5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договір­них обов'язків.

1. Об'єктом відносин, що регулюються коментованою статтею, є гроші (ст. 192 ЦК), валютні цінності (ст. 193 ЦК), інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у злитках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. На­звані об'єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме: 1) вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані у землі. Якщо предмет був не прихований, а втрачений, то він не може визнаватися скарбом, незважаючи на те, що від моменту його втрати пройшло багато часу; 2) власник їх невідомий або якщо й відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не будуть вважатися скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив право власності на них.

2. Законодавець встановив нове положення, відповідно до якого право влас­ності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад, та­ким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб — в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихова­ний, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними (про поняття права спільної часткової власності див. ст. 356 ЦК). У випадках виявлення скарбу осо­бою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

3. Чинний ЦК обмежив коло випадків, коли право власності на скарб набуває держава. За ЦК УРСР 1963 р. скарб завжди надходив у власність держави. Відпо­відно до ЦК України держава набуває право власності на скарб лише тоді, коли предмети, що становлять скарб, є пам'яткою історії та культури. Правовий режим пам'яток історії та культури встановлено Законом України «Про охорону куль­турної спадщини». Відповідно до вказаного Закону пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. У разі виникнення спору щодо того, чи є скарб пам'яткою історії та культури, він підлягає розгляду в суді.

4. Частина 4 коментованої статті надає особі, яка виявила скарб, що є пам'ят­кою історії та культури, право одержати від держави винагороду в розмірі до 20 відсотків від вартості скарбу на момент його виявлення, за умови якщо вона не-

564

гайно сповістила про це міліції або органові місцевого самоврядування і переда­ла його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди мають як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган.

5. Особи, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків (наприклад, геологи, археологи, історики), не набувають права власності на скарб, а також позбав­ляються права на одержання винагороди. У таких випадках винагорода осіб, що проводили зазначені роботи, визначається за згодою сторін або трудовим договором.

Стаття 344. Набувальна давність

/. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкри­то, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухо­мим майном — протягом п яти років, набуває право власності на це майно (на­бувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регу­люється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, ви­никає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.