2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

3. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від вста­новленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

1. Способами зменшення розміру статутного капіталу AT є: зменшення но­мінальної вартості акцій та зменшення кількості акцій існуючої номінальної вар­тості. Останнє відбувається шляхом купівлі частини своїх акцій самим товари­ством. Часто це називають викупом товариством власних акцій. Зазначені спо­соби зменшення розміру статутного капіталу AT поєднувати забороняється.

Зменшення статутного капіталу за загальним правилом можливе лише за умов повної сплати вартості акцій. Однак слід враховувати й можливість його зменшення за умови, якщо протягом року акції не були оплачені акціонером.

250

Причиною зменшення статутного капіталу буде також його невідповідність чи­стим активам, які є меншими за статутний капітал (ч. З ст. 155 ЦК).

Процедура зменшення розміру статутного капіталу повинна враховувати такі вимоги: а) прийняття загальними зборами акціонерів рішення стосовно зменшен­ня розміру статутного капіталу AT. При цьому ст. 40 Закону України «Про госпо­дарські товариства» висуває додаткові вимоги до повідомлення про загальні збо­ри з питання змін статутного капіталу AT; б) розміщення повідомлення про такий намір, що здійснюється виконавчим органом товариства шляхом публікації в орга­нах преси ВР України або KM України, або в офіційному виданні фондової біржі. У повідомленні зазначаються також спосіб та розмір зменшення статутного капі­талу AT, дані про кількість акцій, що вилучаються, і їх загальну вартість, строк вилучення акцій; в) надання відомостей про це Державній комісії з цінних па­перів та фондового ринку не пізніше 10 днів після опублікування; г) внесення та реєстрація відповідних змін до статуту AT; ґ) реєстрація випуску акцій; д) оформ­лення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі без-документарної форми випуску акцій); є) внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разі документарної форми випуску акцій); є) виготовлення та видача акціонерам сертифікатів цінних паперів (у разі доку­ментарної форми випуску акцій) нової номінальної вартості.

У разі зменшення розміру статутного капіталу інформація про випуск акцій не підлягає обов'язковій реєстрації та опублікуванню. Звіт про результати змен­шення розміру статутного капіталу не складається і до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не подається.

Враховуючи, що зменшення розміру статутного капіталу тягне за собою на­слідки для акціонерів і для кредиторів AT, вимагається проінформувати акціо­нерів про наслідки відмови від обміну акцій у зв'язку із зменшенням статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій. Рішенням AT про змен­шення розміру статутного капіталу акції, не подані для анулювання, визнають­ся недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує акціонерам збитки, пов'язані із змінами статутного капіталу. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом.

Більш суттєві вимоги висуваються до додержання прав кредиторів, які по­винні додатково повідомлюватися про зменшення статутного капіталу AT у по­рядку, встановленому законом. Законом України «Про господарські товариства» не передбачається спосіб та порядок повідомлень кредиторів, внаслідок чого він вимагає внесення відповідних доповнень. Очевидно, що цей порядок має бути аналогічним порядку повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів, тобто крім загальних повідомлень у пресі, необхідно також надіслати персональні інформації кредиторам. У цій інформації слід зазначити також строк для реагу­вання з боку кредиторів, який не може бути менше ЗО днів від дати публікації повідомлення (п. 18 Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства).

На відміну від раніше діючої ст. 16 Закону України «Про господарські това­риства», якою передбачалося право кредиторів на заперечення щодо зменшення

251

статутного капіталу AT, ч. 2 ст. 157 ЦК такого права їм не надає. Це справедливо, оскільки кредитори не повинні впливати на це рішення. їм необхідно забезпечити належне виконання зобов'язань із товариством, оскільки зменшення статутного капіталу може негативно вплинути на це зобов'язання. Тому в зазначений у по­відомленні строк кредитори можуть лише вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

2. У ч. 2 ст. 157 міститься спеціальне правило, яке обмежує другий спосіб зменшення статутного капіталу AT — купівлю та погашення частини акцій. У ній вказується, що це допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства. Тобто за відсутності такого позначення у статуті товариство не може обрати такий спосіб зменшення свого статутного капіталу.

