2. Повне товариство

Стаття 119. Поняття повного товариства

/. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідар­но відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчи­няти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

Уразі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором ви­магати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

185

4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одно­го чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

1. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 ве­ресня 1991 р. повне товариство може створюватися і діяти на підставі заснов­ницького договору. Стаття 80 ГК визначає повне товариство як один із видів господарських товариств, які характеризуються цілим переліком ознак. За за­гальним правилом повне товариство — це об'єднання зусиль і капіталу двох і більше осіб для ведення підприємницької діяльності. З викладеного слідує, що повне товариство не може бути одноосібним. Особливістю повного товариства є відсутність статуту та визнання установчим документом засновницького до­говору. З моменту реєстрації повного товариства як юридичної особи між ним та кожним учасником виникає корпоративне правовідношення зобов'язального характеру. Оскільки повне товариство є самостійним суб'єктом права, то усі права та обов'язки за зобов'язаннями виникають безпосередньо для нього. З огляду на викладене положення про те, що необхідною умовою участі у повному товаристві осіб є їх реєстрація у якості підприємців (див, коментар до ст. 80 ГК), вбачається не зовсім доцільним.

Підприємницька діяльність учасників товариства визнається діяльністю са­мого товариства. Вона здійснюється від імені товариства і тому кредиторські зобов'язання пред'являються спочатку товариству, а при відсутності активів — безпосередньо учасникам товариства. Визнання повного товариства юридичною особою з субсидіарною солідарною відповідальністю його учасників відрізняє його від простого товариства (параграф 2 глави 77 ЦК).

Закріплена у коментованій статті солідарна відповідальність учасників по­лягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі від усіх боржників разом або окремо від будь-кого із них. При цьому виконання солідарного обов'язку одним з боржників є підставою для регресного позову (статті 543, 544 ЦК).

Субсидіарний характер відповідальності учасника товариства полягає в тому, що до пред'явлення вимоги учаснику кредитор зобов'язаний звернутися з ана­логічною вимогою безпосередньо до товариства (ст. 619 ЦК).

Учасники повного товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном незалежно від того, коли вони вступили до това­риства або вибули з нього. Тому правомірною буде вважатися ситуація, коли за договором, укладеним одним учасником, відповідальність будуть нести інші учасники, причому усім своїм майном. З цього випливає, що відносини між учас­никами повного товариства передбачаються як такі, що носять особисто-дові-рительний характер.

Повне товариство ще називають персональним товариством, оскільки участь у ньому передбачає спільну діяльність усіх учасників щодо досягнення статут­ної мети. Наслідком бездіяльності учасника повного товариства може бути його виключення зі складу учасників (ст. 128 ЦК).

186

2. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦК особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Це правило встановлено для захисту інтересів кредиторів та інших учасників товариства. У випадку отримання у спадок корпоративних прав учасника повного товариства особа зобов'язана одним із них розпорядити­ся (продати, подарувати свою частку тощо). Строк, протягом якого має відбути­ся таке розпорядження, повинен бути встановлений в установчому договорі або ж аналогічно до ст. 32 ЦК — протягом одного року. При розпорядженні часткою необхідно дотримуватися положень ст. 125 ЦК. При цьому строковість створен­ня самого товариства значення не має.

3. Для захисту інтересів учасників повного товариства коментована норма передбачає заборону для його учасника вчиняти без згоди інших учасників пра-вочини, які однорідні за своєю метою з тими, що вчинюються учасниками від імені товариства. Іншими словами, законодавець встановлює заборону на вчи­нення конкуруючих правочинів під страхом відшкодування збитків, завданих товариству такими діями, або передання товариству усієї вигоди, набутої за та­ким правочином. Завдані збитки будуть обраховуватися у вигляді упущеної ви­годи.

