5. Акціонерне товариство

Стаття 152. Поняття акціонерного товариства

/. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначе­ну кількість акцій однакової номінальної вартості.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов язаннями товариства і

232

несуть ризик збитків, пов 'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених стату­том, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у про­цесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобо­в'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбаче­ну законом.

1. Акціонерне товариство (далі — AT) є одним із видів господарських това­риств, тобто підприємницьким товариством, метою якого є отримання прибут­ку. Наведена ознака не підходить до визначення правового статусу фондової біржі як господарського товариства (в тому числі акціонерного), яке хоч і має прибу­ток, але він не підлягає розподілу між акціонерами (ст. 21 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»). Особливістю AT є не просто наявність статутного капіта­лу, але й вказівка на те, що цей капітал поділяється на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Тобто на відміну від товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, статутний капітал яких поділений на частки, в AT він поділений на акції. Отже, частки у статутному капіталі цього виду госпо­дарських товариств набувають статусу окремого об'єкта права — цінного папе­ра, що іменується акцією. Тому для регулювання відносин в AT застосовуються норми ч. 5 § 1 гл. 8, а також гл. 14 ЦК України.

Акція — це об'єкт права акціонера, а майно AT — об'єкт права AT. Акціонери набувають прав власників, що надаються їм акціями, a AT має права як звичай­ний суб'єкт цивільного права.

Права акціонерів окремо у ч. 5 § 1 гл. 8 ЦК не врегульовані, тому до них зас­тосовуються норми статей 114—116 ЦК із урахуванням особливостей статусу акціонерів. Ці права не називаються у ЦК корпоративними, незважаючи на те, що сьогодні цей термін вважається доволі загальновживаним по відношенню до прав акціонерів. Однак останні вочевидь мають свою специфіку у порівнянні як з речовими, так і зобов'язальними правами. На відміну від ЦК РФ та ст. 2 Зако­ну РФ «Про акціонерні товариства» у ЦК України права акціонерів не визнача­ються як зобов'язальні. Це обґрунтовується тим, що ніяких зобов'язальних відно­син між акціонером і AT не виникає і ніяких обов'язків акціонер та AT відносно один одного не мають.

Акцією надаються майнові і немайнові права, тісно пов'язані між собою. Майновими правами «з акції» є: право на одержання дивідендів; право на прид­бання акцій додаткових випусків; право на сплату сум, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, пропорційно вартості акцій, при ліквідації AT; у певних випадках - право вимагати виплати вартості акцій при їх викупі AT.

233

Особистими немайновими правами «з акції» є: право брати участь в управ­лінні AT (бути присутнім на загальних зборах, голосувати, обирати, бути обра­ним до органів AT тощо) та право на інформацію.

Акції мають однакову номінальну вартість. Тому не може мати місце випуск акцій різної номінальної вартості, наприклад, кілька акцій по одній гривні, кілька по п'ять, по десять тощо. Для зосередження акціонером бажаного пакету акцій ним придбавається певна їх кількість, тобто, участь акціонера у статутному фонді AT визначається не вартістю акцій, а їх кількістю.

2. Як будь-яка юридична особа AT відповідає за своїми зобов'язаннями са­ мостійно. Той факт, що акціонери мають безпосереднє відношення до AT, ще не свідчить про можливість притягнення їх до відповідальності за боргами AT. Більш того, невиправдано навіть зазначати про те, що вони не несуть взагалі відповідальності. Тому відтепер вислів «акціонери не відповідають по боргах AT» замінений в ЦК на несення ними «ризику збитків», пов'язаних з діяльністю то­ вариства. Акціонери відповідають лише за своїми зобов'язаннями — сплачують вартість придбаних ними акцій. У таких випадках відбувається знецінення акцій, і їх власники (акціонери) повністю або частково позбавляються можливості одер­ жати від них адекватну витратам на їх придбання компенсацію (наприклад, внас­ лідок їх продажу за значно меншою ціною або взагалі неможливістю їх продажу за відсутності попиту на них чи при неплатоспроможності AT).

Виключення становлять випадки, коли акціонери не повністю оплатили вартість своїх акцій, бо ЦК України і Законом України «Про господарські това­риства» передбачається можливість сплати вартості акцій протягом року. Якщо виникне ситуація, коли саме у цей час постане питання про неможливість спла­тити борг AT, акціонери змушені достроково виконати свої обов'язки по оплаті вартості акцій. Проте вони не притягуються до відповідальності перед кредито­рами як співвідповідачі, бо вони відповідають за своїми власними зобов'язання­ми, а не за зобов'язаннями AT. Виникнення боргу у AT є лише умовою достро­кового виконання ними особистих зобов'язань.

При цьому слід мати на увазі, що викладене не можна вважати загальним правилом. Це стає можливим лише тоді, коли такий обов'язок акціонерів перед­бачений статутом AT. Отже, при опрацюванні статуту AT слід, крім вимог, що містяться у ч. 2 ст. 154 ЦК, враховувати також це положення і обирати більш прийнятний варіант щодо відповідальності акціонерів у межах неоплаченої час­тини акцій. За відсутності зазначення у статуті AT цієї обставини акціонери не можуть примушуватися до повної сплати вартості акцій.

Зауваження законодавця про те, що гарантії захисту майнових прав акціо­нерів встановлюються законом, слід сприймати у контексті ч. 2 ст. 152 ЦК, ос­кільки воно стосується притягнення акціонерів до відповідальності. Внаслідок того, що у Законі України «Про господарські товариства» такі гарантії відсутні, слід сподіватися на те, що відповідні правила будуть міститися у спеціальному законі про AT.

3. До найменування AT застосовуються загальні правила про найменування юридичної особи, викладені у ст. 90 ЦК.

