5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

1. Надаючи співвласнику право самостійно розпоряджатися своєю часткою (ст. 361 ЦК), законодавець водночас у ст. 362 ЦК встановлює механізм захисту прав інших співвласників при продажу ним своєї частки, оскільки вони також можуть виявити бажання придбати її або їх може не влаштовувати особа можли­вого нового набувача. Тому ч. 2 ст. 362 ЦК надає співвласнику переважне право перед іншими особами на придбання відчужуваної частки у праві спільної частко­вої власності. Однак реалізувати таке право співвласник може лише за ціною, ого­лошеною продавцем-співвласником, та на інших рівних умовах, крім продажу з публічних торгів. Правило щодо права переважної купівлі не застосовується у разі відчуження частки за договорами дарування, довічного утримання, міни.

2. Законом передбачені певні умови продажу співвласником своєї частки. Так, продавець-співвласник зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку за відповідною ціною та про інші умови продажу. ЦК не визначає порядку повідомлення співвласників, а відтак він може визнача­тися відповідно до вимог нотаріального законодавства (ст. 84 Закону України «Про нотаріат», пункти 51—56 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 3 березня 2004 р. № 20/5). Зокрема, доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про наступний продаж частки може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про пере­дачу їм заяви продавця, заява учасників права спільної часткової власності з на­лежно засвідченими їх підписами про відмову від здійснення права привілеєвої (переважної) купівлі частки, а також із зазначенням умов продажу. Співвласники можуть безпосередньо подати нотаріусу заяву про відмову від купівлі частки.

Продавець-співвласник може продати свою частку сторонній особі, якщо інші співвласники відмовляються від права переважної купівлі або не реалізують його щодо нерухомого майна впродовж одного місяця, а щодо рухомого майна — впро­довж 10 днів від дня одержання ними повідомлення. На зазначені строки не по­ширюється позовна давність.

3. Може трапитися так, що придбати частку виявили бажання кілька співвлас­ників. У такому разі продавець-співвласник має право на власний розсуд вибра­ти серед них покупця. Закон не передбачає право обійдених вибором співвлас­ників оспорити дії продавця-співвласника.

4. У ч. 4 коментованої статті визначені правові наслідки порушення співвлас­никами права переважної купівлі. У разі продажу частки з порушенням цього права співвласник може в межах одного року позовної давності (за ЦК 1963 p., — трьох місяців) звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Переведення на співвласника прав та обов'язків покупця, як випливає із змісту закону, здійснюється без попереднього визнання договору продажу частки сторонній особі недійсним. Під порушенням права переважної купівлі необхідно розуміти також випадки продажу частки сторонній особі на інших, тобто на пільгових умовах, зокрема, за нижчою ціною, ніж це було запро­поновано співвласником. Інакше продавець мав би можливість легко обійти за­кон, пропонуючи співвласникам завідомо неприйнятні умови.

597

Вирішуючи питання про можливе переведення прав та обов'язків покупця на співвласника, який виявив бажання придбати продану з порушенням закону частку, суд має переконатися в серйозності й реальності намірів такого співвлас­ника. Тому законодавець передбачив обов'язок позивача одночасно із звернен­ням до суду з позовом внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити (чи сплатив) покупець.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 362 ЦК співвласник не може уступити своє переваж­не право на купівлю частки іншим особам, оскільки таке право покликане вра­ховувати інтереси лише співвласників, які полягають у збереженні стабільних відносин між ними.

Стаття 363. Момент переходу частки у праві спільної часткової влас­ності до набувача за договором

/. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за до­говором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовлені­стю сторін.

2. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набу­вача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 363 ЦК моментом переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором має вважатися момент укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю (договором) сторін. Наведене правило в певній мірі суперечить змісту ч. 1 ст. 334 ЦК, згідно з якою право влас­ності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, редакційно ч. 1 ст. 363 ЦК побудована таким чином, що може скластися враження, що в ній вирішується питання про перехід до набувача самої частки, а не права спільної часткової влас­ності. Якщо ж положення ч. 1 ст. 363 ЦК розглядати як виняток із загального ви-щенаведеного правила, то в набувача право на ідеальну частку має виникати з моменту досягнення сторонами у належній формі згоди щодо істотних умов дого­вору. Тобто, це означає, що таке право може виникнути і до моменту фактичної передачі частини спільного майна продавцем-співвласником набувачеві, яка відпо­відає встановленій співвласниками ідеальній частці. Труднощі у тлумаченні ч. 1 ст. 363 ЦК можуть бути усунуті, якщо вважати, що у ній визначається момент переходу ідеальної частки у праві спільної часткової власності. За таких обста­вин право спільної часткової власності не припиняється, а відбувається лише заміна одного співвласника (відчужувача частки) іншим (набувачем частки).

2. Частиною 2 ст. 363 ЦК визначається момент переходу частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному по­свідченню та (або) державній реєстрації. У цьому випадку він має визначатися за правилами частин 3—4 ст. 334 ЦК, згідно з якими право власності на майно за договором, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, а щодо договору, який підлягає державній реєстрації, — з моменту такої реєст-

598

рації. Оскільки ж у ч. 2 ст. 363 ЦК є безпосереднє посилання до ст. 334 Кодексу, то цілком очевидно, що у цих випадках йдеться про момент виникнення у набу­вача права спільної часткової власності на частку, а не про її перехід.

Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності

/. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвлас­ ник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошо­ вої або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладаєть­ ся у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

1. Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна. Безумовно, такий виділ має здійснюватися за згодою усіх співвласників (див. коментар до ч. 1 ст. 358 ЦК). У разі недосягнення такої згоди спір про виділ частки вирішуєть­ ся у судовому порядку.

Виділ співвласнику його частки в натурі із спільного майна за згодою співвлас­ників фактично призводить до припинення права спільної часткової власності, якщо таких співвласників всього двоє, а якщо їх більше — до припинення цього права між співвласником, якому виділена в натурі частка у спільному майні, та іншими співвласниками, між якими продовжують існувати відносини права спільної часткової власності, але вже щодо зменшеного об'єкта власності.

2. Однак виділ частки в натурі у спільному майні може бути обмежений безпо­середньо законом або в силу неподільності речі. Так, за ст. 183 ЦК неподільною вважається річ, яку неможливо поділити без втрати її цільового призначення. Наприклад, неподільною має вважатися акція. У разі неможливості виділу част­ки в натурі за вимогою співвласника йому може бути надана іншими співвласни­ками матеріальна компенсація вартості його частки у грошовому чи іншому май­новому виразі.

3. Співвласники можуть укласти договір про виділ одному з них частки у спільному майні. Якщо така частка виділяється з нерухомого майна, договір має бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Оскільки у ст. 364 ЦК не визначається форма договорів про виділ у натурі часток із рухомо­го майна, то вони мають укладатися в усній або письмовій формі відповідно до загальних правил щодо оформлення правочинів.

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимо­гою інших співвласників

/. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішен­ням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

599

2. річ є неподільною;

3. спільне володіння і користування майном є неможливим;

2. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільно­му майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на де­позитний рахунок суду.

1. У коментованій статті визначаються підстави й порядок примусового при­ пинення у співвласника права на частку у спільній власності. Законодавець чітко визначає умови, за наявності яких це можливо. Так, суд може задовольнити позов співвласників про припинення права спільної часткової власності того із співвлас­ ників, який бажає виділити свою частку у спільному майні, або в інших випадках за умов, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі (наприклад, частка співвласника в успадкованому кількома спадкоємцями житловому будин­ ку становить 3—4 м²) або річ є неподільною (див. коментар до ст. 183 ЦК); спільне володіння і користування майном є неможливим (наприклад, співвласник ство­ рює перешкоди щодо спільного володіння і користування спільним об'єктом іншим співвласникам); таке припинення не завдаватиме істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (наприклад, у разі припинення права співвлас­ ника на частку у спільному будинку співвласник та члени його сім'ї виявляться не забезпеченими житлом, оскільки іншого житла не мають).

Наведені положення певною мірою відображають судову практику, яка вже склалася в Україні щодо застосування ст. 115 ЦК 1963 p. Вона передбачала, що, якщо угоди між співвласниками про спосіб виділу частки не досягнуто, то за позовом будь-кого з них майно ділиться в натурі, коли це можливо без нероз­мірної шкоди для його господарського призначення. У випадках, коли це немож­ливо, співвласник, який прагне виділити свою частку, одержує грошову ком­пенсацію. Правові позиції щодо застосування цієї норми були чітко сформульо­вані п. 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий буди­нок» від 4 жовтня 991 р. № 7 (із наступними змінами). Відповідно до нього виділ у натурі частки жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можли­вий, якщо кожній із сторін (співвласників) може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). В окремих випадках суд, враховуючи конкретні обставини справи, може й за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповід­них мотивів.

2. У ч. 1 ст. 365 ЦК не встановлюються правові наслідки припинення права власності на частку у спільному майні. Однак цілком логічно припустити, що у такому разі співвласнику, право якого припинено, має присуджуватися компен­ сація. Викладене випливає із змісту ч. 2 ст. 365 ЦК, за якою рішення про припи­ нення права особи на частку у спільному майні може бути постановлене судом за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

600

Норми ст. 365 ЦК побудовані таким чином, начебто вони розраховані лише на випадки припинення права співвласника на частку у спільному майні за ініціати­вою інших співвласників. Однак це не так. Наведені правила не заперечують мож­ливості застосування ст. 365 ЦК і тоді, коли співвласник, не досягнувши згоди з іншими співвласниками щодо виділу в натурі частки із спільного майна, звернув­ся з відповідним позовом до інших співвласників. Вони, в свою чергу, можуть звер­нутися до суду із зустрічним позовом про припинення права власності на частку за співвласником-позивачем на підставах, передбачених ст. 365 ЦК. Незважаючи на те, що у коментованій статті формально врегульовуються відносини за участю більше, ніж двох співвласників, норми цієї статті можуть бути застосовані у ви­падках, коли співвласників буде лише двоє. В цьому разі судове рішення про виділ співвласнику частки в натурі або про присудження йому компенсації призведе до ліквідації права спільної часткової власності взагалі.

