Перелік сумішей, які використовують для харчування хворих через зонд

Для харчування хворих через зонд найчастіше використовують суміші:

1. Приготовлені перед вживанням із рідких компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібного протертого м’яса, риби.

2. З продуктів дитячого харчування («Малютка», «Малиш», «Здоровье»).

3. Різні ЕНПІТи (білковий, знежирений, безлактозний).

4. Гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м’ясо-овочеві, м’ясо-круп’яні, молочно-круп’яні, молочно-фруктові).

5. Промислові швидкорозчинні суміші, які виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження.

6. «Елементи» дієти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин із низьким вмістом жирів.

Необхідні правила при харчуванні хворих через зонд

1. Організм хворого має звикнути до нового шляху отримання їжі, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності.

2. У наступні 2-3 дні кількість суміші поступово збільшують, а з 4-го дня дають увесь об’єм харчування.

Введення шлункового зонда хворому в непритомному стані:

1. Чисто вимитими руками візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змажте гліцерином.

2. Зонд введіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову хворого.

3. Коли 15-17 см зонду ввійде в носоглотку, голову хворого нахиліть трохи вперед.

4. Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або серветкою, введіть у рот, нащупайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі.

5. Перевірте, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда піднесіть пушинку вати, подивіться, чи не коливається вона при диханні.

6. Проведіть зонд у шлунок до помітки 55 см.

При неможливості ввести зонд через носові ходи, введіть його через рот. При цьому використовують ларингоскоп.

Введення харчових сумішей через зонд:

1. До зовнішнього кінця зонда приєднайте лійку або циліндр шприца Жане.

2. Поступово вилийте в лійку або в циліндр шприца підігріту підготовану суміш.

3. Потім улийте в цю лійку або циліндр шприца чисту воду, тобто промийте зонд і від’єднайте їх.

4. Зовнішній кінець зонда перекрийте затискувачем.

5. Смужками лейкопластиру прикріпіть зонд до щоки.

6. Повторіть процедуру за призначенням лікаря декілька разів на день.

7. Зонд залиште у шлункові на весь період штучного харчування біля 2-3 тижнів. У випадку, коли хворий довгий час знаходиться у непритомному стані, зонд фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лігатурою за допомоги голки і голкоутримувача з тим, щоб хворий не витягнув його.

Парентеральне живлення хворих

Необхідність і особливість введення в організм розчинів глюкози. У зв’язку з тим, що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть використовувати енергію жирних кислот, то при відсутності природного харчування хворому вже через добу слід вводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну із розрахунку 1 одиниця препарату на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внутрішньовенне введення розчинів.

Необхідність введення в організм сольових розчинів і вітамінів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять парентерально розчини солей: 0,9% розчин натрію хлориду; 4% розчин калію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду; 25% розчин магнію сульфату. Також використовують введення готових кристалоїдних розчинів: «Дісоль», «Трисоль», «Ацесоль», «Хлосоль», «Лактасоль».

Для регуляції обміну речовин в організмі необхідно вводити хворим вітаміни: розчин тіаміну броміду 6% (вітамін В₁); розчин піридоксину гідрохлориду 5% (вітамін В₆); розчин ціанкобаламіну 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% (вітамін В₁₂); розчин аскорбінової кислоти 5%, 10% (вітамін С).

Необхідність і особливість введення в організм білкових гідролізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкового живлення хворим вводять суху або нативну плазму, розчини альбуміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид). При швидкому введенні гідролізатів може виникнути почуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, з 10-20 крапель за хвилину протягом півгодини, а потім введення збільшити до 25-35 крапель за хвилину. При виснаженні хворих (рак травного каналу, тяжкі операції) призначають внутрішньовенне введення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід).