Функції приймального відділення дитячої лікарні

Належний рівень стаціонарної допомоги багато в чому залежить від роботи приймального відділення, яке є структурним підрозділом дитячої лікарні.

Основними функціями приймального відділення є:

• прийом хворих дітей;

• госпіталізація їх у відділення відповідно профілю стаціонару;

• надання, за необхідністю, екстреної допомоги;

• організація заходів, які сприяють запобіганню інфекційних захворювань в лікарні;

• оформлення й належне ведення медичної документації.

Приймальне відділення повинно мати організаційно-функціональну структуру і кількість відповідних приміщень, яка відповідає профілю і потужності стаціонару. Приймальне відділення складається з вестибулю, оглядових кімнат, санітарного перепускнику та боксів для огляду дітей з підозрою на інфекційні захворювання.

Дуже важливо, щоб персонал приймального відділення завжди поважно ставився до хворої дитини; враховував стан дитини, хвилювання батьків; терпляче вислуховував скарги як самої дитини, так і осіб, що її супроводжують.

Робота приймального відділення здійснюється в певній послідовності:

1. Реєстрація дитини, що надходить до стаціонару, в журнал госпіталізації і заповнення титульного листа історії хвороби.

2. Огляд лікаря, який фіксує дані анамнезу та об’єктивного обстеження дитини в історію хвороби.

3. Первинна діагностика захворювання і надання необхідної медичної допомоги.

4. Вимірювання температури тіла та антропометрія (визначення росту, маси, обводу голови та грудної клітини).

5. Огляд дитини на педикульоз і коросту. Проведення необхідної санітарної обробки, спосіб якої призначає лікар.

6. Транспортування хворої дитини у відділення відповідного профілю.

Госпіталізація, санітарна обробка та транспортування хворих дітей

Хворі діти надходять до стаціонару за направленням дільничних лікарів поліклінік, лікарів швидкої допомоги, лікарів-консультантів спеціалізованих клінік тощо. У разі виникнення невідкладного стану дитина може доставлятися батьками без направлення (самозвернення).

Показання до стаціонарного лікування, а також профіль дитячого стаціонару визначає лікар, який оглядає дитину. Дітей раннього віку госпіталізують з одним із батьків. При розподілі хворих дітей, які надходять до стаціонару, необхідно дотримуватися поетапного заповнення палат, що передбачає відсутність контакту з дітьми, які знаходяться в періоді одужання.

У випадку наявності в дитини інфекційного захворювання (кір, скарлатина, кашлюк, вітряна віспа, кишкові інфекції та ін.) дитина госпіталізується в інфекційну лікарню.

Діти з неінфекційною патологією (вроджені вади розвитку, гіпотрофія, рахіт, хронічні захворювання серця, шлунково-кишкового тракту, нирок, порушення обміну та ін.) госпіталізуються в профільні соматичні відділення.

При необхідності надання допомоги у випадку гострої хірургічної патології або для проведення планової операції дитина госпіталізується в дитяче хірургічне відділення багатопрофільної лікарні або спеціалізоване: кардіохірургічне, урологічне, торакальне, тощо.

Санітарно-гігієнічна обробка хворої дитини в приймальному відділенні проводиться з урахуванням тяжкості її стану.

На санпропускнику приймального відділення є оглядова кімната, де дитину підготовлюють до гігієнічної ванни. Ванну, перед обробкою дитини, ретельно миють.

Мити хвору дитину потрібно в певній послідовності: спочатку голову, потім тулуб і нижні кінцівки. Особливо ретельно миються місця, де звичайно скуплюється піт та виділення, що призводить до попрілостей (пахова область, промежина). Якщо хворому за станом здоров’я ванна протипоказана, призначають душ. Після кожної хворої дитини ванну миють з мочалкою і обробляють дезинфікуючим розчином.

Огляд на педикульоз. Педикульоз (вошивість) передається при безпосередньому контакті з хворим та при використанні його білизни та одягу. Виникненню педикульозу сприяють: неохайність, порушення санітарно-гігієнічних правил, велика скупченість людей (вокзали і т.п.), погана організація санітарно-освітньої роботи.

У разі виявлення педикульозу проводиться спеціальна санітарна обробка: не роздягаючи хворого обробляють волосся одним із інсектицидних розчинів:

• суспензія водно-мильна бензилбензоату 20 % (10-30 мл);

• мазь бензилбензоату10-20 %;

• лосьйон «Нітіфор»;

• крем-шампунь «Нок» -1% р-н перметрину;

• емульсія або шампунь «Педілін» - 0,5 % р-н малатіону;

• аерозоль «Пара плюс» - комбінований препарат, який містить малатіон, перметрин, піпероніла бутоксид;

• шампуні «Рід» та «Анти-біт» - 0,5 % р-н малатіону;

• пінистий лосьйон або аерозоль «Ітакс» - 3 % р-н фенотрину;

• шампунь «Нікс» (3 % р-н перметрину);

• шампунь «Бубіл» (р-ни піретрину та оцтової кислоти).

Термін експозиції складає 10-30 хв. залежно від обраного засобу (за інструкцією, що додається). Після обробки спеціальним засобом голову дитині миють гарячою водою зі звичайним шампунем. Волосся розчісують густим гребінцем. Процедуру повторюють через 7-10 днів. Виявлення педикульозу відмічається в історії хвороби, а інформація передається в районну санітарно-епідемічну станцію.

У разі зараження одягу, необхідно прокип’ятити його в 2% розчині кальцинованої соди протягом 15 хв., після чого направити в окремому мішку на дезінфекцію шляхом прожарювання в спеціальних камерах.

При огляді на коросту приділяють увагу ділянкам тіла найбільш схильним до ураження: кисті рук, нижня частина живота, внутрішня поверхня стегон. У дітей зустрічаються нетипові локалізації коростявого кліщу. При виявленні корости проводять обробку спеціальними засобами згідно з інструкцією:

• аерозоль «Спрегаль» – есдепалетрин і піпероніла бутоксид;

• аерозоль «Спрей-пакс» – екстракт піретрума і піпероніла бутоксид;

• лосьйон або аерозоль «Ітакс» – 3 % р-н фенотрину;

• шампунь «Нікс» – 3% р-н перметріна;

• шампунь «Бубіл» – р-ни піретрину та оцтової кислоти;

• суспензія водно-мильна бензилбензоату 20 % (10-30 мл);

• мазь бензилбензоату 10-20 %;

З приймального відділення хворі діти транспортуються у відділення з урахуванням їх загального стану.

Транспортування хворої дитини у відділення здійснюється декількома шляхами:

а) пішки, у супроводі медпрацівника;

б) в кріслі-каталці;

в) на носилках;

г) на руках батьків або медперсоналу.

Питання про вид транспортування вирішує лікар, залежно від стану хворої дитини. Якщо стан задовільний, дитина старшого віку направляється у відділення у супроводі медичного працівника. Деяких хворих доцільно доставити у відділення в кріслі-каталці. Важких хворих транспортують на носилках, застелених чистим простирадлом і ковдрою (залежно від пори року) і встановлених на спеціальну каталку. Хворих дітей, що знаходяться в шоковому стані, без попередньої санітарної обробки, направляють в реанімаційне відділення або в палату інтенсивної терапії.

У палаті дитину, що знаходиться у важкому стані, з носилок перекладають на ліжко. Якщо дитину старшого віку переносить одна людина, то треба підвести одну руку під лопатки, а другу -–під стегна, при цьому бажано, щоб дитина охопила за шию того, хто її несе. Якщо хвору дитину переносять 2 людини, то одна з них підводить руки під лопатки дитини, ближче до шиї і поперек, друга - під сідниці і гомілки. При перенесенні різко ослаблених і тяжкохворих потрібна третя людина: перший тримає голову і груди, другий – поперек і стегна, третій - гомілки. Носилки ставлять під прямим кутом до ліжка так, щоб ніжний кінець носилок був ближче до головного кінця або навпаки.

Документація, що заповнюється в приймальному відділенні педіатричної клініки

1. Журнал реєстрації хворих, що поступають до стаціонару та відмови від госпіталізації – облікова форма № 001/о.

2. Медична карта стаціонарного хворого – облікова форма № 003/о.

3. Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару – облікова форма № 066/о.

4. Листок лікарських призначень – облікова форма № 003-4/о.

5. Температурний листок – облікова форма № 004/о.

6. Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення – облікова форма № 058/о.

7. Журнал обліку інфекційних захворювань – облікова форма № 060/о.

Антропометричні дослідження дітей різного віку та особливості їх проведення

При надходженні до стаціонару дитині обов’язково проводять антропометричні дослідження. Найбільш доцільно цю маніпуляцію проводити у приймальному відділенні. Проведення антропометричних досліджень дозволяє лікареві не тільки оцінити фізичний розвиток дитини, а й правильно і своєчасно поставити діагноз (зокрема – в разі втрати маси тіла). Техніка проведення антропометричних досліджень розрізняється в залежності від віку дитини, а також – від її загального стану.

Вимірювання довжини тіла дітей першого року життя. На першому році життя для вимірювання довжини тіла використовують спеціальний горизонтальний ростомір у вигляді широкої дошки довжиною 80 см и шириною 40 см. З однієї сторони ростоміра нанесені ділення з ціною ділення 1 мм. Ростомір має дві горизонтальні планки, одна з яких нерухома, а друга – пересувна і легко рухається по сантиметровій шкалі.

Порядок вимірювання: дитину кладуть на спину таким чином, щоб її голова впритул торкалася тім’ячком до нерухомої горизонтальної планки ростоміру. Голову розташовують і фіксують в положенні, при якому зовнішній край нижнього віка і верхній край зовнішнього слухового проходу знаходяться на одній лінії, перпендикулярно поверхні ростоміру. Ноги дитини випрямляють легким натисканням на коліна лівою рукою; правою –

Мал. 9.1. Вимірювання довжини тіла дитини першого року життя

підводять рухому планку ростоміра тісно до підошви випрямлених ніг. Відстань між рухомою і нерухомою планками відповідає росту дитини. Точність цих вимірювань складає ± 0,5 см.

Вимірювання дітей, після одного року проводять за допомогою вертикального ростоміру. На вертикальній його частині нанесені 2 шкали ділення (в см): праворуч – для визначення росту у положенні стоячи, ліворуч – для вимірювання росту у положенні сидячи. Для цього у нижній частині ростоміру є табурет з відкидним сидінням, який прикріплено на рівні 40 см від підлоги. Ростомір має рухому планку, яка фіксується на рівні росту дитини.

Мал. 9.2. Вимірювання росту дітей старшого віку

Порядок вимірювання: дитина стоїть на площадці ростоміру спиною до вертикальної стійки у випрямленому положенні, торкаючись її п’ятками, сідницями, міжлопатковою ділянкою та потилицею; руки опущені вздовж тулуба, п’ятки разом, носки – врізнобіч. Голова встановлюється в положенні, при якому зовнішній край очниці і верхній край козелку вуха знаходяться в одній горизонтальної площині. Рухома планка прикладається до голови без надавлювання. Довжину тіла дітей від 1 до 3 років доцільно вимірювати, ставлячи їх на відкидне сидіння (показники зросту дивитися на шкалі ліворуч). Необхідно пам’ятати, що між ростом в ранкові і вечерні часи існує різниця, іноді до 1-2 см.

Зважування дітей

Від народження до 2-3 років дітей зважують на електронних або чашечних вагах. Ваги складаються з жолоба і коромисла з двома шкалами ділень: нижня – в кілограмах, верхня - в грамах. Коромисло чашечних ваг має противагу. Перед зважуванням ваги необхідно врівноважити. Якщо ваги не врівноважені, слід обережно повернути шайбу (мікрогвинт) на противазі до себе або від себе, орієнтуючись на укажчики рівноваги. Електроні ваги показують більш точні результати зважування, тому використовувати їх при зважуванні дітей доцільніше.

Техніка зважування: спочатку зважують пелюшку. Дитину роздягають і укладають на широку частину лотка головою і плечовим поясом; ніжками – на вузьку частину лотка. Якщо дитина може сидіти, її садять сідницями на широку частину лотка, а ноги розташовують на вузькій частині.

Масу тіла недоношених дітей можливо вимірювати, не роздягаючи їх, з метою попередження переохолодження; в цьому випадку маса одягу віднімається від сумарної. Для зважування дітей, які знаходяться в кювезі, використовують ваги, які вмонтовані в кювез.

Класти дитину на ваги і знімати з них можна тільки при закритих коромислах ваг, стоячи лицем до шкали ваг. Показання знімаються з того боку гирі, де є насічки; нижню гирю необхідно розміщати тільки в існуючому на нижній шкалі гнізді. Після запису ваги гирі ставлять у вихідне положення (позначка „нуль”), а коромисло ваг – на запобіжник. Для визначення ваги дитини необхідно з показань ваг вирахувати вагу пелюшки. Точність зважування складає ±10 мг.

Дітей після трьох років зважують стоячи на електронних важільних вагах. Під час зважування дитина, яку слід перед тим роздягнути, повинна встати нерухомо на середину площадки ваг. Зважування рекомендується проводити зранку, натще, бажано після сечовипускання і дефекації.

Мал. 9.3. Вимірювання обводу голови дитини

Обвід голови вимірюють сантиметровою стрічкою, яку проводять позаду в ділянці потиличного бугру, через точку, яка найбільш видається, а спереду – по лінії надбрівних дуг. Для вимірювання висоти голови застосовують антропометр або спеціальний циркуль, один кінець якого встановлюють на маківці голови, а другий – на тій ділянці підборіддя, яка найбільш виступає.

Обвід грудної клітини вимірюють дитині в стані спокою. Вимірювальну стрічку накладають позаду під кутами лопаток, а спереду – по навколососковим кружкам. У дівчаток пубертатного віку спереду стрічку проводять по четвертому ребру над молочними залозами. У дітей першого року життя вимірювання проводять у положенні лежачи, а в дітей старшого віку – стоячи (руки опущені, дихання спокійне). На відміну від дітей раннього віку, в старших дітей вимірювання обводу грудної клітини проводять при спокійному диханні, на висоті вдиху і при повному видиху. Для вимірювання передньо-заднього и поперечного діаметрів грудної клітини, користуються спеціальним циркулем. При вимірюванні передньо-заднього діаметру одну ніжку циркуля поміщають біля нижнього краю грудини; другу – на тому ж рівні, біля остистого відростку хребта. Для визначення поперечного діаметру грудної клітини ніжки циркуля встановлюють на рівні нижнього краю грудини по середній пахвовій лінії.

У деяких випадках виникає необхідність вимірювання інших антропометричних параметрів: довжину тулуба, кінцівок, гомілки; обвід живота, плеча, стегна, гомілки.

Довжину тулуба визначають по відстані від остистого відростку сьомого шийного хребцю до закінчення куприкової кістки. У маленьких дітей вимірювання тулубу проводять у положенні лежачи на боці, в старших – стоячи. Сантиметрова стрічка при вимірюванні повинна щільно прилягати до поверхні спині.

Довжину кінцівок вимірюють антропометром Мартіна, а за його відсутності – звичайною сантиметровою стрічкою. Довжину рук вимірюють від акроміону до кінця третього пальця; довжину плеча – від акроміону до верхівки ліктьового суглобу; довжину передпліччя – від ліктьового суглобу до середини зап’ястка. Довжину ніг вимірюють від великого вертелу стегна до рівня підошви; довжину стегна – від великого вертелу до колінного суглобу; довжину гомілки – від колінного суглобу до щиколотки.

Обвід живота вимірюють на рівні пупка. Якщо живіт значно збільшений, сантиметрову стрічку проводять у ділянці найбільшого його випинання. Обвід живота в здорової дитини слід вимірювати до прийому їжі. У хворої дитини таке вимірювання необхідно проводити неодноразово, особливо – при станах, які супроводжуються збільшенням розміру животу (асцит, пухлини, метеоризм тощо.)

Обвід плеча визначають у ділянці двоглавого м’язу (верхньої треті плеча). Вимірювання проводять два рази: спочатку при вільно опущених руках і розслаблених м’язах; потім – при напруженому стані м’язів. Дитину просять підняти руку до рівню плечей, зігнути її в лікті, напружити м’язи.

Обвід стегна вимірюють у найбільш широкій частині стегна; сантиметрову стрічку проводять горизонтально безпосередньо під сідничною складкою.

Обвід гомілки визначають на литкових м’язах, на рівні їхнього найбільшого об’єму.

Особливості розпитування хворої дитини, залежно від віку. Розпитування батьків хворої дитини

Розпитування (збір анамнезу) хворої дитини має певні особливості. У випадку, якщо дитина мала і не може розмовляти, проводиться розпитування батьків дитини або її родичів. Якщо дитина спроможна розповідати, збір анамнезу проводиться шляхом контакту як з дитиною, так і з тими, хто здійснює за нею догляд або проживає разом. Зазвичай опитування проводиться в матері дитини. Збір анамнезу проводиться за традиційною схемою, але на відміну від загальноприйнятої методики розпитування, під час збору анамнезу дітей раннього віку, обов’язково з’ясовується: перебіг вагітності та пологів в матері (гестози, загроза переривання вагітності, захворювання у період вагітності, контакти з хворими, медичні втручання тощо), особливості раннього періоду адаптації новонародженої дитини до умов зовнішнього середовища, становлення фізичного та нервово-психічного розвитку, тривалість грудного вигодування, перенесені захворювання, правильність проведення і наявність профілактичних щеплень та реакції на них. Якщо мати не може точно відповісти на поставлені питання, про це слід помітити в історії хвороби. Під час розмови з батьками хворої дитини слід уважно до них ставиться; не слід одразу ж робити їм зауваження щодо догляду, вигодовування або лікування хворої дитини, оскільки це може ускладнити процес опитування; вельми важно під час розмови знайти контакт з дитиною. Необхідно пам’ятати, що повноцінно зібраний анамнез сприяє своєчасному встановленню діагнозу і якісному лікуванню.

Особливості визначення пульсу, артеріального тиску та показників дихання у дитини

Визначення пульсу. Дослідження пульсу потребує дотримання певних умов, оскільки пульс у дітей характеризується значною лабільністю і може прискорюватися при хвилюванні, неспокої, плачі, фізичному навантаженні. Тому, визначення пульсу в дітей треба проводити в стані спокою або під час сну. Необхідно поступово налагодити контакт з дитиною, відвертаючи її увагу іграшками, дочекавшись її заспокоєння.

Пульс та його властивості визначають на поверхнево розташованих артеріях: променевій, сонній, скроневій, стегновій тощо. У дітей першого року життя пульс краще визначати на сонній та скроневій артеріях. У дітей старше року найчастіше пульс визначають на променевій артерії.

Техніка визначення пульсу на сонній артерії. На сонній артерії пульс досліджують по черзі з кожної сторони, не давлячи на артерію, оскільки це може викликати головокружіння, сповільнити серцеву діяльність, знизити артеріальний тиск тощо. Це пов’язано з подразненням сино-каротидних зон.

Техніка визначення пульсу на скроневій артерії. Два або три пальця медичного працівника (дослідника) накладаються на ділянку скроневій артерії, декілька вище зовнішнього краю надбрівної дуги.

Техніка визначення пульсу на променевій артерії . Слід одночасно обома руками охопити руки дитини в ділянці променево-зап’ясного суглобу таким чином, щоб великий палець знаходився на тильній стороні передпліччя, а вказівний, середній та безіменний – на променевій артерії. Руки дитини повинні бути розслаблені і розташовані на рівні серця. Кінчиками трьох вищевказаних пальців притискують променеву артерію до променевої кістки і, почувши пульсацію, проводять визначення пульсу. Спочатку оцінюють симетричність пульсу, порівнюючи величину і частоту пульсових хвиль на обох променевих артеріях. Потім проводять оцінку пульсу на одній променевій артерії.

Частоту пульсу підраховують не менше, ніж за 1 хвилину, що дозволяє виявити порушення серцевого ритму. До того ж, у немовлят має місце фізіологічна аритмія, яку слід враховувати при оцінці частоти дихання. Іноді можливе підраховувати пульс протягом 15 хв., помноживши отримані дані на 4, але при цьому слід переконатися у відсутності в дитини порушень ритму.

Таблиця 9.1.

Частота пульсу за хвилину в дітей різного віку

Вік дитини	Частота пульсу
Новонароджений	120-140
1 рік	120-125
3-4 роки	105-110
5 років	100
10 років	80-85
12 років і старше	70-75

Слід відзначити, що у дівчаток частота пульсу на 10-12 уд. за 1 хв. більше ніж у хлопчиків, а в період статевого розвитку частота пульсу в дітей може як збільшуватись, так і зменшуватись. При підвищенні температури тіла на 1^оС частота пульсу збільшується на 10 уд. за 1 хв.

Визначення артеріального тиску (АТ) є обов’язковою складовою об’єктивного обстеження дитини, особливо при важкому стану. Слід пам’ятати, що показники АТ у дітей досить лабільні і можуть змінюватися під впливом зовнішніх факторів (хвилювання під час проведення вимірювання, занепокоєння, фізичне навантаження тощо). Для вимірювання артеріального тиску в дітей застосовуються спеціальні дитячі манжети, які використовують залежно від обводу плеча. Вимірювати АТ можна в положенні лежачі, стоячі, сидячі. За три години перед вимірюванням слід відмінити прийом препаратів, а також продуктів, які впливають на АТ (кава, міцний чай); за одну годину – фізичні навантаження. Якщо це неможливо, ці фактори слід враховувати при оцінці АТ. Перед вимірюванням АТ апарат розміщується таким чином, щоб серце дитини, рука, нульовий показник шкали і манжета знаходились на одному горизонтальному рівні.

