Основні ознаки клінічної смерті:

• відсутність самостійного дихання.

• відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою) та серцебиття,

• стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції.

Додаткові ознаки:

• зміна забарвлення шкіри (блідість, мертвотно-сіра чи синюшна),

• відсутність притомності,

• відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу;

• опущення нижньої щелепи ;

• відсутність артеріального тиску,

• поступове охолодження тіла,

• на ЕКГ спостерігається асистолія або фібриляція,

• мимовільне сечовипускання та дефекація.

Тривалість стану клінічної смерті від 4 до 6 хвилин

Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура оточуючого середовища. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах – до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації.

Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотних змін в організмі, та насамперед, в центральній нервовій системі, повернення до життя неможливе.

Комплекс невідкладних заходів (реанімація)

При термінальних станах основне завдання першої допомоги – підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану. Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс). Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям). Потерпілого вкладають горілиць на тверду основу, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50-60 см доверху для відтоку від них крові та збільшення кровонаповнення серця.

Головними реанімаційними заходами при зупинці кровообігу є масаж серця і штучне дихання, які обов’язково проводяться одночасно, тому що необхідно насичувати киснем циркулюючу кров.

Штучна вентиляція легенів. Штучну вентиляцію легенів виконують за допомогою методу рот до носа (мал. 4.11).

Показання. Зупинка дихання, патологічний тип дихання.

Перед початком штучної вентиляції легенів необхідно переконатися в тому, що верхні дихальні шляхи відкриті. Треба швидко відкрити хворому рот і слиз або рідину видалити хустинкою, серветкою, а краще всього відсмоктувачем. Знімні зубні протези виймають. Розстібають стискуючий одяг.

У перші хвилини клінічної смерті корінь язика, що западає, перекриває вхід у верхні дихальні шляхи. Щоб дати можливість повітрю проходити в легені потерпілого, треба максимально задерти йому голову назад. Можна під плечі покласти валик з одежі, руку. З гігієнічних міркувань штучну вентиляцію легенів методом рот до рота або рот до носа проводять через хустинку, шматок марлі чи одежі. При вдуванні повітря в рот рекомендується одну руку покласти під шию, а другу – на чоло потерпілого. Вдуваючи повітря, одночасно вільними пальцями затискують ніздрі, щоб запобігти виходу повітря через ніс. Якщо рот судомно стискується, вдування проводять через ніс. При вдуванні повітря в ніс руку з потилиці переміщують на нижню щелепу, яку притискують до верхньої, щоб забезпечити герметизацію верхніх дихальних шляхів. Частота вдувань – 12 разів на 1 хв. Для забезпечення достатнього об’єму повітря, що вдувається, особа, яка проводить штучну вентиляцію легенів, повинна дихати глибоко.

Треба пам’ятати, що рухи грудної клітки в такт вдування – ознака правильного застосування методу. Якщо є повітропровідна трубка, особа, що проводить штучну вентиляцію легенів, стає в узголів’я потерпілого і вставляє повітропровід у рот. Для цього треба відтягнути язика язикоутримувачем або притиснути його кінцем трубки до нижньої щелепи, повернувши її на 90˚, щоб згину трубки відповідала сферична поверхня спинки язика.

Щиток, який є на трубці, щільно притискують до губів, щоб перешкоджати виходу повітря, що вдувається. Щиток притискують вільним пальцем, а ІІ і ІІІ пальцями виводять нижню щелепу вперед. Повітря вдувають через трубку в момент максимального відкидання голови назад.

Вдих Видих Вдих Видих

а) б)

Мал. 4.11. Штучне дихання: а) «із рота в рот»; б) по Сильвестру

Штучну вентиляцію легенів можна проводити із застосуванням маски.

Для проведення штучної вентиляції легенів також застосовують різні ручні дихальні апарати. При використанні цих апаратів вдих проходить під час стискання мішка або міха руками під тиском 3,3-3,9 кПа (25-30 см вод. ст.), при цьому можна вдути від 400 до 1500 мл повітря залежно від віку потерпілого. Видих відбувається пасивно завдяки еластичній тязі грудної клітки. Під час видиху мішок заповнюється атмосферним повітрям або киснево-повітряною сумішшю самостійно (розправлення мішка, міха). Треба звертати увагу на ритм дихання: вдих має бути удвічі коротшим, ніж видих.

Непрямий (закритий) масаж серця. Показання. Зупинка кровообігу в стадії клінічної смерті.

а) б)

Мал. 4.12. Непрямий масаж серця (а); в сполученні із штучним диханням (б)

Непрямий масаж серця виконують на твердій поверхні (дошці, підлозі, твердій кушетці тощо). У ділянці нижньої третини груднини серце ближче прилягає до передньої поверхні грудної клітки. Оскільки в основі масажу лежить видалення крові з порожнини серця, стискання (надавлювання) проводять у цій ділянці, а не лівіше (ділянка верхівки серця), не нижче (ділянка шлуночків) і не вище (ділянка судин, що відходять від серця). Глибина вдавлення груднини в дорослої людини – 3-4 см. Нижню третину груднини легко знайти за такими орієнтирами. У верхній частині живота легко промацується хрящоподібне утворення, так званий мечовидний відросток. Він легко подається при надавлюванні пальцями. На 1,5-2 см вище від цього місця по центру грудної клітки міститься зона грудної кістки, яка при надавлюванні пальцями не подається. Це і є ділянка нижньої третини груднини (мал. 4.12 та 4.13).