У чинному ЦК відсутній поділ AT на закриті та відкриті. У зв'язку з цим виникає питання про правомірність таких найменувань, як «Закрите акціонер­не товариство «Фікус» (відповідно «Відкрите акціонерне товариство «Фікус»)

234

або «Акціонерне товариство закритого типу «Фікус» тощо. Такі найменування не тільки суперечать положенням ЦК України про відсутність поділу AT на зак­риті та відкриті, а й є недоцільними, оскільки у випадку прийняття рішення про проведення відкритої підписки на акції AT стикається з такими проблемами, як:

• «перетворення» закритого AT на відкрите, що супроводжуватиметься не лише внесенням змін до статуту, а й виникненням складності з тим, що це за своєю сутністю не є перетворенням у смислі статті 108 ЦК України у відсутність зміни організаційно-правової форми AT як юридичної особи;

• зміна назви як атрибуту юридичної особи із пов'язаними з цим незручнос-тями: зміною печатки, бланків, іншої інформації про юридичну особу.

Незважаючи на суворий припис законодавця щодо обов'язковості вказівки у найменуванні юридичної особи її організаційно-правової форми, у наймену­ванні AT цього правила часто не додержуються. Прикладом можуть слугувати найменування банків та страхових компаній, створених у формі акціонерних товариств, у яких або взагалі відсутнє позначення на організаційно-правову форму «акціонерне товариство», або ця форма має урізану назву («акціонерний банк»), або видозмінену із позначенням організаційно-правової форми, невідо­мої вітчизняному цивільному праву («акціонерна компанія»).

Неоднозначними є й найменування таких акціонерних товариств, 100 відсотків акцій яких належать державі (наприклад, Національна акціонерна компанія «На-фтогаз України» або Державна акціонерна компанія «Хліб України» тощо). Якщо правовий статус одних з них логічно вписується у загальну конструкцію акціо­нерних товариств, то інші представляють надто специфічну форму юридичної особи, яку лише з натяком можна віднести до акціонерних товариств. Прикладом перших може слугувати Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», статутний фонд якого сформовано шляхом передачі до нього 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, що утворилися на базі відповідних державних підприємств у сфері видавничо-поліграфічної про­мисловості. Прикладом других є акціонерна компанія «Ліки України», до статут­ного фонду (капіталу) якої передані «аптеки» за відповідним переліком. Оскіль­ки AT є власником майна, то з переданням майна державних та комунальних ап­тек відбулося й перетворення права власності з державної на приватну. Тобто держава виступає не власником майна компанії «Ліки України», а її акцій.

Та й взагалі назва «державне акціонерне товариство» породжує суперечливе уявлення про власника майна AT, немовби таким є держава, яка насправді є лише акціонером (власником акцій), а власник майна — це само AT.

4. У ч. 4 ст. 152 ЦК мова йде про особливості правового статусу AT, створе­них у процесі приватизації державних підприємств. Такі особливості встанов­люються законом. На сьогодні не існує такого законодавчого акта, тому при роз­гляді цього питання застосовуються положення законів України: «Про прива­тизацію державного майна» (у редакції 1997 р.); «Про державну програму приватизації» на відповідний рік; наказ Міністерства економіки України, Фон­ду державного майна України, Міністерства юстиції України «Про затверджен­ня Типового статуту відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства» від 31 серпня 1993 р. № 55/365/ 10/5; рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про

235

затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акц­іонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації» від 11 квітня 2000 р. № 39; наказ Фонду державного майна України «Про затвердження Положення про порядок укладання або переукла­дання контракту з головою правління відкритого акціонерного товариства, хол-дінгової компанії та державної акціонерної компанії і Типової форми контракту з головою правління ВАТ» від 6 квітня 2000 р. № 695 тощо.

Специфіка створення AT при приватизації державного майна полягає пере­дусім у тому, що виникненню цивільно-правових відносин передують публічно-правові відносини по підготовці об'єкта до приватизації. Після затвердження пла­ну приватизації, державної реєстрації AT, акції якого належать державі, і реєст­рації випуску акцій у ДКЦПФР здійснюється продаж акцій на фондовій біржі.

При приватизації майна державних підприємств через їх перетворення у AT шляхом випуску акцій на всю вартість майна, що приватизується, оплата акцій має певні особливості. Майно державного підприємства оцінюється відповідно до Методики оцінки вартості майна під час приватизації. При такому форму­ванні статутного фонду AT на акції розподіляється вартість наявного майна, об'єднаного поняттям «цілісний майновий комплекс» (або за термінологією ЦК — єдиний майновий комплекс). Кошти, що надходять в оплату акцій при привати­зації, направляються до державного бюджету, тому AT позбавлені можливості використовувати їх на свій розсуд. З іншого боку, такі AT одержують у власність відразу все майно, на вартість якого випущені акції, у той час як звичайні AT купують майно на гроші від продажу акцій.

Після державної реєстрації AT ці правовідносини перетворюються на цивіль­но-правові. Держава в особі відповідних органів чи осіб стає таким самим суб'єк­том цивільного права, як і інші акціонери. Неврахування цих аспектів неминуче призведе до пріоритету прав держави та обмеження прав інших власників акцій, що спостерігається у «дивідендній політиці».

Загальнопоширеною вважається позиція, згідно з якою до AT, створених у процесі приватизації, не застосовуються загальні норми ЦК до закінчення стро­ку приватизації, визначеного планом приватизації (плану розміщення акцій) даного AT або до моменту відчуження державою 75 відсотків належних їй акцій у такому AT. Останнє обґрунтовується посиланням на п. 140 Державної програ­ми приватизації на 2000 р.

Проте складність вирішення цього питання й недостатня його врегульо-ваність полягають у тому, що у плані приватизації відсутнє визначення терміну закінчення приватизації (див.: Положення про план приватизації майна, затвер­джене наказом Фонду державного майна України від 1 жовтня 1997 р. № 1065). Замість закінчення терміну приватизації вказуються терміни проведення остан­нього конкурсу (аукціону) із продажу акцій, що належать державі.

5. За ЦК акціонерні товариства не поділяються на відкриті та закриті, як це має місце у Законі України «Про господарські товариства» та у ГК України (ч. 1 ст. 81). Отже, положення цих законів суперечать одне одному.