4. Назва товариства з огляду на те, що воно визнається юридичною особою, зокрема підприємством, повинна містити вказівку на організаційно-правову форму. Персональність повного товариства проявляється в тому, що його фірмо­ва назва повинна включати імена усіх учасників або обмежитися зазначенням імені (назви) одного учасника з доданням слів «і компанія». Наприклад: «Повне товариство «Васильченко і компанія». У випадку зміни персонального складу такого товариства необхідно вносити відповідні зміни і у назву. Під терміном «ім'я» слід розуміти або ім'я учасника, або прізвище. Включення прізвищ осіб у назву підприємства є орієнтиром для майбутніх контрагентів щодо платоспро­можності та надійності товариства, оскільки складений капітал не виконує за­безпечувальної функції на відміну від статутного капіталу.

Стаття 120. Засновницький договір повного товариства

/. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбаче­них статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад скла­деного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учас­ників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

1. Повне товариство — це договірне об'єднання і тому засновницький договір визнається його єдиним установчим документом. Засновницький договір підпи­сується усіма його учасниками, які тим самим висловлюють власну волю на створення товариства і на свою участь у ньому. Ні коментована норма, ні поло­ження Закону «Про господарські товариства» не передбачають обов'язковість його нотаріального посвідчення. Але, оскільки мова йде про відчудження (пере­дання новоствореному суб'єкту) майна громадян (рухомого, нерухомого, валют­них цінностей), то слід застосовувати аналогію закону. На наш погляд, нотарі-

187

альне посвідчення такого договору є доцільним. З моменту укладення заснов­ницького договору і до моменту реєстрації товариства як юридичної особи між учасниками договору виникають взаємні зобов'язання майнового характеру, які регулюються загальними положеннями зобов'язального права. Після внесення часток у складений капітал кожному учаснику видається свідоцтво про його участь у товаристві, що засвідчує внесення складеного капіталу.

2.Законодавець не дає вичерпного переліку тих питань, які мають бути вре­гульовані засновницьким договором. Сторони вправі на власний розсуд внести в нього ті положення, які вважають за потрібне, крім тих, обов'язковість вклю­чення яких передбачена імперативною нормою закону. Так, ст. 88 ЦК передба­чає ті відомості, які повинні містити установчі документи юридичної особи, зок­рема статут та засновницький договір (відповідно ч. 1 і ч. 2 зазначеної саттті). Оскільки до установчих документів повного товариства відноситься тільки зас­новницький договір, то до його змісту, крім тих відомостей, які вимагає ст. 88 ЦК (найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи уп­равління, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, додаткові вимоги щодо порядку вступу до товариства та вибуття з нього, передання майнових внесків та проведення повного розрахунку після вибуття з товариства), необхі­дно включати відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів. Засновницький договір своїми положеннями повинен регулювати порядок використання складеного капіталу та відносини учасників щодо участі у справах товариства.

Як бачимо, серед положень, які сторони обов'язково вказують у засновниць­кому договорі, повинні міститися відомості про розмір та склад складеного ка­піталу. Законодавець не нормує розмір складеного капіталу. Сторони вправі самі встановлювати його розмір у договорі і це має значення лише для його реєст­рації (тому для повних товариств вживається термін «складений капітал», а не «статутний фонд», оскільки ці терміни мають різне змістовне навантаження). У подальшому ні зменшення складеного капіталу, ні його збільшення не тягнуть за собою процедуру повідомлення кредиторів, як то передбачено для інших видів товариств (див. частини 5—6 ст. 144 ЦК), оскільки вимоги кредиторів можуть бути задоволені за рахунок власного майна учасників.

У якості складеного капіталу повному товариству можуть бути передані будь-які матеріальні цінності: грошові кошти, рухомі та нерухомі речі, земельні ділян­ки. При цьому усі речі повинні мати грошову оцінку.