Дещо розширено регулюється придбання товариством власних акцій у акці­онерів ст. 32 Закону України «Про господарські товариства», яка, по-перше, пе­редбачає умову їх купівлі: тільки за рахунок сум, що перевищують статутний капітал AT. По-друге, наслідком купівлі товариством акцій є не лише їх анулю­вання (що потягне зменшення статутного капіталу), а наступний перепродаж та розповсюдження серед своїх працівників. По-третє, встановлюється строк для здійснення товариством вказаних дій, який не повинен перевищувати одного року. По-четверте, протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосу­вання і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без ура­хування придбаних AT власних акцій.

Внаслідок такого розширеного підходу до придбання акціонерним товари­ством акцій у своїх акціонерів постає питання про те, чи зберігається така мож­ливість не тільки для зменшення статутного капіталу, а й для двох інших цілей (продажу чи розповсюдження придбаних AT акцій серед своїх працівників).

Враховуючи, що ст. 157 ЦК має назву «Зменшення статутного капіталу AT», в ній йдеться лише про купівлю як спосіб такого зменшення. Інші ж підстави і наслідки купівлі не містяться ані в цій статті, ані в інших статтях ЦК. Тому, оче­видно, придбання товариством акцій у акціонерів може здійснюватися не лише з метою їх анулювання, а й для інших цілей, передбачених у ст. 32 Закону Украї­ни «Про господарські товариства». Якщо у вказаний строк (але не більше року) акції, придбані товариством, не будуть реалізовані, AT зобов'язане діяти останнім шляхом, тобто зменшити свій статутний капітал.

Отже, слід розрізняти купівлю товариством у акціонерів акцій для зменшен­ня статутного капіталу, коли ці акції одразу ж погашаються, та придбання акцій для їх продажу чи розповсюдження серед своїх працівників, внаслідок чого ста­тутний капітал AT не зменшується, крім випадків, коли протягом року AT прид­бані акції не реалізувало. В останньому випадку акції, придбані товариством, погашаються після спливу річного строку.

Слід зазначити ще на один випадок придбання товариством власних акцій -це їх викуп на вимогу акціонера. Звертає увагу насамперед термін, що застосо­вується при цьому — «викуп» акцій, який свідчить про примусовість такого прид­бання товариством. Підставою для цього може бути прийняття загальними збо­рами рішення про укладення правочинів або декількох взаємопов'язаних пра-вочинів щодо відчуження майна (необоротних активів) відкритого AT та

252

здійснення операцій за борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідних правочинів балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищувала суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встанов­леним НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу відкритого AT (п. 144 Державної програми приватизації на 2000 p.). Крім того, акціонери відкритого AT мають право вимагати викупу в них акцій в разі прийняття загальними зборами рішення щодо реструктуризації або реорганізації товариства (п. 145 Державної програми приватизації на 2000 p.). Умовою для виникнення в акціонерів права вимоги викупу їх акцій є їх незгода з рішенням за означеними питаннями, що прий­мається загальними зборами. Ця незгода виявляється у тому, що акціонери голо­сували проти їх прийняття, а оскільки рішення було прийняте більшістю голосів, вони не змогли на загальних зборах реалізувати своє право на незгоду.

Подібне право акціонера має під собою законні підстави і повинно бути пе­редбачене законом для всіх AT, а не лише для створених у процесі приватизації. Воно передбачається п. 1.7 Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від ЗО грудня 1998 р. № 221. Однак їх право викупу має підставою лише прийняття AT рішення про реорганізацію (термін «реорганізація» ЦК не містить. Відповідно до ЦК мова йде про припинення юри­дичної особи з правонаступництвом) у випадку, коли ці акціонери не голосува­ли за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію і звернулись до товариства з письмовою заявою.

Вбачається, що у зазначених випадках AT мусить придбані акції погасити і зменшити свій статутний капітал, якщо інше не буде передбачатися рішенням загальних зборів (наприклад, про реалізацію цих акцій).

3. Можливість зменшення AT свого статутного капіталу має свої межі, ос­кільки воно повинно враховувати вимогу закону про мінімальний його розмір. Тому зменшення статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

Стаття 158. Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо випла­ти дивідендів

/. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціо­нерного товариства не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків.

2. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не пе­ревищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

1. до повної сплати всього статутного капіталу;

2. при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до роз­міру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

3. в інших випадках, встановлених законом.