Спроба вирішити це питання викликає труднощі, пов'язані з численними неузгодженостями між ЦК та ГК. З одного боку, AT — це юридична особа при­ватного права і тому вона повинна підлягати врегулюванню ЦК з його концеп-

236

туальним підходом щодо класифікації AT на закриті та відкриті. Крім того, п. 1 ч. 2 ст. 57 ГК України проводить розмежування суб'єктів господарювання на юридичних осіб, створених відповідно до ЦК, та інших господарських органі­зацій, створених відповідно до ГК, а також інших юридичних осіб. Наведений поділ свідчить про те, що AT повинні регулюватися нормами ЦК. Принаймні це стосується питання їх створення та правового статусу. Проте, незважаючи на такий передбачуваний самим же ГК підхід, ст. 81 ГК встановлює правила, які по-іншому регулюють зазначене питання, що породжує не лише суперечність між ЦК та ГК, але й між різними статтями ГК.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 155 ЦК, AT створюється як закрите, оскільки усі його акції розподіляються між засновниками. Подальший випуск акцій прова­диться в порядку, встановленому законом. Між тим у ЦК дається лише вказівка на відкриту підписку на акції і не міститься ніяких диспозитивних або відсилоч-них норм, які б мали врегулювати порядок проведення закритої підписки на акції.

З огляду на ч. 5 ст. 152 ЦК, можуть існувати AT, які проводили відкриту підписку, і навпаки — ті, що її не проводили. Останні не можна однозначно вва­жати закритими. Вони можуть бути такими, що взагалі після свого створення не проводили підписку, і такими, що проводили її, але акції AT були придбані ак-ціонерами, які використали своє переважне право на це. В останньому випадку AT фактично залишилося закритим, але ЦК не вказує на їх закритість і не пе­редбачає інших норм і механізмів щодо збереження закритості AT.

6. ЦК передбачає певні особливості, які проводять відкриту підписку на акції. Вони зобов'язані щорічно надавати Державній комісії з цінних паперів та фон­дового ринку інформацію про свою діяльність. Така вимога викликана тим, що капітал AT, яке проводило відкриту підписку, сформований внаслідок інвесту­вання в акції коштів численних осіб, захист інтересів яких і обумовлює прозорість інформації про результати освоєння цих коштів.

Акціонерне товариство інформує громадськість про своє господарсько-фінан­сове становище і прибутковість діяльності. Воно публікує свій річний звіт, бух­галтерський баланс, відомості про прибутки та збитки. Крім цих загальних ви­мог, законодавством України більш детально опрацьовані вимоги щодо звіту­вання AT з урахуванням їх специфіки. Прикладом можуть слугувати Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами — емітентами облігацій, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 січня 2000 р. № 3; Порядок подання щоквартальної інформації акціонерними товариствами та холдингови­ми компаніями зі значною державною часткою в статутному капіталі, затверд­жене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 ве­ресня 2001 р. № 248 тощо.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку були затверджені й Концептуальні основи розкриття інформації емітентами цінних паперів (про­токол засідання Комісії від 9 грудня 1997 р. № 31), якими, виходячи з принципу прозорості та відкритості, передбачаються загальні засади надання інвесторам повної та доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

237

Стаття 153. Створення акціонерного товариства

/. Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізич­ними особами.

2. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укла­ дають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільно ї діяль­ ності щодо створення товариства.

Цей договір не є установчим документом товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відпові­ дальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства.

Акціонерне товариство відповідає за зобов язаннями учасників, пов язани-ми з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними збо­рами акціонерів.

4. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може скла­ датися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, вста­ новлюються законом.

1. Частиною 1 ст. 153 ЦК встановлено правило щодо можливості створення AT юридичними та (або) фізичними особами. З цього випливає, що заснувати AT можуть будь-які особи приватного права. Між тим ст. 2 ЦК до учасників ци­вільних відносин віднесені також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Вра­ховуючи те, що участь в AT відбувається при здійсненні цивільних правовідно­син, постає питання про можливість цих осіб створювати AT. При його вирі­шенні слід виходити з наступного.

В Україні існують AT, акції яких належать державі, тобто держава є власни­ком акцій. Для реалізації прав держави як засновника AT і як акціонера уповно­важені відповідні державні органи: а) Фонд державного майна України; Фонд майна Автономної Республіки Крим — при створенні AT внаслідок приватизації майна державних підприємств; б) інший орган, якому надано право управляти державним майном при створенні AT внаслідок корпоратизації згідно з Указом Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 р.

Про те, що засновником AT виступає саме держава в особі відповідного орга­ну, часто позначається й у підзаконних нормативно-правових актах, наприклад, у Типовому статуті відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, яке не підлягає приватизації, затвер­дженому наказом Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 25 червня 2001 р. № 1129/134. Відповідно від імені територіальних громад уповноваженими виступають органи місцевого самоврядування.

238

Ніяких норм щодо обмежень виступати засновниками та акціонерами AT ЦК не містить. Очевидно, їх і не повинно бути на відміну від обмежень, які можуть вста­новлюватися законом щодо засновників і учасників інших господарських товариств, які передбачаються ч. 1 ст. 114 ЦК та ст. 79 ГК України. Законом можуть встанов­люватися окремі вимоги до засновників AT. Наприклад, це має місце при створенні комерційних банків, засновники яких, що будуть мати істотну долю у статутному капіталі банку, повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінан­совий стан (ст. 14 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). Для встановлення відповідності засновників комерційного банку вказаним вимогам згідно з Положенням «Про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб-акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків», затвердженого постановою правління НБУ від 21 листопада 1996 р. № 301, проводиться аудит.

2. Оскільки створення AT відбувається за рішенням осіб приватного права, у голову кута при цьому ставиться воля та ініціатива тієї чи іншої особи (осіб), яка (які) приймає рішення про це. Виключення стосуються випадків створення AT у процесі приватизації та корпоратизації, які по своїй суті виникають у роз­ порядчому порядку, властивому для публічних юридичних осіб. Тому підста­ вою виникнення AT у будь-якому разі буде договір. Цей договір відрізняється від засновницького договору, який є установчим документом повного та коман- дитного товариств. На відміну від договору про заснування товариства з обме­ женою відповідальністю, який укладається при необхідності (ч. 2 ст. 142 ЦК), ч. 2 ст. 153 ЦК не ставить укладення договору про створення AT у залежність від бажання засновників. Тобто такий договір укладається у будь-якому випадку, якщо AT створюється кількома особами.