Стаття 121. Управління повним товариством

/. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною зго­дою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути перед­бачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновниць­ким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноваже­ний він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією докумен-

188

тацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обме­ження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

і. У коментованій ст. 121 ЦК зазначається, що управління діяльністю повно­го товариства здійснюється за спільною згодою усіх учасників, тобто на підставі рішень, які приймаються усіма учасниками одноголосно. Проте у засновниць­кому договорі може бути передбачений відступ від зазначеного правила — прий­няття рішення більшістю голосів, у тому числі простою чи кваліфікованою. У засновнцькому договорі можуть бути також передбачені комбіновані варіанти прийняття рішень. У повному товаристві кожен учасник має один голос, якщо тільки договором не передбачено інше (наприклад, залежно від розміру вкладу, тобто пропорційно частці у складеному капіталі).

2.Учасник повного товариства має право ознайомлюватися зі всією докумен­тацією, яка ведеться в товаристві. Це право поширюється на документи, які ре­гулюють питання як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Закріплення такого права є важливим з огляду на те, що не усі учасники можуть бути уповно­важені на ведення справ, але усі вони несуть солідарну субсидіарну відпові­дальність перед кредиторами товариства. Відмова у наданні для ознайомлення документації може тягнути за собою позбавлення права на ведення справ това­риства. Для учасника товариства незалежно від того, чи уповноважений він на управління справами, чи ні, не може бути закритої інформації, якщо вона тор­кається справ товариства.

Стаття 122. Ведення справ повного товариства

/. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожно­го правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиня­ти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учас­никами, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учас­никами, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв 'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на веден­ня справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припи­нені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наяв-

189

ності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учас­ником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов язків чи вияв­лення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

1. Ведення справ повного товариства, тобто представництво його інтересів у комерційному обороті, за загальним правилом здійснюється кожним із учасників. У цьому випадку слід вважати, що повне товариство як юридична особа має де­кілька самостійних і рівноправних органів (за кількістю учасників). Засновниць­ким договором можуть передбачатися й інші схеми управління товариством (це може бути почергове ведення справ або ж ведення справ за напрямками діяль­ності тощо). Ведення справ товариства може здійснюватись одним учасником за спільною волею інших. При зазначенні такого варіанта управління у засновниць­кому договорі спільна воля учасників презумується. Різні варіанти представниц­тва учасниками товариства інтересів фірми взаємовиключають їх одночасне ви­користання. Тому, якщо представницькі повноваження учасника товариства не грунтуються на засновницькому договорі, то вони повинні посвідчуватися дові­реністю. За наявності підстав вважати, що учасник товариства, який діє за довіре­ністю, порушує свої обов'язки, інші учасники, які не ведуть справи товариства, можуть вимагати припинення його повноважень щодо ведення справ, у тому числі, якщо такі повноваження надані договором. Серед таких підстав можна назвати, наприклад, укладення конкуруючих угод, нездатність до розумного ведення справ, ігнорування інтересами товариства. Правочини, укладені від імені товариства будь-ким із учасників, будуть вважатися дійсними до тих пір, поки не буде доведено, що контрагент знав чи повинен був знати про відсутність повноважень у конкрет­ного учасника (наприклад, ознайомився з відповідними положеннями заснов­ницького договору).

2. Учасник товариства, який діяв у спільних інтересах, має право на відшко­дування витрат, які він поніс, за умови, що це призвело до збільшення активів товариства. Таке положення закріплене у ст. 122 ЦК щодо учасника, який не наділений повноваженнями вести справи товариства. Але, коли мова йде про індивідуальні витрати у спільних цілях товариства, то будь-хто із учасників має право на їх відшкодування. Правда, законодавець при цьому висуває обов'язко­ву вимогу про послідуюче схвалення таких дій іншими учасниками товариства.