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності

/. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призна­чення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

2. Уразі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або запере­чення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направ­ленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кре­дитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переве­дення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відпо­відного перерахунку.

і. У того чи іншого співвласника можуть виникнути певні боргові зобов'я­зання, обов'язки з відшкодування заподіяної шкоди чи інші обов'язки, які підля­гають примусовому виконанню, у тому числі пов'язані із застосуванням судом конфіскації майна за скоєні особою адміністративне правопорушення чи кри­мінальний злочин. Як у ст. 116 ЦК 1963 p., так і в ст. 366 чинного ЦК, міститься норма про можливість звернення стягнення на частку у спільній частковій влас­ності. Доречно зауважити, що у ЦК у новій редакції згадані відносини врегульо­вані значно повніше. Згідно із ч. 1 ст. 366 ЦК, у разі виникнення у співвласника боргового зобов'язання його кредитор має право звернутися з позовом до суду про виділ частки у спільному майні в натурі для звернення на неї стягнення, але за умови, що у співвласника-боржника недостатньо для цього іншого майна.

Звернення стягнення на майно боржника може здійснюватися у процесі ви­конавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про вико­навче провадження». За ст. 50 цього Закону у випадках, коли боржник володіє

601

майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, яка визначається судом за поданням державного виконавця.

2. Якщо ж виділ у натурі частки у спільному майні виявиться неможливим або, якщо це є можливим, але проти цього заперечують інші співвласники, кре­дитор може вимагати продажу співвласником-боржником своєї частки у праві спільної часткової власності для погашення боргу за рахунок суми виторгу. У даному випадку мається на увазі продаж ідеальної частки у праві спільної влас­ності, а не частки в натурі. Такий продаж можливий як іншим співвласникам, так і стороннім особам, але за умови згоди на це співвласника-боржника. Тому у разі відмови боржника від продажу своєї частки або відмови інших співвлас­ників від її придбання, суд має право на вимогу кредитора постановити рішення про продаж частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника. Реалізація частки у праві спільної часткової власності з прилюдних торгів має провадитися відповідно до вимог Закону України «Про державну виконавчу службу» та інших законодавчих актів. Якщо ж судом буде постановлено рішення про переведення прав та обов'язків співвласника на кре­дитора, то відбудеться припинення права спільної власності між співвласником-боржником та іншими співвласниками, і кредитор стане новим учасником пра­ва спільної часткової власності.

Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

/. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

2. Уразі поділу спільного майна між співвласниками право спільної частко­вої власності на нього припиняється.

3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

і. Особи, які створили спільну власність, мають право у будь-який час вчи­нити поділ спільного майна відповідно до правил ст. 367 ЦК, оскільки таке пра­во є елементом їх правомочностей як співвласників. У ч. 2 коментованої статті закріплюється правило про можливість поділу спільного майна в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Якщо співвласники реально вчи­нять поділ спільного майна шляхом укладення договору, то внаслідок цього при­пиняється право спільної часткової власності. Однак поділ спільного майна є лише однією з багатьох можливих підстав припинення права спільної часткової власності, що можливе як за загальними підставами припинення права власності (загибель майна, його зношення, неможливість споживання, знищення тощо), так і за певних спеціальних підстав. Наприклад, право спільної часткової влас­ності може припинити своє існування також у разі: а) одночасного відчуження кожним із співвласників своєї частки сторонній особі або кільком стороннім особам; б) добровільного відчуження одному співвласнику часток усіх інших співвласників; в) добровільного виділу одному із двох співвласників його частки в натурі за правилами ст. 364 ЦК; г) прийняття судового рішення про припинен­ня права спільної часткової власності двох співвласників за підставами ст. 365 ЦК; д) успадкування одним із співвласників часток інших співвласників; ж) успад-

602

кування сторонньою особою часток усіх співвласників; з) звернення стягнення (конфіскації) щодо часток усіх співвласників за винятком одного з них. Необ­хідно також враховувати можливість певного локального припинення права спільної часткової власності лише між окремими співвласниками.

2. Частина 3 ст. 367 ЦК вказує, що договір про поділ спільного нерухомого майна у спільній частковій власності має укладатися у письмовій формі і пови­нен бути нотаріально посвідчений. Договір про поділ рухомого спільного май­на, за статтями 206—208 ЦК, може укладатися в усній або письмовій формі. Но­таріального посвідчення можуть вимагати й інші договори про поділ спільного майна, наприклад, договори поділу спадкоємцями спадкового майна, якщо до його складу входять успадковані транспортні засоби (статті 1267, 1278 ЦК).

3. Положення ст. 367 ЦК розраховані на ті випадки, коли є можливим поділ спільного майна в натурі, але вони безпосередньо не містять правил щодо прак­тичного вирішення цього питання. Незважаючи на цю обставину в разі вирішення спору в судовому порядку суд має право керуватися правилами, сформульова­ними статтями 364—366 ЦК, де закладені принципи виділу частки у спільному майні в натурі та передбачені правові наслідки неможливості такого виділу.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

/. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.