характер, або посилюючись, привести до смерті. Агональний стан може тривати від однієї-двох хвилин до кількох годин. Клінічні ознаки агонії: втрата свідомості, зміна вигляду обличчя, відвисання нижньої щелепи, мутніє рогова оболонка ока, шкіра обличчя набуває землисто-сірого кольору. Часто з’являється мимовільне відходження сечі і калу, знижується температура тіла, артеріальний тиск, зменшується наповнення і напруженість пульсу, дихання стає рідким і поверхневим, зіниці розширюються і не реагують на світло.

Медичну допомогу агонуючим хворим необхідно надавати негайно в ізольованій кімнаті, краще в палаті інтенсивної терапії. За такими хворими необхідно організувати постійний нагляд. З цією метою біля ліжка хворого встановлюють індивідуальний черговий пост медичної сестри, яка повинна оперативно і чітко виконувати всі призначення лікаря, стежити за динамікою стану хворого і про всі виявлені зміни негайно повідомляти лікаря. Заходи індивідуальної гігієни у агонуючих хворих необхідно поєднувати із застосуванням засобів по дотриманню загальної гігієни, гігієни палати, ліжка, лікувально-охоронного режиму.

У тяжких і агонуючих хворих нерідко виникають екстремальні зміни у стані здоров’я, які можуть привести до смерті, а тому вимагають невідкладного вирішення діагностичних питань і термінового проведення спеціальних заходів по оживленню організму. Ця ситуація в обмежений термін для прийняття правильних рішень вимагає від медичного персоналу виняткової змобілізованості, чіткості і добросовісності при виконанні заходів і прийомів по догляду і вміння раціонально організувати свою діяльність по забезпеченню невідкладної медичної допомоги агонуючому хворому.

Медичні працівники повинні володіти методами виконання найпростіших засобів оживлення організму при зупинці серцевої діяльності і дихання, які можуть з’явитись у агонуючих хворих, а іноді і при інших екстремальних ситуаціях (утоплення, електротравма тощо). Оживлення організму називається реанімацією. (від лат. reanimation – оживлення).