3. Законодавець прагне максимально захистити майнові інтереси кожного із учасників повного товариства, тому питання позбавлення повноважень щодо ведення справ товариства може бути предметом судового розгляду на вимогу будь-кого із учасників. У ч. З ст. 122 ЦК у якості підстав, достатніх для позбав­лення повноважень, названі наступні: грубе порушення своїх обов'язків і вияв­лення нездатності до розумного ведення справ. Обидва випадки грунтуються на оціночних категоріях і вимагають доказів. Основою для таких звинувачень ма­ють бути конкретні прийняті учасником рішення, які призвели або можуть при­звести до майнових втрат товариства. Рішення суду, яке вступило в силу, є підста­вою для внесення змін до засновницького договору, якщо у ньому було передба­чено протилежне. Але повноваження учасника слід вважати припиненими з

190

моменту набрання рішенням суду законної сили. Усі правочини, укладені після вступу в силу рішення суду, слід вважати такими, що укладені без повноважень.

Стаття 123. Розподіл прибутку та збитків повного товариства /. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасни­ками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передба­чено засновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі при­бутку чи збитків не допускається.

^жя$ж&ч¥т№з^'ч*5ЩЖ^^^^ передоачити поря-

док і пропорції розподілу прибутків і збитків підприємства. Такий порядок може бути передбачено у засновницькому договорі. Але сторони це питання можуть врегулювати додатковою угодою, яка носить виключно внутрішній характер. Саме такий варіант «домовленності учасників» передбачив законодавець у коментованій статті. Сторони можуть це питання і не врегульовувати додатково. При такій си­туації прибутки і збитки товариства розподіляються пропорційно до вкладів у складеному капіталі. Максимальна диспозитивність цієї норми дозволяє учасни­кам товариства, які несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями, вирішити усі питання щодо ведення підприємницької діяльності.

Засновницьким договором або угодою учасники можуть передбачити різні варіанти розподілу прибутків і збитків, крім позбавлення учасника права на таку участь. Це положення слід тлумачити і як заборону на добровільну відмову від участі у розподілі прибутків і збитків, оскільки останнє зачіпало б інтереси третіх осіб.

Стаття 124. Відповідальність учасників повного товариства за його зо­бов'язаннями

/. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зо­бов язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

1. Усі учасники повного товариства несуть солідарну майнову відпові­дальність за усіма зобов'язаннями товариства за принципом: «один за всіх і всі

191

за одного». Особливістю такої організаційно-правової форми товариства є те, що першопочаткові учасники (засновники) і наступні в рівній мірі відповіда­ють за усіма зобов'язаннями незалежно від часу їх виникнення. Вибуття учас­ника (вихід, виключення) з товариства не відразу припиняє його обов'язки як солідарного боржника. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, продовжує бути відповідальним за зобов'язаннями, які виникли до того, як він вибув з товариства, впродовж трьох років після затвердження звіту про фінан­сову діяльність товариства за рік, у якому він вибув з товариства.

Тільки у випадку передання частки у складеному капіталі повного товари­ства відповідно до ст. 127 ЦК права та обов'язки такого учасника припиняються з моменту його вибуття із товариства. Учасник, який вступив у повне товари­ство, отримує як активи, так і пасиви товариства. Це означає, що він відповідає за зобов'язаннями повного товариства незалежно від того, що вони виникли до його вступу.

2. Субсидіарні зобов'язання учасника, який вибув із товариства, продовжу­ють зберігатися впродовж загального терміну позовної давності в три роки, а відлік цього терміну починається з дати затвердження фінансового звіту про гос­подарську діляльність товариства за той рік, у якому зазначений учасник вибув. Якщо при ліквідації товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати усіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відпо­відальність його учасники усім своїм майном, на яке може бути звернено стяг­нення.

Солідарність зобов'язань учасників повного товариства полягає в тому, що учасник, який повністю виконав субсидіарне зобов'язання перед кредитором, вправі звернутися до будь-кого з інших учасників чи до всіх одночасно з регрес-ною вимогою, пропорційною до їхніх часток у складеному капіталі повного то­вариства.

Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства

/. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1. виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2. виключенням із складу учасників;

3. вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновниць­ким договором.

Зміни у персональному складі повного товариства ведуть до його ліквідації або реорганізації. При цьому коментована стаття розмежовує зміни у складі то­вариства залежно від волі його учасників. Зміни у складі учасників повного то­вариства можуть бути пов'язані з переданням частки у складенмоу капіталі то­вариства одним учасником іншому або третій особі. У цьому випадку вихід учас­ника відбувається за його власним бажанням. Навпаки, коли учасник систематично не виконує чи виконує неналежним чином покладені на нього то­вариством обов'язки, він може бути за рішенням інших учасників виключений з

192

товариства. При цьому законодавець детальний порядок прийняття рішення та проведення майнових розрахунків з таким учасником не регламентує, а зали­шає його на розсуд сторін.

Нарешті, на практиці трапляються випадки зміни складу учасників товари­ства, яка не залежить від їх волі. Це може бути смерть учасника повного товари­ства. При такій ситуації до правонаступників на підставі універсальної правоздат­ності переходять як права, так і обов'язки учасника товариства за умови, якщо це передбачено у засновницькому договорі товариства (статті 1216,1219 ЦК). Спад­коємці учасника товариства з врахуванням їх власної волі та положень заснов­ницького договору можуть розпорядитися своїм корпоративним правом. Оскіль­ки підстави для зміни у складі товариства законодавець визначає, порядок вихо­ду та процедуру прийняття рішень про виключення з повного товариства учасники мають право самостійно визначити у засновницькому договорі.

Стаття 126. Вихід з повного товариства

/. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

Про свій намір вийти з повного товариства учасник повинен заявити не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу з нього. За цей період товари­ство зобов'язане прийняти рішення за заявою та внести зміни до засновницько­го договору. У повному товаристві, що засноване на певний строк, вихід учасни­ка допускається лише за наявності поважних причин. Законодавець не наводить переліку поважних причин, залишаючи питання оцінки кожних конкретних життєвих обставин на розсуд учасників товариства. Така позиція є виправда­ною, з огляду на те, що дозволяючи учаснику повного товариства вийти з нього, інші учасники товариства перекладають більшу частину ризиків підприємниць­кої діяльності на себе. При достроковому виході учасника застосовуються поло­ження ст. 124 ЦК.

Якщо укладаючи засновницький договір, сторони передбачили в ньому за­борону на вихід з товариства чи відмову від права на вихід, то ці положення не мають юридичної сили, оскільки в імперативній формі законодавець визнає їх нікчемними. Усна чи письмова відмова не породжує ніяких правових наслідків, а це означає, що вона не зобов'язує до виконання.

Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства

/. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи Ті частину іншому учасникові то­вариства або третій особі.

2. У разі передання частки (Ті частини) новому учасникові до нього перехо­дять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який пе-

7 8-108

193

редав частку (її частину). Особа, якій передано частку (Ті частину), відповідає за зобов'язаннями товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Ко­дексу.

3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі припи­няється участь цього учасника в повному товаристві і для нього настають на­слідки, передбачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.

1. Учасник повного товариства має право оплатно чи безоплатно передати свою частку (чи ЇЇ частину) в складеному капіталі товариства як іншому учасни­ку товариства, так і третій особі, яка не бере участі в товаристві. У коментованій статті вживається термін «передання частки (її частини)», але в правовому ро­зумінні мова йде про передання корпоративного права, яке включає майнове право на частку в складеному капіталі, та низки немайнових прав (право на уп­равління повним товариством; право на ведення справ у товаристві (статті 121, 122 ЦК). З урахуванням усіх ознак, притаманних повному товариству, відчу­ження частки провадиться тільки за згодою інших учасників. Проте відсутність згоди будь-кого з них не призводить до виникнення переважного права купівлі частки. За таких обставин учасник вправі вийти з товариства і вимагати прове­дення розрахунків відповідно до ст. 130 ЦК. З моменту виходу одного з учас­ників повного товариства розмір складеного капіталу буде зменшено на випла­чену частку.