Оскільки засновницький договір є установчим документом, він потребує обов'язкової державної реєстрації відповідних господарських товариств. Щодо договору про створення AT подібної норми ЦК України не містить, рівно як і норми про необов'язковість його державної реєстрації, як це зазначається у ч. 2 ст. 142 ЦК стосовно договору про заснування товариства з обмеженою відпові­дальністю. Оскільки ці договори мають однакову правову природу, очевидно, що і договір про створення AT також не підлягає державній реєстрації.

При створенні AT внаслідок злиття або приєднання одних юридичних осіб до інших (ст. 106 ЦК) також укладається договір, який так само не є установчим до­кументом AT. Цей договір схожий з договором про заснування AT, передбаченим ст. 153 ЦК, бо він також спрямований на створення AT, не є установчим докумен­том, строк його дії обмежується державною реєстрацією створюваного внаслідок злиття або приєднання AT. Проте ці договори різняться між собою насамперед тим, що договір про створення AT укладається особами, які після державної реє­страції AT стають його акціонерами. Сторони ж договору про злиття (приєднан­ня) акціонерами не будуть, оскільки у цьому разі вони припиняються.

3. Законодавець встановлює неоднозначні вимоги щодо форми договору про створення AT, особливо у порівнянні з договором про створення товариства з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦК нотаріального посвідчення договору про створення товариства з обмеженою, а отже, і з додат­ ковою (ст. 151 ЦК) відповідальністю не вимагається. А згідно з ч. 2 ст. 153 ЦК

239

і ч. 6 ст. 81 ГК договір про створення AT у випадку його створення фізичними особами засвідчується нотаріально. При цьому зовсім незрозуміло, як слід вир­ішувати це питання, скажімо, у випадку, коли засновниками AT будуть поряд з фізичними й юридичні особи. Крім того, врегулювання цього питання повинне бути ув'язане з іншими діями засновників зазначених товариств по формуван­ню статутного капіталу, відкриттю рахунку в банку.

Слід також зазначити неузгодженість банківського законодавства з ЦК щодо форми договору про заснування товариства. Зокрема, п. 4.2 Інструкції про поря­док відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12 листо­пада 2003 р. № 492, вимагає надання банку нотаріально посвідченої копії зас­новницького договору. При цьому, по-перше, не враховується те, що засновниць­кий договір є установчим документом лише для повних і командитних товариств, учасники яких не повинні до державної реєстрації товариств формувати части­ну статутного капіталу. По-друге, якщо в Інструкції все-таки мається на увазі договір про створення AT, то вимога про його нотаріальне посвідчення повинна відповідати вимозі закону (тобто ЦК), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК правочин підлягає нотаріальному посвідченню тільки у випадках, установлених законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами. Згідно ж з статтею, що коментується, нотаріальне посвідчення договору про створення AT потрібне не завжди, а в зазначених випадках.

Безумовно, для попередження конфліктних ситуацій слід внести відповідні зміни до законодавства і встановити чіткі і узгоджені вимоги щодо форми дого­вору про створення AT.

4. Положення ч. З ст. 153 ЦК кореспондує ч. 4 ст. 96 ЦК щодо відповідаль­ності осіб, які створюють будь-яку юридичну особу. Тобто вимога закону щодо покладення на них солідарної відповідальності є загальною. Ця відповідальність наступає з підстав, що виникли до державної реєстрації AT, тобто з тих зобов'я­зань, що виникли між засновниками при створенні AT. Це може бути договір з адвокатом про надання послуг по створенню товариства, розробці його статуту тощо, договір на оренду приміщення, в якому буде розміщуватися апарат управ­ління AT. І хоча Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (ст. 24) нині не передбачається надання відо­мостей про юридичну адресу, де буде розміщуватися створювана юридична осо­ба, укладення такого договору ще до її державної реєстрації можливе. У такому разі орендарем буде засновник (засновники), який укладатиме договір оренди на користь створюваного AT, якого ще не існує. Після державної реєстрації AT і схвалення дій засновника по укладенню договору оренди відбувається заміна сторони в договорі за правилами статей 520—522 ЦК.

Схвалення дій засновника AT за зобов'язаннями до державної реєстрації AT відбувається на загальних зборах. Очевидно, що таке рішення буде прийматися лише на загальних зборах акціонерів першого скликання після державної реєст­рації AT. Проте, оскільки дане питання не належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (ст. 159 ЦК), воно може вирішуватися й іншими органами AT за умови, якщо це передбачене статутом товариства. Такий поря­док вбачається доцільним, тому що у випадку укладення договору засновником,

240

він залишається його стороною, а виконання буде відбуватися вже товариством. Те, що такі відносини триватимуть протягом певного строку до скликання за­гальних зборів, викличе труднощі не лише у цивільних правовідносинах, а й у звітності, оподаткуванні тощо.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями його учасників (засновників), пов'язаних з його створенням, тільки у випадку наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Слід також зауважити, що внаслідок відмінності порядку створення AT, пе­редбаченого ГК України, ЦК аналогічного положення не містить. Подібні питан­ня сьогодні вирішуються на установчих зборах AT, як це зазначено у ст. 36 Закону України «Про господарські товариства». Це стосується й відповідальності заснов­ників перед особами, що підписалися на акції (ст. 28 Закону), оскільки за ГК та за ч. 5 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» підписка проводиться до державної реєстрації AT, а для реє­страції відкритих AT надається звіт про проведення підписки на акції.

5. Законодавець визначає можливість створення AT однією особою. У цьому випадку її воля не може втілюватися в договорі як двосторонній або багатосто­ронній правочин. Тому при заснуванні AT однією особою договір не укладаєть­ся. Також можливо, щоб в AT був лише один акціонер, коли особа придбає всі акції товариства і зосередить таким чином у себе пакет акцій, що дорівнює 100 відсоткам статутного капіталу. Таке AT не складається з однієї особи, а має одного акціонера. Безумовно, це повинно враховуватися при законодавчому вре­гулюванні корпоративного управління в такому товаристві, тому що воно не буде мати такого вищого органу, як загальні збори акціонерів. Сьогодні відсутність належної законодавчої бази призводить до абсурдних ситуацій, коли для того, щоб виконати вимоги Закону України «Про господарські товариства» і ЦК, скла­дається протокол загальних зборів AT, на яких є присутня лише одна особа.