(У зв'язку з прийняттям ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лю­того 2006р. у cm. 158 ЦК внесені зміни, які набудуть чинності через 2 роки з дня опублікування зазначеного Закону. Зокрема, п. 1 Прикінцевих положень Закону передбачається виключення ч. 2 cm. 158 ЦК)

253

1. Акції можуть бути простими та привілейованими. У порівнянні з прости­ ми акціями привілейовані акції мають як переваги в обсязі прав, що ними нада­ ються, так і певні обмеження. До їхніх переваг відносяться: а) переважне право на одержання дивідендів із встановленням можливості їх випуску із фіксова­ ним у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році; б) пріоритетна участь їх власників у розподілі майна AT у разі його ліквідації. Однак ці перева­ ги збалансовуються вилученням з обсягу прав, що надаються акціями, права брати участь в управлінні AT, якщо інше не передбачено його статутом (ч. 7 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). У тому разі, коли при­ буток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях здійснюється за рахунок резервного фонду.

Зазначені властивості привілейованих акцій обумовлюють обмеження їхньо­го обсягу в статутному капіталі, який не повинен перевищувати 25 відсотків для запобігання перетворення AT на дещо подібне командитному товариству, в яко­му вкладники не беруть участі в управлінні.

Зазвичай випуск цих акцій застосовується для залучення дрібних інвесторів і стимулювання працівників AT, внаслідок чого до товариства надходять кош­ти, і зберігається рівновага в управлінні з боку власників значних пакетів акцій. Однак, оскільки по цих акціях виплачуються фіксовані дивіденди, то при їх ви­пуску слід порахувати економічні можливості AT.

2. Згідно зі ст. 7 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини пози­ ки між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не пе­ редбачено умовами розміщення.

З метою забезпечення належного виконання цих зобов'язань стаття, що ко­ментується, і передбачає обмеження суми, на яку випускаються облігації. Тим самим підтверджується гарантійна функція статутного капіталу, бо в його ме­жах у будь-якому разі можливо розраховувати на сплату облігацій. Крім того, виконання по облігаціях може забезпечуватися й іншими способами, передба­ченими ЦК (наприклад, банківською гарантією). У такому разі сума, на яку ви­пускаються облігації, не повинна перевищувати розміру забезпечення. Сенс вста­новлення такого обмеження полягає й у створенні перешкод до формування ка­піталу AT запозиченими коштами.

3. Крім обмежень щодо випуску AT цінних паперів, ч. З ст. 158 ЦК встанов­ люються обмеження на виплату дивідендів. Передусім це стосується вимоги про повну сплату всього статутного капіталу, а також у випадках, коли вартість чис­ тих активів товариства менша за його статутний капітал і резервний фонд або коли внаслідок виплат дивідендів це може статися. Отже, зазначене правило встановлює більш суворі обмеження в порівнянні з ч. З ст. 155 ЦК, механізмом якої підтримується принаймні рівновага між чистими активами і статутним ка­ піталом. За ч. З ст. 158 ЦК умовою виплати дивідендів будуть кошти понад статут-

254

ного капіталу і резервного фонду, в чому проявляється дія гарантійної функції статутного капіталу.

Зазначені обмеження на виплату дивідендів стосуються акцій усіх видів, у тому числі привілейованих, адже переваги, що надаються власникові привілей­ованих акцій стосуються виплати дивідендів незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. При цьому загальною умовою їх виплати у будь-якому разі є, по-перше, наявність такого прибутку, а по-друге, додержання вимог, передбачених ч. З коментованої статті про співвідношення статутного капіталу та чистих активів і резервного фонду.

Слід також враховувати, що ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюється забо­рона на прийняття рішення про виплату дивідендів без згоди розпорядника май­на після його призначення і до припинення процедури розпорядження майном.

Стаття 159. Загальні збори акціонерів

/. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєст­руються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1. внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його ста­тутного капіталу;

2. обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання вико­навчого та інших органів товариства;

3. затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків то­вариства;

4. рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціо­нерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

3. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів встановлюється за­ коном.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

1. внесення змін до статуту товариства;

2. ліквідації товариства.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

255

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності то­вариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного то­вариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликан­ня і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлю­ються статутом товариства і законом.

1. Органами AT є загальні збори акціонерів, наглядова рада та виконавчий орган. У акціонерному товаристві може створюватися й ревізійна комісія, яка хоча і позначається як орган, але має свої особливості, оскільки не може вважа­ тися органом управління. Звертає увагу те, що ЦК питання про ревізійну комі­ сію AT взагалі не врегульоване, однак положення про неї містяться у Законі України «Про господарські товариства».

