Температура тіла, правила її виміру й реєстрації
Роль температурного гомеостазу в забезпеченні життєдіяльності організму. Температура тіла є важливим діагностичним і прогностичним критерієм стану хворого, оскільки підвищення температури тіла в більшості випадків свідчить про розвиток захворювання, про особливості його перебігу й реакції організму на патологічний процес. У звичайних умовах постійна температура тіла людини (36,4-36,8˚С), підтримується за рахунок рівноваги процесів теплопродукції й тепловіддачі завдяки теплорегуляції, допускаючи добові коливання лише в межах 1˚С.
В основі термопродукції лежать хімічні процеси обміну речовин у печінці й м'язах (хімічна терморегуляція), а в основі тепловіддачі (фізичної регуляції) – випромінювання з поверхні шкіри (70 %), потовиділення (16 %), виділення нагрітого повітря при дихання (13%) і 1% тепла виділяється із сечею й калом. У механізмі теплорегуляції особисту участь приймають нервово-вегетативна (гіпоталамо-гіпофізарна система й симпатичні волокна центральної нервової системи) і ендокринна системи (щитовидна залоза й наднирники). Підтримка постійної температури (температурний гомеостаз) дозволяє забезпечити життєдіяльність організму в широкому діапазоні температурних коливань навколишнього середовища.
Вимір температури тіла називається термометрією (від грец. слова thermos – теплота, жар, nutreo – вимірювати). Розрізняють термометрію: безпосередню (на дотик), шляхом пальпації тильною поверхнею кисті (краще шкіри спини), і посередньо за допомогою медичного термометра.
Методика термометрії. Термометрію проводять за допомогою медичного термометра, що має вкорочену шкалу від 35˚С до 42˚С по Цельсію з розподілом в 0,1˚С. Рівень його ртутного стовпчика при охолодженні не опускається, а залишається на максимальній висоті, завдяки звуженню в цей момент капіляра. Для зниження рівня ртуті в капілярі, термометр необхідно струснути.
Час виміру. Два рази на добу: вранці з 6 до 8 годин (ранковий мінімум добових коливань) і ввечері з 17 до 19 годин (вечірній максимум). Якщо буде потреба (короткочасні або нерегулярні підйоми, кризи при сепсисі, ревматизмі, туберкульозі) термометрію проводять кожні 2-3 години протягом доби, включаючи нічний час, але не обтяжуючи хворого.
Положення хворого. Термометрія проводиться в стані спокою сидячи, а краще – у положенні лежачи. Місця виміру: пахвові западини, пахові складки (у дітей), пряма кишка (несвідомий стан; надмірне порушення в дітей; підозра на симуляцію). Тривалість термометрії – 8–10 хвилин.
Вимір температури тіла в пахвовій западині й паховій складці:
Перевірити рівень ртуті в термометрі. Якщо ртуть вище відмітки 34оС, струснути кілька разів термометр і ще раз перевірити рівень ртуті.
Якщо шкіра в пахвовій області волога, витерти її рушником.
Кінець термометра з резервуаром ртуті помістити в глибину пахвової западини й попросити хворого пригорнути зігнуту в лікті руку до тіла протягом 8-10 хвилин.
Температуру занести в температурний аркуш.
Термометр продезинфікувати.
Дітям раннього віку температуру вимірюють у глибині паховій складці, зігнувши ногу в колінному суглобі.
Вимір температури в ротовій порожнині:
Резервуар термометра із ртуттю поміщають під язик хворого й просять його губами притримати корпус термометра.
Через 5 хвилин результати термометрії занести в температурний аркуш.
Термометр продезинфікувати.
Вимір температури в прямій кишці:
Покласти хворого на бік.
Резервуар термометра змазати вазеліном.
Увести резервуар термометра за сфінктер ануса.
Через 5 хвилин визначити показання термометра й дані занести в температурний аркуш.
Термометр продезинфікувати.
Реєстрація температури: проводиться після кожного виміру в температурному аркуші у вигляді температурної кривої й в історії хвороби.(мал. 2.9) Ціна розподілу шкали «Т» температурного листка становить 0,2˚С. Температуру наносять у вигляді крапки в графі відповідної дати, часу доби (ранок, вечір) і показника температури по шкалі «Т». З'єднавши ці точки лініями, одержуємо температурну криву.
Мал. 2.9. Температурний листок
Дезінфекція медичних термометрів
Після використання термометра в складках замочити його в 1% розчині хлораміну на 30 хвилин або в 3% розчині перекису водню на 80 хвилин.
Промити водою й насухо витерти.
Після виміру температури в прямій кишці термометр замочити в 3% розчині хлораміну на 1 годину, при необхідності знежирити, промити водою й насухо витерти.
Сучасні термометри – електричні та на основі рідких кристалів. Принцип роботи термометра на рідких кристалах – «Термотест» полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температури. Це полімерна пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів, яку накладають на будь-яку частину тіла: при температурі 36-37˚С на пластинці зеленим кольором висвітлюється літера «N» («Nоrma»), а при температурі більше 37˚С – «F» («Febris») – гарячка. Більш досконалі електричні термометри дають індикацію про рівень температури у цифровому позначенні.