Акціонером AT може бути будь-яка особа, крім підприємницького товари­ства, учасником якого є одна особа. Наприклад, не може бути єдиним акціоне­ром товариство з обмеженою відповідальністю з одним учасником.

Стаття 154. Статут акціонерного товариства

/. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

2. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товари­ством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товари­ства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

1. На відміну від Закону України «Про господарські товариства», яким пе­редбачаються два установчі документи AT — установчий договір та статут, згідно із ЦК юридична особа має лише один установчий документ (ч. 2 ст. 87), яким для AT є статут. Як зазначалось, договір про заснування AT діє лише до держав­ної реєстрації товариства (див. коментар до ст. 153 ЦК).

241

Статут можна вважати локальним нормативним актом, оскільки за його до­помогою здійснюється локальне правове регулювання діяльності конкретного AT із врахуванням можливостей, що надаються диспозитивними нормами зако­нодавства, чи деталізацією останнього.

2. Вимоги до змісту статуту AT містяться у ст. 88 та 154 ЦК. Звертає увагу те, що відтепер у статуті AT не слід позначати ані складу його засновників (акціонерів), ані розподілу між ними акцій. Ці відомості будуть міститися в договорі про ство­рення AT, а в подальшому — у реєстрі акціонерів — власників іменних акцій.

Загальними вимогами до статуту AT як до будь-якого установчого документа є найменування AT, його місцезнаходження, адреса, органи управління (їх склад, порядок формування, компетенція, порядок прийняття ними рішень).

Спеціальні вимоги до статуту AT сформульовані у ст. 154 ЦК. Ними є відо­мості про розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випуска­ються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів. Отже, при цьому деяким чином корегуються й вимоги ч. 1 ст. 88 ЦК України щодо вступу до товариства та виходу з нього, про що стосовно акціонерів мова йти не може, адже останні припиняють свій зв'язок з AT не шляхом «виходу з товариства», а відчуженням ними акцій. Тому процедури виходу з AT статут не повинен містити.

Третю групу умов статуту становлять інші відомості, передбачені законом. Наявність цих умов у статуті може бути як необхідною, так і доцільною для AT. Прикладом необхідних відомостей є вимога ст. 43 Закону України «Про госпо­дарські товариства» щодо способу персонального повідомлення акціонерів-влас-ників іменних акцій про проведення загальних зборів, про рішення стосовно змін у порядку денному тощо. Відсутність певних можливостей, прав або механізмів у статуті робить неможливим для AT їх здійснення. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 157 ЦК зменшення статутного капіталу AT шляхом купівлі та погашення ча­стини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у його статуті. Отже, за відсутності відповідного положення у статуті AT такий шлях зменшен­ня статутного капіталу неможливий. Те саме правило стосується і відповідаль­ності акціонерів (ч. 2 ст. 152 ЦК), переважного права акціонерів на придбання акцій додаткового випуску (ч. З ст. 156 ЦК) тощо. Нарешті, ЦК України перед­бачає окремі умови здійснення різних прав юридичною особою у відносинах з третіми особами, прикладом чого є ч. З ст. 720, згідно якої укладення AT догово­ру дарування пов'язане з передбаченням цього права у статуті.

Стосовно наявності зазначених положень у статуті — це вимога закону. Од­нак у статуті можуть міститися й положення, не передбачені законом. Ними є як деталізація положень закону, обрання однієї з моделей регулювання, запропо­нованих законодавцем (наприклад, компетенції загальних зборів та передання окремих питань до компетенції інших органів AT), так і встановлення положень, не передбачених законом. Прикладом останніх є широко застосовуване у прак­тиці передбачення у статутах закритих AT переважного права акціонерів на прид­бання відчужуваних акціонером акцій. Незважаючи на відсутність поділу у ЦК України AT на закриті та відкриті, ця проблема залишається актуальною. По-перше, в Україні діє численна кількість ЗАТ; по-друге, оскільки ГК України пе-

242

редбачає створення ЗАТ, вони продовжують виникати; по-третє, оскільки пра­вове положення AT, які не проводять відкритої підписки на акції, схоже з ЗАТ, і вони також можуть у своїх статутах передбачати таку норму.

З цього приводу виникають численні спори, які вирішуються судами нео­днозначно, і основна проблема зводиться врешті решт до одного: наскільки у статуті AT можна відійти від приписів закону?

При вирішенні цього питання слід виходити з дозвільної спрямованості, яка характерна для цивільно-правового врегулювання взагалі. Вона полягає у тому, що AT у своєму статуті та внутрішніх документах може регулювати ті чи інші питання на свій розсуд, оскільки це дозволено відповідною нормою. Більш су­воро законодавець підходить до регулювання обліку акцій, їх обігу, визначення переліку питань, обов'язкових для вирішення загальними зборами акціонерів, а також тих, що знаходяться в їх виключній компетенції. Це викликано необхідн­істю встановлення для акціонера гарантованості дотримання його прав і мож­ливості їх реалізації.

Таким чином, держава за допомогою закону окреслює межі локального регу­лювання. Чи можна вважати такими межами норму ст. 28 Закону України «Про господарські товариства», якою передбачається можливість придбання акцій на підставі договору відповідно до законодавства без позначення на те, що інше може передбачатися статутом товариства, як це мало місце в редакції цієї статті до внесення змін у 1997 p.? Тобто, чи можна після 1997 р. передбачати в статуті AT положення щодо переважного права акціонерів закритого AT на придбання відчу­жуваних іншими акціонерами акцій? Очевидно, на це питання слід дати пози­тивну відповідь, оскільки:

акціонери є власниками акцій, а тому можуть укладати з ними будь-які пра-вочини без обмежень (ст. 319 ЦК України);

правовий режим права власності в AT не передбачає права спільної власності акціонерів і тому на них не поширюються норми ст. 362 ЦК України про пере­важне право купівлі частки у праві спільної часткової власності;