Можуть бути AT з різними моделями управління: з наглядовою радою чи без такої, з ревізійною комісією чи без неї тощо.

Загальні збори акціонерів є вищим органом управління AT. Саме участю у загальних зборах акціонери повною мірою можуть реалізувати свої права на управління, що надаються їм акціями. Виходячи з цього, слід зазначити, що усі акціонери можуть брати участь у загальних зборах, незалежно від кількості та виду акцій, що їм належать. Тобто, якщо акціонер є власником привілейова­ної акції, яка не надає йому права голосу, такого акціонера неможливо позба­вити права участі в загальних зборах. Неприпустимо також встановлювати квоту у вигляді мінімальної кількості акцій, які надають можливість брати участь у зборах.

Для участі у загальних зборах акціонери повинні бути повідомлені про них заздалегідь, що вимагається ст. 43 Закону України «Про господарські товари­ства». Про проведення загальних зборів AT власники іменних акцій повідомля­ються персонально передбаченим статутом способом та шляхом публікації інфор­мації про це у місцевій пресі за місцезнаходженням AT, а також в одному із офі­ційних друкованих видань ВР України, KM України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.

Персональне інформування акціонерів-власників іменних акцій здійснюється за даними реєстру. Ці дані слугують також підставою для реєстрації їх участі у загальних зборах. При реєстрації позначається і кількість голосів, які має кож­ний акціонер. Це має значення при голосуванні, оскільки воно відбувається за принципом «одна акція — один голос». Отже, при участі у загальних зборах влас­ників привілейованих акцій, які не надають права голосу, робиться відповідне позначення при реєстрації такого акціонера.

2. У багатьох державах низька активність акціонерів і слабка ефективність роботи загальних зборів призводять до тенденції звуження їх компетенції. За­ конодавець України пішов іншим шляхом, закріпивши достатньо широке коло питань, що знаходяться у компетенції загальних зборів. Завдяки цьому поло­ женню стала більш гарантованою реалізація акціонерами свого права на участь у роботі вищого органу AT.

256

Коло питань, які розглядаються на загальних зборах AT, умовно можна по­ділити на три групи. До першої групи слід віднести питання, які не дозволено передавати на вирішення іншим органам AT, тобто ті, що належать до виключно його компетенції; до другої — питання, передбачені законом, зокрема, ст. 41 За­кону України «Про господарські товариства»; до третьої — питання, передба­чені статутом товариства.

Розширення кола питань можливе шляхом закріплення їх у статуті товари­ства, без чого акціонери не мають права на загальних зборах вирішувати питан­ня, які не віднесені до їх компетенції.

Водночас недоцільно необмежено розширювати компетенцію зборів. Тому навряд чи правомірним буде надання можливості загальним зборам виносити рішення з будь-яких питань, віднесених до компетенції іншого органу AT. На практиці нерідко подібний підхід спричиняє непорозуміння й порушення прав посадових осіб. Так, загальними зборами AT було прийняте рішення про при­мушення правління AT укласти контракт із певною особою яким, по суті підміня­лась діяльність правління. Однак і зневага цього рішення з боку правління буде підставою для скасування повноважень його голови і членів. У разі ж його вико­нання з наступним заподіянням AT шкоди, акціонерів неможливо притягти до відповідальності за позовом про відшкодування збитків. Подібні ситуації мож­ливі і з рішеннями про нарахування дивідендів, їх розмір та ін., що демонстру­ють небажану організацію активності акціонерів тими з них, хто не входить до органів управління AT, але переслідує свої інтереси. Цими інтересами можуть бути навмисне введення акціонерів в оману щодо рішень, які приймаються ними, і наслідків для послаблення фінансового становища AT та виникнення у нього заборгованості, що в свою чергу вплине на курс акцій і дозволить заінтересова­ним у цій операції особам скупити їх за нижчу ціну. Це також може бути праг­нення збанкрутувати AT з метою наступного придбання за безцінь його майна.

Сутність виключної компетенції загальних зборів акціонерів полягає у не­можливості передання питань, віднесених до неї, іншим органам AT. Якщо у ста­туті товариства перелік питань виключної компетенції збільшений, то відповід­но й ці питання мають розглядатися тільки загальними зборами.