У нормі середня добова температура тіла дорослої людини становить 36,4-36,8˚С і коливається протягом доби приблизно в межах 1˚С: від 36,0-37,0˚С (у пахвовій западині) і 36,5-37,5˚С (у прямій кишці). Найвища температура тіла реєструється в 16.00-18.00, а найнижча – в 3.00-6.00. Фізіологічні коливання температури тіла залежать від віку: у дітей внаслідок високої інтенсивності обміну речовин середня температура коливається в межах 36,9-37,2˚С, а в осіб літнього віку й старих – 36,0-36,5˚С; а також від інтенсивності роботи м'язів, харчування, емоційного стану людини. При температурі вище 42,5˚С і нижче 33˚С виникають необоротні порушення обміну речовин і зміни клітин, які несумісні з життям.
Розлад терморегуляції може привести або до стійкого підвищення температури тіла (при перевазі теплопродукції) – гіпертермія, або до її зниження (при перевазі процесів тепловіддачі) – гіпотермія.
Гіпертермія – стійке підвищення температури тіла вище 37 ˚С. Гіпертермія зустрічається набагато частіше й гірше переноситься хворими, оскільки, крім шкідливого впливу високої температури, відбувається самоотруєння організму продуктами посиленого проміжного обміну. Підвищення температури вище 41-42º С загрожує життю людини. Типовими прикладами гіпертермії є сонячний і тепловий удар.
Гіпертермія, що розвивається в патологічних умовах і супроводжується порушенням обміну речовин, розладом більшості функцій організму (дихання, кровообіг, нервова й ендокринна системи, сечовиділення й ін.) називається лихоманкою. Це складна захисно-пристосувальна реакція організму, що виникає у відповідь на дії патогенних подразників і, що виражається в перебудові обміну речовин і терморегуляції, що призводить до підвищення температури тіла.
Всі причини лихоманки умовно можна згрупувати в такий спосіб: інфекційні процеси різного походження (інфекційні захворювання й будь-яка інфекція, що викликає місцеву або загальну реакцію організму); неінфекційні процеси, що супроводжуються розпадом тканин і розвитком аутоімунного або асептичного запалення (інфаркт міокарду, розпад пухлини, великі травми, опіки, операції, переливання крові); порушення функцій теплорегулюючих систем: ендокринної (субфебрілітет при гіперфункції щитовидної залози); центральний неврит, у тому числі функціональні порушення («терморегуляторний невроз») у вигляді субфебрілітета; посилення теплопродукції в результаті тривалої напруги м'язової роботи (судорожний синдром); синдром «лихоманки неясного генеза» – підвищення температури тіла вище 38 ˚С протягом не менш 3 тижнів.
Основним клінічним симптомом лихоманки є підвищення температури тіла, найбільш яскравий і легко обумовлений симптом, що має велике симптоматичне й діагностичне значення.
Залежно від характеру підвищення температури (висота, тривалість, добові коливання, час, етіологія) розрізняють наступні типи лихоманок: по висоті – субфебрильна – 37-38 ˚С; помірна лихоманка – 38-39 ˚С; висока лихоманка – 39-41 ˚С; гіперпіретична або надмірна – вище 41 ˚С; по тривалості – скороминуща (ефемерна) – протягом декількох годин, але не більше 1-2 днів; гостра – до 15 днів; підгостра – до 45 днів; хронічна – понад 45 днів.
Класифікація лихоманок згідно характеру добових коливань (мал.2.10-2.13):
постійна лихоманка або гарячка – висока, не менш 39 ˚С, тривала з невеликими коливаннями температури (не більше 1˚С); характерна для черевного й висипного тифів, крупозної пневмонії;
послаблююча або ремітуюча лихоманка – лихоманка з добовим коливанням температури більше 1-1,5 ˚С, причому при падінні температура опускається до 38˚С (без зниження до нормального рівня); спостерігається при бронхопневмонії, гнійних захворюваннях;
переміжня або інтермітуюча лихоманка або гарячка – лихоманка із чергуванням періодів високої температури тіла (39-40 ˚С) протягом дня з періодами субнормальної температури (нижче 36 ˚С) і знову підйом на 2-3 дня; типова для малярії;
зворотна лихоманка – лихоманка із правильною зміною періоду високої лихоманки (до 39-40˚С і вище) з періодом раптового зниження температури до норми тривалістю кілька днів, а потім знов настає період гарячки і наступним зниженням температури; патогномонічна для зворотного тифу;
хвилеподібна або ундулююча лихоманка – лихоманка зі зміною періодів поступового наростання температури до високих цифр і поступове її зниження до субфебрильних або нормальних цифр; характерна для бруцельозу; лімфогранулематозу;
гектична або що виснажує – тривала лихоманка з великим добовим коливанням в 3-4˚С і швидким спадом температури до норми і навіть нижче; ці коливання супроводжуються значним потовиділенням, виснажуючою слабкістю, повторюється 2-3 рази на добу; характерна для кінцевої стадії туберкульозу легенів, сепсису;
інвертована лихоманка – лихоманка зі зворотним типом добових коливань, при яких ранкова температура вище вечірньої, зазвичай сполучається з лихоманкою, що виснажує; спостерігається у важких випадках туберкульозу й септичних станів;
неправильна або атипова лихоманка – лихоманка невизначеної тривалості з неправильними й різноманітними добовими коливаннями; спостерігається при багатьох захворюваннях (грип, дифтерія, дизентерія, гострий ревматизм, ендокардит, туберкульоз, плеврит, сепсис і ін.);
лихоманка Пеля-Ебштейна – постійна лихоманка тривалістю 8-10 днів, що переміняється безпропасним періодом в 10-14 днів; спостерігається при лімфогранулематозі.