до статуту AT згідно із статтями 154,88,116 ЦК та 37,4 Закону України «Про господарські товариства» можуть бути включені інші умови, що не суперечать вітчизняному законодавству;

законодавству України не відповідає включення до статуту ЗАТ положен­ня про переважне право купівлі відчужуваних акціонером акцій, яке не обме­жує право акціонерів як власників на розпорядження своїм майном (акціями), а встановлює порядок реалізації цього права, так само, як переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності не обмежує права співвлас­ників на продаж своєї частки. У будь-якому разі це право акціонерами буде здійснене. їм, як відчужувачам за договором купівлі-продажу, байдуже, хто їм сплатить кошти за акції. Навпаки, акціонерам ЗАТ не байдуже, хто посяде місце акціонера, який продав акції. їх інтерес полягає у збереженні закритого харак­теру товариства і його забезпеченням є передбачення у статуті товариства пе­реважного права. Такий підхід до переважних прав акціонерів ЗАТ нарешті підтвердив Конституційний Суд України в рішенні у справі № 1-11/2005 від 11 травня 2005 р.

243

Стаття 155. Статутний капітал акціонерного товариства

/. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товари­ства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розмі­ру, встановленого законом.

2. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розпо­ділені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом.

3. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статут­ного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статут­ного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому по­рядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

1. Термін «статутний (складений) капітал» використовується у ЦК (на­приклад, ст. 115 та ін.). Поширений він і у сучасному бухгалтерському обліку. Фактично ототожнені поняття «статутний капітал» і «статутний фонд» у по­датковому законодавстві. Термін «статутний фонд» знайшов застосування у ГК України (наприклад, ст. 87 та ін.). По суті «фонд» є поняттям економічним. Він фіксується у балансі юридичної особи і має обліково-бухгалтерське зна­чення.

Статутний капітал утворюється з вартості вкладів акціонерів, тобто це гро­шовий вираз сукупності вкладів, внесених в оплату акцій. Він безпосередньо не пов'язаний ні з грошима, ні з майном, що передаються в оплату акцій, тому що гроші можуть вільно використовуватися товариством, а майно може відчужува­тися, споживатися або списуватися, що не впливає на розмір статутного капіта­лу. Тому статутний капітал ніколи не відображає дійсної вартості майна, яке знаходиться на балансі AT. Сам по собі капітал не можна розглядати як реально існуючий об'єкт.

У бухгалтерському обліку статутний капітал розуміється як сукупність вкладів (у грошовому виразі) акціонерів при створенні AT для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених статутом. Звідси випливає уявлення про ста­тутний капітал AT як номінальну вартісну умовну величину, яка до того ж є стартовою. Статутний капітал складається із вартості вкладів акціонерів.

Статутний капітал AT має значення також для третіх осіб, відносно яких ним надаються певні гарантії забезпечення їхніх вимог до AT. Тому в ЦК передба­чається співвідношення статутного капіталу з активами AT.

Гарантійна функція статутного капіталу полягає у забезпеченні задоволен­ня можливих вимог кредиторів. ЦК на відміну від Закону України «Про госпо­дарські товариства» містить норми, якими намагається забезпечити додержан-

244

ня гарантійної функції статутного капіталу не лише встановленням його мінімального розміру (за ст. 24 вищезгаданого Закону це 1250 мінімальних за­робітних плат), а й співвідношенням його розміру з вартістю чистих активів (ч. З ст. 155 ЦК) та неприпустимістю зменшення його розміру без повідомлення кре­диторів (ст. 157 ЦК).

Для визначення статутного капіталу AT враховується розмір мінімальної заробітної плати на момент створення товариства, тобто на дату пред'явлення документів для державної реєстрації. При подальшому збільшенні розміру мінімальної заробітної плати або при зміні вимог закону щодо мінімального роз­міру статутного капіталу AT статутний капітал діючих AT зміні не підлягає.

2. Чинний ЦК встановлює принципово новий порядок створення AT, відпо­відно до якого при заснуванні AT усі акції мають бути розподілені між його зас­новниками. Тобто такий порядок передбачений Законом України «Про госпо­дарські товариства» для закритих AT. Однак, оскільки ЦК не поділяє AT на відкриті та закриті, розподіл акцій між засновниками відбувається лише на етапі заснування AT. У подальшому рух капіталу (у тому числі акцій) не обмежуєть­ся забороною їх обігу на фондовому ринку, що то мало місце відповідно до вка­заного Закону. Акції AT підлягають купівлі-продажу на фондовому ринку неза­лежно від того, чи вони були розподілені між засновниками AT, чи випущені після державної реєстрації AT шляхом проведення відкритої підписки.

У ст. 155 ЦК не встановлюється вимога щодо оплати вкладів (повністю або частково) до державної реєстрації AT, як це передбачається Законом України «Про господарські товариства» (ст. 31). Дія цього правила буде тривати і поши­рюватися на такий порядок створення AT, передбачений ЦК, коли всі акції AT розподіляються між засновниками. Отже, згідно з коментованою статтею особи, що створюють AT, повинні внести до дня скликання установчих зборів не мен­ше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Не передбачається ЦК строк, протягом якого вартість акцій повинна бути повністю сплаченою (вклади в оплату акцій внесені). Тому і в цьому випадку слід виходити із положень Закону України «Про господарські товариства» (ст. 33), яким надається можливість встановлення такого строку в статуті това­риства, але у будь-якому разі він не може бути більше року після реєстрації AT.

Ще однією новелою ЦК є відсутність санкції за недодержання такої вимоги, що є наслідком відсутності й передбачення обов'язку по сплаті вартості акцій. При цьому можливі два підходи. Відповідно до першого необхідно керуватися ч. 2 ст. 33 Закону України «Про господарські товариства», у якій зазначається, що у разі несплати вартості акцій у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. Згідно з другим підходом слід застосовувати аналогію абз. 2 ч. З ст. 144 ЦК, який встановлює інші наслідки, а саме — вимогу про зменшення статутного капіталу товариства або його ліквідацію.