З прийняттям нового ЦК формування органів AT належить до виключної компетенції загальних зборів і нині не може, скажімо, наглядова рада AT ут­ворювати виконавчий орган. Так само не можуть загальні збори чи наглядо­ва рада призначати голову правління та доручати йому формувати склад прав­ління з подальшим затвердженням наглядовою радою чи без цього. Усі ці варіанти припускалися раніше, оскільки таку можливість надавала ст. 41 За­кону України «Про господарські товариства». Відповідно до неї питання про обрання органів товариства не належало до виключної компетенції загаль­них зборів.

Загальні збори AT не можуть виносити рішення про утворення виконавчого органу і не можуть доручати його формування наглядовій раді. Це буде пору­шенням сутності норми про виключну компетенцію загальних зборів, оскільки у будь-якому разі в AT мусить створюватися виконавчий орган і відривати пи­тання про його створення від формування його складу неможливо.

9 8-108

257

У зв'язку з таким порядком формування органів AT можуть виникати про­блеми, пов'язані зі спливом строку обрання їх членів у той час, коли загальними зборами акціонерів питання формування нового складу органів не вирішене. Прикладами можуть слугувати випадки, коли загальні збори були визнані таки­ми, що не відбулися, або судом було встановлено заборону на їх проведення, або рішення зборів були визнані судом незаконними тощо. У таких випадках судова практика правомірно виходить з того, що повноваження органів управління AT припиняються з їх переобранням.

В іншому випадку могла скластися ситуація, коли юридична особа взагалі не буде мати органу, який не тільки виконує відповідні внутрішні функції, а й пред­ставляє її у цивільному обороті. З метою усунення подібних ситуацій слід було б у законі та статутах AT передбачати механізм не одночасного, а поетапного оновлення складу органу управління.

Слід звернути увагу на прийняття рішення загальними зборами про ліквіда­цію AT. Тобто рішення про припинення AT шляхом перетворення, злиття, при­єднання, поділу, а також рішення про виділ можуть прийматися іншими його органами. Таке формулювання звужує виключну компетенцію загальних зборів у порівнянні з подібним тлумаченням, наведеним у ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», у якій воно визначається як прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

3. Можливість реалізації прав акціонерів на участь у діяльності загальних зборів базується на принципі рівності. Відповідно до цього акціонери мають рівні умови і знаходяться в однаковому становищі, в тому числі мається на увазі їх право голосу. У законодавстві різних країн ця норма буває або диспозитивною, або імперативною, тобто або кожен акціонер має право як мінімум на один го­лос, або допускається наявність акцій, які не надають права голосу, так званих «безголосих» акцій. В Україні така норма існувала, однак згодом була скасова­на. Отже, усі акціонери—власники іменних акцій мають право голосу.

Проте очевидною є необхідність встановлення обмеження щодо права го­лосу акціонера в окремих випадках (наприклад, коли вирішується питання про укладення договорів із заінтересованістю). У подібних випадках право голосу акціонера не припиняється, а лише тимчасово зупиняється користування цим правом.

Принцип рівності закріплено у Другій Директиві ЄС. Його значення пов'я­зано з таким питанням, як захист прав акціонерів, особливо якщо розглядати його як захист прав меншості.

У певних випадках може виникнути необхідність у представництві акціоне­ра на зборах. Це можуть бути випадки, коли акціонером є юридична особа, від імені якої в загальних зборах бере участь представник; коли власником акцій є малолітня або недієздатна особа, від імені яких діють відповідно батьки або опіку­ни. Може скластися ситуація, коли акція належить кільком особам (наприклад, внаслідок спадкоємства), тоді усі вони вважаються одним власником акції і мо­жуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представни­ка. Також спільна власність на акцію може виникнути у подружжя, незважаючи на те, що акціонером записана одна особа з них.

258

У зазначених випадках має застосовуватися інститут представництва. Ос­таннє може бути договірним, законним та випливати з акта органу юридичної особи. Отже, не викликає заперечень участь у загальних зборах представників юридичної особи—акціонера, а також законних представників недієздатних та малолітніх осіб. Однак особливо гостро на практиці постає питання про мож­ливість застосування договірного представництва щодо участі в загальних збо­рах AT осіб, які діють на підставі довіреності. Це викликане різними причинами (наприклад, акціонер не може особисто бути присутнім на зборах внаслідок хво­роби, відрядження, значних витрат, яких потребує така участь тощо). Передача акціонером своїх повноважень іншій особі на підставі довіреності передбачалась ч. З ст. 41 Закону України «Про господарські товариства». На практиці участь у загальних зборах акціонерів на підставі довіреності широко застосовувалася. Однак у зв'язку з прийняттям нового ЦК виникли суттєві проблеми із застосу­ванням представництва по довіреності внаслідок неоднозначного підходу до цього питання законодавцем у ст. 100 (див. коментар до неї).

