2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

1. У ст. 191 ЦК визначаються поняття підприємства та його зміст. Підприєм­ство слід розглядати як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Водночас законодавець підкреслює, що підприємство являє собою певну сукупність різних видів майна (ч. 2 ст. 191 ЦК), якщо інше не встановлено договором або законом.

2. До складу підприємства входять рухомі та нерухомі речі; права вимоги та борги; право на торговельну марку або інше позначення; інші права. Оскільки підприємство використовується для здійснення підприємницької діяльності, то зрозуміло, що його власниками або іншими титульними володільцями можуть бути суб'єкти підприємництва, тобто юридичні та фізичні особи, визнані таки­ми відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців», ГК України, а також інших актів законодавства.

3. На підприємство як на єдиний майновий комплекс — об'єкт цивільних прав законодавець поширює правовий режим нерухомості, незважаючи на те, що до його складу можуть входити як рухомі, так і нерухомі речі, інше майно. Однак такий пра­вовий режим не повинен поширюватися на окремі складові частини майнового ком­плексу, крім тих частин майна, до яких входять об'єкти нерухомості.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство або його частина можуть бути об'єктами купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Оскільки підприємство як єдиний майновий комплекс визнано нерухомістю, то і на пра-вочини щодо нього мають також поширюватися відповідні вимоги закону, які стосуються правочинів з нерухомістю. В окремих випадках, наприклад для до­говорів купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, необхідні нотаріальне посвідчення та державна реєстрація (статті 657, 719 ЦК). Це правило має діяти незалежно від того чи входять до підприємства об'єкти нерухомості, чи ні. Од­нак вимоги про нотаріальну форму та державну реєстрацію не поширюються на відчуження окремих частин підприємства, за винятком тих випадків, коли до цих частин входять безпосередньо окремі об'єкти нерухомості.

324

5. Водночас з аналізу чинного вітчизняного законодавства, що регулює роз­глядувані питання, можна зробити висновок про те, що термін «підприємство» використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ГК України, підприємство розглядалось як самостійний господа­рюючий статутний суб'єкт, який мав права юридичної особи та здійснював ви­робничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, у даному випадку підприємство було визнано суб'єктом права. За цим же Законом визнавалось, що підприємство ство­рюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), діє на основі свого статуту, затвердженого власником (власника­ми) майна (ст. 9), а власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо сам або через уповноважені ним органи (ст. 14). Ця концепція була запозичена з ЦК УРСР, у якому поняття «підприємство» вживалося пере­важно у розумінні суб'єкта цивільного права зі статусом юридичної особи.

Водночас у період ринкових реформ формувалося нове законодавство, у якому підприємство розглядалося як цілісний майновий комплекс — об'єкт цивільного права, щодо якого встановлюється відповідний правовий режим. Так, згідно із ст. 28 Зако­ну України «Про власність» громадським об'єднанням надавалося право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках мова йде про підприємство як майновий комплекс, що використовується у підприємницькій діяльності — об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий ком­плекс, визнаний нерухомістю, в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України «Про орен­ду державного та комунального майна» об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство як єдине ціле виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього Закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання.

Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом права щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому слушною вбачається думка, висловлена в літературі про те, що підприємство не може виступати у цивільному праві як суб'єкт правових відносин, оскільки цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа»¹. Таким чи­ном, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридич­на особа і як суб'єкт права, а коли воно саме є предметом договору оренди — то як майновий комплекс, тобто як об'єкт права.

У Законі України «Про приватизацію державного майна» підприємство виз­нається суб'єктом права, а його майновий комплекс — об'єктом права. Законом України «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національ­ної академії наук України» майновий комплекс визнається об'єктом права.

¹ Шевченко Я. М. Власник і право власності. — К., 1994. — С. 80.

325

Певну однозначність у розумінні змісту поняття «підприємство» вніс новий ЦК України, у ст. 191 якого підкреслено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Без сумніву, таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

3. У новому ЦК однозначно стверджена концепція щодо підприємства як об'єкта цивільних прав. Однак зовсім іншу позицію зайняли розробники ГК України, у ст. 62 якого підприємство визнається самостійним суб'єктом госпо­дарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб. Крім того, у ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні тощо), а також їхні організаційно-правові фор­ми. Проте слід зауважити, що тільки визнання підприємства суб'єктом господа­рювання не надає йому статусу суб'єкта цивільних правовідносин. Для цього воно має набути статусу юридичної особи. Власне ця думка підтверджується ч. 4 ст. 62 ГК, за якою підприємство є юридичною особою, має відокремлене май­но, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм наймену­ванням та ідентифікаційним кодом. Із аналізу викладеного можна зробити вис­новок, що поняття «підприємство» є «обслуговуючим» по відношенню до юри­дичної особи і його вживання не суперечить положенням ЦК, оскільки воно певною мірою індивідуалізує ту чи іншу юридичну особу.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

/. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номіналь­ною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в поряд­ку, встановлених законом.

і. Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки вони виконують роль загального еквівалента вартості будь-якого товару і відповідно до цього мають ряд специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня — грошова одиниця України.

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родові особливості гро­шей полягають у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю гро­шових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.

Поряд з цим у ряді випадків гроші виступають самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички. Правові засади гро­шового обігу визначаються законами України «Про Національний банк Украї­ни», «Про банки і банківську діяльність», а також іншими актами законодавства.

2. Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціаль­ному правовому режиму, встановленому законодавством України, наприклад Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і

326

валютного контролю» від 19 лютого 1993 р., законами України: «Про національ­ний банк України»; «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Стаття 193. Валютні цінності

/. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом,

1. У ст. 193 ЦК визначені лише загальні засади правового режиму валютних цінностей. У цій статті закріплюється положення, що види майна, які вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систе­ му валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. до валютних цінностей належать валюта України, іноземна валюта, монетарні метали.

Валютою України визнаються: грошові знаки у вигляді банкнот, казначейсь­ких білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові зна­ки, що перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, ку­пони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.

2. Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, моне­ ти, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вно­ сяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами Украї­ ни, а також перераховані вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і по­бутових виробів з цих металів.

Відповідно до зазначеного Декрету та Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» правочини з валютними цінностями здійснюються банками та інши­ми фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України.