Очевидно, другий підхід адекватно відповідає загальним засадам цивільно-правового регулювання і тому ч. 2 ст. 33 Закону України «Про господарські то­вариства» з набуттям чинності ЦК України не повинна діяти. Крім того, при цьому доцільно керуватися й загальними нормами про виконання зобов'язання

245

(гл. 48 ЦК, зокрема, ст. 545). Нарешті, слід зазначити, що єдиним, передбачува­ним ЦК наслідком несплати вартості акцій (невнесення вкладів) є неможливість проведення відкритої підписки на акції.

Оформлення внесення вкладу до статутного капіталу має суттєве значен­ня, оскільки воно засвідчує виконання відповідних обов'язків осіб за договором про створення AT.

Публічно-правові вимоги внесення вкладів містяться у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» , який визначає необхідність подання для проведення державної реєстрації юри­дичної особи документа, що підтверджує внесення засновником (засновника­ми) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи у розмірі, який встановлений законом (ч. 4 ст. 24). Однак пи­тання про те, що являє собою цей документ було і залишається відкритим.

Так, якщо в якості вкладу вносяться грошові кошти, то таким документом буде відповідна довідка банку. Згідно зі ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» банківське підтвердження внесків до статутного капіталу (фонду) потрібно тільки щодо грошових коштів.

Коли ж вносяться речі, то постає питання про оформлення цього факту відпо­відною документацією, яка згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» називається первинними документами, що по­винні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це неможли­во — безпосередньо після її закінчення (ст. 9). Зазвичай на підтвердження факту внесення речей прийнято скласти акт.

Чи можна виконати ці вимоги у випадку внесення засновниками речових вкладів при створенні AT? Постають справедливі питання: а) хто складає цей акт і хто його підписує? б) до чого або кому вносяться ці речі, коли немає суб'єк­та, який би їх прийняв, бо останні призначені для передачі юридичній особі, якої ще немає, адже вона не зареєстрована? в) що підтверджує цей акт? Адже при цьому не може йтися про передачу речей у власність юридичної особи, яка ще не створена. А сама по собі передача речей засновниками повинна потягти перехід права власності на них. Однак їх власником буде AT після його державної реєст­рації.

3. Чистими активами вважається така величина, розмір якої визначається шляхом зменшення активів на суму зобов'язань AT. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Зако­ну України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Дер­жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює обов'язкові нор­мативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами в ході здійснення діяльності по випус­ку та обігу цінних паперів. На сьогодні вартість чистих активів визначається Положенням про порядок оцінки вартості чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18 березня 2002 р. № 104.

4. У ч. З ст. 155 ЦК встановлюється правило про співвідношення чистих ак­тивів та статутного капіталу AT, яке вимагає перевищення перших над другим, а в крайньому випадку — їх рівнозначність. У цій вимозі втілюється гарантійна

246

функція статутного капіталу, її дієвість для забезпечення інтересів кредиторів AT. Додержання цієї вимоги покладається на само AT. Оскільки питання про звіт товариства та затвердження річних результатів його діяльності входять до компетенції загальних зборів акціонерів (ч. 2 ст. 159 ГК, ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»), то співвідношення чистих активів та статутно­го капіталу доводиться до відома акціонерів. Отже, загальні збори в будь-якому разі мають відповідну інформацію і тому повинні розглянути питання про змен­шення статутного капіталу у випадках, коли є для цього підстави. У свою чергу, орган, що готує загальні збори, повинен включити до порядку денного питання про зменшення статутного капіталу та внесення змін до статуту за наявності умов для цього.

5. Більш негативним наслідком є ліквідація AT, яка є неминучою при змен­шенні вартості чистих активів у випадку, коли неможливо зменшити статутний капітал, бо його розмір і так є мінімальним. Рішення про ліквідацію також прий­мають загальні збори акціонерів.

Не слід виключати можливість неприйняття товариством рішення про змен­шення статутного капіталу або ліквідацію AT. Це може бути, якщо: а) орган, що готує загальні збори акціонерів, не додержався вимоги про включення до поряд­ку денного цього питання; б) загальними зборами не прийняте рішення з цих питань; в) загальні збори не відбулися.

Безумовно, у наведених випадках слід застосовувати примусову ліквідацію AT, що буде також гарантією прав кредиторів. Вона повинна відбуватися в судо­вому порядку на підставі п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 110 ЦК, ст. 19 Закону України «Про господарські товариства». Проте зазначені норми різняться в частині того, хто вправі висувати вимогу до суду про ліквідацію AT. У Законі України «Про гос­подарські товариства» зазначається, що це повинні робити органи, які контро­люють діяльність товариства, а у ЦК — орган, що здійснює державну реєстра­цію, а також учасники товариства (акціонери). Загальнопоширено вважати ор­ганом, який контролює діяльність AT, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Проте ст. 8 Закону України «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні» не передбачається такого її повноваження, як по­дання до суду вимоги про ліквідацію AT. He міститься подібної вказівки й орга­ну, що здійснює державну реєстрацію, у Законі України «Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців». За відсутності спеціального закону про AT більш детального регулювання питання про відповідність чистих активів AT його статутному капіталу і наслідків його по­рушення, а також контролю за додержанням цієї вимоги чинне законодавство не містить.

Як альтернатива наслідку зменшення чистих активів AT постає можливість їх поповнення акціонерами. Очевидно, що такий спосіб вирішення проблеми неприбуткової діяльності товариства є неприпустим, оскільки акціонери висту­пають лише власниками акцій. Для поповнення коштів товариства їм слід вне­сти вклади, що можливе лише знов-таки в оплату акцій, тобто необхідна емісія. Однак збільшення статутного капіталу AT для покриття його збитків не допус­кається (ч. 2 ст. 156 ЦК).

247

Стаття 156. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

/. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціо­нерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для по­криття збитків не допускається.

3. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути вста­новлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випус­каються товариством.

і. Збільшення статутного капіталу AT відбувається в добровільному порядку за волевиявленням самого AT. Рішення про це приймається загальними зборами акціонерів, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 159 ЦК знаходиться у їх виключній компе­тенції. На підставі такого рішення вносяться зміни до статуту AT, які підлягають державній реєстрації згідно із ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Детальніше порядок збільшен­ня статутного капіталу врегульований у Положенні про порядок збільшення (змен­шення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженому рішен­ням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 квітня 1998 р. № 44 (у редакції наказу ДКЦПФР від 16 жовтня 2000 р. № 158).