Мал. 4.13. Схема виконання непрямого масажу серця

У дорослих осіб надавлювання проводять обома руками. Щоб підсилити надавлювання, руки кладуть одна на одну. Під час кожного стискання нижньої третини груднини уникають напружування м’язів рук, а ніби «скидають» масу своєї грудної клітки на руки. Для цього руку, на якій проводять натискання, не треба згинати в ліктьовому суглобі.

Натискання при масажі треба проводити ривком тривалістю від 0,5 до 0,75 с, 1 раз в 1 с., тобто 60 разів за 1 хв. Почергово вдування повітря та натискування на грудину у співвідношенні 1:4 тобто на 4-5 надавлювань на грудну клітку проводять одне енергійне вдування повітря. На момент вдування повітря масаж серця зупиняють, але не більше ніж на 3 с.

Ознаки правильного проведення реанімаційних заходів: звуження зіниць, поява коротких дихальних рухів, нормалізація забарвлення шкіри, відчуття під пальцями артеріальної пульсації, синхронної з масажем; іноді навіть визначається артеріальний тиск. У деяких випадках може відновитись серцева діяльність. Ці заходи слід проводити до прибуття спеціалізованої лікарської бригади.

У разі відсутності ознак ефективності реанімаційних заходів через 30 хв. від початку їх застосування можна запідозрити наявність важких ушкоджень головного мозку. Недоцільність подальшого оживлення.

Клінічна смерть у стаціонарі

I. Найчастіші причини первинної зупинки серця:

а) гостра серцева недостатність (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, порушення серцевого ритму, раптова кардіальна смерть);

б) гостра обструкція магістральних судин (тромбемболія легеневої артерії);

в) гострий значний дефіцит об'єму циркулюючої крові (синдром масивних крововтрат, виражена гіпогідратація);

г) раптове падіння тонусу судин (гостра недостатність надниркових залоз, анафілактичний шок, соматогенний колапс при гострих отруєннях, ортостатичний медикаментозний колапс).

II. Найчастіші причини смерті при первинній дихальній недостатності:

а) обструкція дихальних шляхів (коренем язика, блювотними масами, чужорідними тілами);

б) пригнічення діяльності дихального центра (наркотичними анальгетиками, анестетиками);

в) порушення біомеханіки дихання (судомні стани, міастенічний синдром, напружений пневмо-гемоторакс);

г) рестриктивні розлади (масивні пневмонії, синдром шокових легень, гемо- пневмоторакс).

III. Найчастіші причини первинної мозкової смерті:

Гострі судинні ушкодження головного мозку (субарахноїдальні крововиливи, геморагічні, ішемічні інсульти), синдром здавлювання мозку. В умовах стаціонару за хворими, в яких існує загроза раптової смерті, повинен проводитись постійний нагляд (моніторизація життєвих функцій). При зсуві параметрів життєдіяльності за межі компенсації хворим проводять коригуючу інтенсивну терапію. Тому клінічна смерть, як несподіване ускладнення, в лікарні повинна бути рідкісним явищем. Медичний персонал завжди повинен бути спроможним надати негайну реанімаційну допомогу.

Перелік необхідної апаратури, інструментів та медикаментів для реанімації: Ручний портативний дихальний апарат, відсмоктувач з набором катетерів, електрокардіограф, дефібрилятор, роторозширювач, язикотримач, набір масок для обличчя та повітряпроводів, ларінгоскоп з інтубаційними трубками, набір голок для пункції серця та конікотомії, розчини адреналіну гідрохлориду, атропіну сульфату, гідрокарбонату натрію, лідокаїну гідрохлориду, кортикостероїдів, гемодинамічних інфузійних препаратів, одноразові системи для вливань, шприци, внутрішньосудинні катетери, централізована подача кисню.

Особливості надання реанімаційної допомоги у стаціонарі. Як правило, в лікарні хворий помирає найчастіше в ліжку. Для забезпечення твердої поверхні (лише в цім випадку масаж серця буде ефективним!) під спину хворого негайно підкладають спеціально заготовлений щит (бильце від функціонального ліжка), або хворого зсувають на край ліжка, на раму, або стягують його на підлогу. Тривалість проведення першої стадії реанімації повинна бути мінімальною; уже через 5-7 хвилин необхідно надавати спеціалізовану медичну допомогу. Це в значній мірі визначає ефективність реанімації.

При первинній зупинці кровообігу (фібриляції серця), діагностованій протягом перших 20-30 секунд, доцільно здійснити “прекардіальний удар” – енергійно вдарити кулаком по середині грудини. В деяких випадках виконаний удар відновлює синусовий ритм і діяльність серця. При обструкції верхніх дихальних шляхів (тотальний ларингоспазм, ларингостеноз, попадання у голосову щілину стороннього тіла) з метою відновлення прохідності дихальних шляхів іноді необхідно здійснити конікотомію або трахеостомію.

Прогноз реанімації найбільш сприятливий при первинній зупинці дихання, найнесприятливіший – при первинній мозковій смерті.