2. Корпоративне право охоплює права майнового і немайнового характеру, але з огляду на підприємницький профіль товариства, визначальним для всієї низки прав буде право майнове (право на частку). Тому передання цього права спричиняє і перехід усіх інших прав (право на ведення справ; право на ознайом­лення з документацією тощо). Право участі у повному товаристві є особистим немайновим правом і не може окреко передаватися іншій особі (ст. 100 ЦК). Процес переходу прав оформлюється відповідно до положень цього параграфу, засновницького договору та загальних положень ЦК, що регламентують перехід (уступку) майнових прав (статті 177,178 ЦК). У разі передання частки для сторін наступають наслідки, передбачені ст. 124 ЦК. Моментом переходу прав та обо-в'язів учасника слід вважати момент державної реєстрації змін, внесених до зас­новницького договору товариства.

Передання корпоративного права (частки) відбувається з урахуванням об­межень, встановлених ст. 126 Кодексу. У випадку передання учасником товари­ства своєї частки (її частини) наслідком є його вихід з повного товариства.

Стаття 128. Виключення зі складу учасників повного товариства

/. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов язки, покладені на нього товариством, або який пе­решкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, встановленому засновницьким до­говором.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

194

1. Стаття 128 ЦК передбачає можливість виключення учасника з повного товариства незалежно від його волі, за бажанням інших учасників у випадку, коли він не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, покладені на нього товариством. Воля учасників оформлюється як протокол рішення загаль­ них зборів. Учасники товариства мають право прийняти таке рішення тільки у зв'язку з систематичним невиконанням учасником своїх обов'язків або перешко­ джанням своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства. Таким чи­ ном, ЦК передбачаються три самостійні склади порушення зобов'язання, в ре­ зультаті яких для учасника товариства можуть наступити негативні наслідки у вигляді примусового виключення зі складу товариства. Так, під систематичним невиконанням слід розуміти грубе і таке, що постійно повторюється, порушен­ ня. Неналежне виконання обов'язків — це виконання з відступом від змісту зо­ бов'язання. Перешкоджання своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства передбачає як активну поведінку особи, яка суперечить цілям това­ риства, так і пасивну — самоусунення від участі у справах товариства.

Ч. 1 ст. 128 ЦК має бланкетний характер у частині процедури прийняття рішення. Порядок застосування такої санкції має бути передбачений у заснов­ницькому (установчому) договорі. Проте відсутність цього положення не пере­шкоджає виключенню учасника товариства на підставі цієї статті.

2. Обов'язками учасника повного товариства є внесення вкладу до складено­ го капіталу та утримання від правочинів у власних інтересах чи інтересах третіх осіб, які є однорідними з тими, що складають предмет діяльності товариства, тобто утримання від конкуренції з товариством. Такі правочини можуть вчиня­ тися тільки за згодою усіх інших учасників товариства. Порушення вказаних обов'язків буде підставою не тільки для відшкодування завданих збитків (ч. З ст. 119 ЦК), але й для виключення такого учасника з повного товариства у по­ рядку, передбаченому засновницьким договором. Юридичним фактом, що слу­ гуватиме підставою для внесення змін до установчих документів товариства про виключення учасника, може бути одноголосне рішення загальних зборів учас­ ників товариства або рішення суду. Виключення учасника не позбавляє його права на проведення розрахунків з товариством відповідно до ст. 130 ЦК.