Для вимірювання артеріального тиску та пульсу існують також автоматичні і напівавтоматичні електронні прибори, де повітря в манжету подається в автоматичному режимі, або нагнітається за допомогою помпи. Визначення показників АТ і пульсу відбувається в автоматичному режимі і висвічуються на електронному табло.

Методика вимірювання АТ аускультативним методом (за Коротковим). Манжета, яка повністю звільнена від повітря, накладається на плече на 2 см вище ліктьової ямки так, щоб між нею та шкірою можливо було просунути 1-2 пальця пацієнта. Рука дитини лежить долонею до гори, м’язи розслаблені. Пальпаторно визначається локалізація плечової артерії в ліктьовій ямці, куди прикладається раструб фонендоскопу. У манжетку нагнітається повітря до відмітки, яка на 40-50 мм рт. ст. вище ніж тиск, при якому скінчилася пульсація артерії (визначається аускультативно). Одразу після цього слід знижувати тиск у манжетці шляхом повільного випускання повітря. Аускультативно визначається момент появи і зникнення гучних, сильних тонів (відповідно – систолічний і діастолічний тиск). Найбільш показовим є АТ, який вимірюється одразу після пробудження, лежачи, до переходу у вертикальне положення. Цей тиск називається базальним. Отримані під час обстеження у стаціонарі дані одноразового вимірювання АТ відповідають так званому «випадковому» тиску. Для отримання більш повних даних АТ вимірюють через 30 хвилин; це остаточний тиск. Різниця між випадковим остаточним тиском називається «додатковим» тиском.

При вимірюванні АТ на стегновій артерії манжета накладається на стегно на 3-4 см вище підколінної ямки; тони вислуховуються в підколінній ямці на підколінній артерії, безпосередньо нижче манжети; дитина при цьому лежить на животі. У здорових дітей в положенні лежачи АТ на нижніх кінцівках на 5-20 мм рт. ст. вище, ніж на верхніх. При виявленні в дитини підвищеного тиску не слід коментувати і обговорювати цей факт з батьками (особливо – при дітях старшого віку і підлітках) для запобігання ятрогенії, оскільки АТ – показник доволі лабільний. Для більш адекватної оцінці АТ застосовують метод моніторингу, коли АТ вимірюється постійно, протягом певного часу (12, 24 год. або декількох діб).

У нормі в новонародженого АТ на верхніх і нижніх кінцівках дорівнює 70/35 мм рт.ст. У здорової дитини у віці 12 міс АТ на верхніх кінцівках в нормі дорівнює: систолічний – 90 мм рт.ст.; діастолічний – 60 мм рт. ст. У старших дітей на верхніх кінцівках систолічний тиск дорівнює – 90 + 2n (мм рт. ст.), діастолічний – 60 + n (мм рт. ст.), де n – вік дитини до 15 років. Однак, ці формули є орієнтовними. Більш точні дані, відповідно віку та статі вказуються в центільних таблицях.

Визначення дихання у дітей проводиться під час огляду дитини візуально, в спокійному стані, спостерігаючи за рухами грудної клітини, а також – шляхом непомітного прикладання руки на живіт або грудну клітину. У дітей, старших за 4 роки визначення дихання краще проводити візуально, під час сну, щоб уникнути психогенного ефекту; у новонароджених дітей і дітей перших місяців життя ця процедура здійснюється за допомогою фонендоскопа, наблизивши його мембрану (але не торкаючись) до носу сплячої дитини. Для точного підрахунку частоти дихання необхідно спостерігати за дихальними рухами не менше однієї хвилини. Частота дихання може змінюватися протягом доби (під час сну вона сповільнюється); в залежності від пори року (влітку збільшується); положення тіла (сповільнюється в положенні лежачи). У дітей перших місяців життя дихання неритмічне, що пов’язане з незрілістю дихального центру. При підвищенні температури тіла на 1°С частота дихання зростає на 4-5 дихальних рухів, але ці зміни носять тимчасовий характер.

Таблиця 9.2.

Частота дихання за хвилину в дітей різного віку

Новонароджені	40-60
Діти до 1 року	30-35
5 років	25-
10 років	20
Старше за 12 років	20-16