У ст. 156 ЦК зазначаються два способи збільшення статутного капіталу: 1) шляхом збільшення номінальної вартості акцій або 2) додатковий випуск акцій. Таким чином, розмір статутного капіталу AT може збільшуватися як зі збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості, так і внаслідок збільшення номінальної вартості акцій.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу AT є додаткові внески (вклади) та реінвестиція дивідендів. Можливе збільшення статутного капіталу також за рахунок індексації основних фондів. Це питання регулюється, зокрема, Положенням про порядок здійснення додаткового випуску акцій у зв'язку з про­веденням індексації основних фондів та збільшенням статутного фонду відкри­тих акціонерних товариств, акції яких перебувають у загальнодержавній влас­ності, затвердженим постановою KM України від 20 липня 1996 р. № 810; Поло­женням про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного фонду у зв'язку з індексацією основних фондів (07-04/98), затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 березня 2000 р. № 25.

При вирішенні питання збільшення розміру статутного капіталу AT зазначені джерела поєднувати не допускається, тобто слід обрати одне з них. Неможливо також поєднувати зазначені способи збільшення розміру статутного капіталу.

При обранні першого способу збільшення розміру статутного капіталу після прийняття відповідного рішення на загальних зборах акціонерів здійснюється реєстрація інформації про емісію акцій в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку; публікація цієї інформації; проводиться підписка на акції та надається звіт про її результати до зазначеної комісії, виконуються інші вимоги, встановлені Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статут­ного фонду акціонерного товариства.

248

Частиною 3 ст. 38 Закону України «Про господарські товариства» передба­чено, що у голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції. Тобто виникає ситуація, коли «право з акції» (тобто право голосу, що надається акцією) вини­кає у осіб, які не є акціонерами.

Якщо збільшення розміру статутного капіталу AT відбувається шляхом збільшення номінальної вартості акцій, то акції більшої номінальної вартості розміщуються між акціонерами у кількості, пропорційній їх частці у статутному капіталі. Важливим для акціонерів є те, що акції підлягають розміщенню між ними, тобто всіма власниками акцій, зазначеними такими на дату прийняття рішення про емісію акцій. Отже, у такий спосіб ніхто з акціонерів не може бути усунений від придбання акцій підвищеної номінальної вартості.

В Україні широкого резонансу набула справа про порушення прав мінори-тарних акціонерів ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» внаслідок консо­лідації акцій із збільшенням їх номінальної вартості з коефіцієнтом обміну 37,8 млн. (тобто при обміні 37,8 млн акцій на одну). І хоча при цьому не відбулося збільшення статутного капіталу AT, слід враховувати цей приклад як ілюстра­цію можливих аналогічних порушень прав акціонерів при збільшенні номіналь­ної вартості акцій шляхом збільшення статутного капіталу AT.

Механізмом консолідації акцій вищезазначеного ВАТ був передбачений обмін акцій нового випуску більшої вартості на сукупність акцій. Для того, щоб здійснити такий обмін, необхідно було мати таку кількість акцій, яка б надала можливість замість їх сукупності отримати меншу кількість, враховуючи висо­кий коефіцієнт обміну. Для дрібних акціонерів, які були власниками значно меншої кількості акцій і тому не могли здійснити їх обмін, запропоновано було обміняти акції на право спільної власності на акції нової номінальної вартості. Саме в цьому і полягало порушення, оскільки акції у даному випадку обмінюва­лись не на акції нової номінальної вартості, а на право на частку у спільній влас­ності на акції.

2. Збільшення статутного капіталу AT допускається лише після його повної сплати. Це стосується як проведення відкритої підписки після створення AT, так і подальших випусків акцій.

Метою AT як підприємницького товариства є отримання прибутку, тобто воно мусить так налагодити свою діяльність, щоб мати доход. При його збитковій діяль­ності зменшуються чисті активи, що тягне за собою наслідки, передбачені ч. З ст. 155 ЦК. При виникненні у товариства заборгованості, воно повинно вжити за­ходів для її погашення. Оскільки AT як юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, воно не може перекладати її на інших осіб, зокрема, шляхом випуску акцій і проведення розрахунків з кредиторами коштами, одержаними від підписки на них. Тим більше, що в такому разі акції не забезпечувалися б активами AT. Тому ЦК встановлює заборону на збільшен­ня статутного капіталу товариства для покриття його збитків.

3. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути пе­ редбачене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випус­ каються товариством. Таке право встановлено ст. 38 Закону України «Про гос-

249

подарські товариства». При проведенні відкритої підписки на акції для акціо­нерів, які реалізують своє переважне право, встановлюється строк, після спливу якого починає спливати строк проведення підписки для інших інвесторів і акціо­нерів на придбання акцій у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку ак­ціонер має переважне право. Строк реалізації переважного права акціонерів (про­ведення першого етапу підписки) не може бути меншим 15 календарних днів. Інформація про ці строки має включатися до інформації про емісію акцій, коли така процедура передбачається.

Усі акціонери AT мають рівне переважне право на придбання акцій, що ви­пускаються додатково, у кількості, пропорційній їх частці у статутному капіталі на дату прийняття рішення про емісію акцій.

4. У ст. 156 ЦК не йдеться про ціну акцій. Із змісту цієї статті не випливає, що акціонери мають право придбати акції додаткового випуску за їх номіналь­ною вартістю. Однак такий привілей для акціонерів, як надання їм переважного права на придбання акцій, логічно припускає і встановлення пільг щодо їх вар­тості. Вбачається доцільним встановити такі пільги у спеціальному законі, щоб акціонери мали в цьому перевагу. Очевидно також, що такі пільги не можуть негативно впливати на діяльність AT, що можливо, коли акції користуються попитом на ринку і тому їх ринкова вартість перевищує номінальну. Тому до­цільно було б передбачити можливість акціонерів придбати такі акції за зниже­ною ціною при реалізації ними свого переважного права, але з відрахуванням їх від ринкової вартості акцій.

Стаття 157. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства

/. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціо­нерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинен­ня або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.