Стаття 129. Вибуття з повного товариства

/. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повно­го товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоємців;

2. ліквідації юридичної особи—учасника товариства, в тому числі у зв язку з визнанням її банкрутом;

3. визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4. призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної осо­би—учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5. звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

195

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених ча­стиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

1. У коментованій статті встановлюється вичерпний перелік підстав, за яких учасник вибуває з повного товариства всупереч власній волі. Більше того рішення про визнання учасника таким, що вибув з товариства, в усіх перелічених випад­ках може бути прийнято без його участі. Вибуття з товариства відбувається у випадку смерті фізичної особи. При цьому незалежно від того, чи передбачений засновницьким договором перехід частки цього учасника до спадкоємців, чи ні, рішення про вибуття з товариства повинно бути прийняте. У разі визнання учас­ника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання його безвісно відсутнім його партнери вправі прийняти рішення про визнання цього учасника таким, що вибув з товариства. Законні представники таких осіб не вправі представляти їх інтереси у повному товаристві, оскільки членство у ньо­му передбачає особисту участь у підприємницькій діяльності.

2. Якщо учасником повного товариства виступає юридична особа і вона ліквідовується, визнається банкрутом чи реорганізовується на підставі рішення суду, то за таких обставин може бути прийнято товариством рішення про вибут­тя такого учасника.

Якщо на майнову частку учасника повного товариства звернене стягнення кредиторів у повному обсязі, то він втрачає право участі в товаристві і спільним рішенням усіх учасників може бути визнаним таким, що вибув з нього.

3. Рішення учасників повного товариства з приводу вибуття з товариства на підставі положень, передбачених коментованою статею, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду. Особи, які визнані такими, що вибули з то­ вариства (або спадкоємці, правонаступники, які не вступили в товариство), ма­ ють право на виділення частки в натурі або грошового еквівалента вартості час­ тки. Для них також настають наслідки, передбачені ч. З ст. 124 ЦК в межах роз­ міру частки. Будь-який учасник повного товариства має право на викуп частки учасника товариства, який вибув з нього, якщо проти цього не заперечують інші учасники. Вибуття одного з учасників товариства не спричинює обов'язковості ліквідації товариства, якщо це не передбачено засновницьким договором або якщо сторони не прийняли рішення про ліквідацію.

Стаття 130. Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повно­го товариства

/. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного това­риства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, випла­чується вартість частини майна товариства, яка відповідає частці цього учасни­ка у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

196

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства—фізичної особи або пра­вонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здійснюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

1. Незалежно від підстав вибуття учасника з повного товариства він має пра­ во на грошовий еквівалент його частки у майні товариства, якщо інше не встав- новлено засновницьким договором. Диспозитивність коментованої норми надає можливість учасникам передбачити у засновницькому договорі інші положен­ ня, зокрема, виділення частки в натурі. При застосуванні коментованої статті слід пам'ятати про збереження за учасником, який вибув з товариства, дебіторсь­ ких зобов'язань товариства. Учасники, які на підставах, встановлених у заснов­ ницькому договорі або законі, не вступили до товариства, мають право на розра­ хунки за ст. 130 ЦК.

Учасники повного товариства, які вибули з товариства на підставах, вста­новлених статтями 126, 128, 129 ЦК, не несуть відповідальності за боргами підприємства, як це передбачено ст. 124 ЦК щодо тих учасників, які передали свою частку іншим учасникам чи третім особам.

2. Порядок визначення вартості частки учасника у майні товариства регла­ментується у засновницькому договорі або на підставі чинного законодавства. У засновницькому договорі може бути передбачена обов'язковість експертної оцінки частки учасника товариства, яка проводиться з урахуванням результатів господарської діяльності товариства. Це означає, що учасник товариства не зав­жди може розраховувати на поверненння у повному обсязі того майна, яке він вклав у товариство. Грошова оцінка майна встановлюється за ринковою варті­стю на підставі спеціальних методик незалежним експертом.

3. Законодавець не встановлює строків виплати вартості частки або виділен­ня майна в натурі, залишаючи це положення на розсуд сторін. Тому, якщо сто­рони у засновницькому договорі не з'ясували це питання, то слід керуватися принципами розумності та справедливості. Але в будь-якому разі цей строк не повинен перевищувати одного року і не бути меншим за мінімальний звітний період товариства. Порядок виділення частки у майні товариства у випадку ви­ходу, виключення чи вибуття учасника може бути затверджений рішенням за­гальних зборів учасників товариства.

Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товари­ства, що відповідає частці учасника товариства у складе­ному капіталі

/. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недо­статності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Уразі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов 'язань перед кре­диторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини май­на повного товариства, що відповідає частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

197

2. Частина майна повного товариства, що відповідає частці учасника-борж-ника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

Можливість звернути стягнення за особистими зобов'язаннями учасника на його частку в майні товариства розмиває межу між власним капіталом учасника і капіталом, вкладеним у товариство. Закріплення цього положення знімає будь-які перепони для переведення більшої частини майна у капітал підприємства. Тому коментована стаття передбачає спеціальну процедуру задоволення вимог кредиторів за особистими зобов'язаннями учасника повного товариства за ра­хунок майна, що переведене у капітал підприємства. Таким чином, кредитори учасника товариства можуть вимагати звернення стягнення на частку цього учас­ника у складеному капіталі товариства за умови, якщо власного капіталу учас­ника недостатньо для задоволення їх вимог. Слід звернути увагу, що ст. 131 ЦК дозволяє виділ не тільки частки, що була внесена в якості складеного капіталу, але і частки у майні товариства. Це означає, що, якщо учасник має право на при­буток товариства, то частка виділяється з урахуванням прибутку товариства. Або ж навпаки - при збитковості діяльності товариства кредитори можуть розрахо­вувати тільки на частку відповідно до балансу. Виділ частки у грошовій формі може бути витребуваний тільки після відповідної експертної оцінки її вартості, яка проводиться на підставі фінансових документів товариства. Коли мова йде про виділ частки в натурі, то кредитори можуть вимагати тільки те майно, яке було передане учасником товариству і обліковується на момент пред'явлення вимоги на балансі підприємства.

Якщо на підставі звернень кредиторів була повністю виділена частка учас­ника, то для прийняття рішення про його вибуття з повного товариства застосо­вуються положення п. 5 ч. 1 ст. 129 ЦК України.

У випадку залишення частини долі учасника у майні товариства за ним збе­рігається право участі в товаристві з урахуванням зменшеної частки.

Стаття 132. Ліквідація повного товариства

/. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі якщо в товаристві залишається єдиний учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське това­риство у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридично)' осо­би—учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стяг­нення на частину майна, яка відповідає його частці у складеному капіталі, това­риство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновниць­ким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

Із аналізу змісту ст. 132 ЦК випливає, що повне товариство, як і будь-яка юридична особа, ліквідується згідно із ст. 110 ЦК. Водночас законодавець пе-

198

редбачає інші випадки ліквідації повногно товариства. Зокрема, воно підлягає ліквідації, коли в ньому залишається один учасник. Повне товариство за своєю природою є об'єднанням осіб, тому воно не може складатися з одного учасника. За таких обставин повне товариство повинне бути або ліквідованим або пере­твореним в іншу організаціно-правову форму впродовж шести місяців з часу, коли в ньому залишився один учасник. При цьому такий учасник продовжує нести відповідальність за зобов'язаннями товариства протягом трьох років після його ліквідації. Зміна складу учасників (внаслідок виходу чи смерті, визнання безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним, визнання учасника банкрутом або звернення кредиторами стягнення на його частку в складеному капіталі товариства) не спричиняє припинення діяльності юридичної особи, якщо така умова прямо не передбачена в установчому документі чи з цього при­воду не прийняте рішення інших учасників. За відсутності відповідного поло­ження у засновницькому договорі або додаткової угоди усіх інших учасників таке товариство підлягає ліквідації. Викладене є додатковою підставою ліквідації повного товариства порівняно з іншими організційно-правовими формами то­вариств.