4. Рішення приймаються загальними зборами простою більшістю голосів з усіх питань, крім двох, позначених у ч. 4 статті, що коментується, а саме: коли розглядається питання про внесення змін до статуту товариства, а також про його ліквідацію. Ці питання приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. При цьому слід враховувати, що збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів (ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»). Отже, для прийняття відповідно рішень простою та кваліфікованою більшістю голосів слід виходити не із за­гальної кількості акцій, а кількості акцій осіб, які зареєструвалися для участі у загальних зборах.

5. Загальні збори акціонерів скликаються раз на рік. У випадку необхід­ності вони можуть скликатися й у будь-який інший час, якщо цього вимага­ють інтереси товариства в цілому. Позачергові збори обов'язково повинні бути скликані у разі неплатоспроможності товариства, яка визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом», а також за наявності інших обставин, зазначених у статуті AT.

Вимогу про скликання позачергових зборів можуть висувати як наглядова рада або ревізійна комісія, так і акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ініціатива про скликання позачергових зборів може ви­ходити й від виконавчого органу AT, однак остаточне рішення може приймати лише наглядова рада. Виконавчий орган AT зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги приймати рішення про скликання поза­чергових зборів, інакше акціонери мають право самі скликати збори.

На практиці питання самостійного скликання акціонерами загальних зборів викликає складнощі. Іноді акціонери звертаються до суду з вимогою примусити виконавчий орган AT скликати збори, коли правління AT це не зробило на їх звернення. Суд постановляє рішення про задоволення позову акціонерів. На наш

259

погляд, така практика є хибною, оскільки акціонерам надана можливість актив­но діяти за власною ініціативою. Звернення ж до суду свідчить про невикорис­тання ними свого права та про пасивну поведінку. Тобто у подібних ситуаціях акціонери не бажають самі здійснити своє право, а тому суд повинен відмовляти у задоволенні таких позовів.

Важливими для можливості здійснення загальними зборами своєї компе­тенції є додержання порядку їх скликання і проведення, в тому числі повідом­лення акціонерів, визначення кворуму, порядок голосування (можливість заоч­ного голосування), рахування голосів та ін. встановлюються статутом товари­ства і законом.

Стаття 160. Наглядова рада акціонерного товариства

/. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонер­ного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов язкового створення в акціонерному товаристві наглядово)' ради встановлюються законом.

2. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компе-тенції наглядово)'ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчо­му органу товариства.

3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

1. Із аналізу змісту ст. 160 чинного ЦК випливає, що законодавець змінив назву контролюючого органу AT з «спостережної ради», як це має місце у За­коні України «Про господарські товариства», на «наглядову раду».

Вирішення питань обрання моделі корпоративного управління залежить від вимог чинного законодавства і волі самих акціонерів, закріпленої у статуті AT. Так, законодавством передбачається імперативна вимога щодо необхідності ство­рення наглядової ради у таких випадках: а) коли кількість акціонерів відкрито­го AT перевищує 50 осіб (ч. 2 ст. 46 Закону України «Про господарські товари­ства»); б) в AT, створених внаслідок приватизації (Положення про спостережну раду, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556; Типовий статут відкритого акціонерного товариства, що утворене шля­хом приватизації майна державного підприємства, затверджений наказом Фон­ду державного майна України від 12 грудня 1994 р. № 787, Міністерства еконо­міки України від 13 грудня 1994 р. № 177).

Створення в AT наглядової ради обумовлено тим, що акціонери не можуть ефективно управляти або контролювати керівництво AT і тому основним зав­данням такої ради є нагляд і контроль за діяльністю виконавчого органу. Акціо­нерам доволі складно розібратися як в питаннях управління, так і у своїх пра-

260

вах, бо більшість з дрібних акціонерів не відчувають свого статусу, він є новим для них і вони не можуть впливати на діяльність виконавчого органу та контро­лювати його. Крім того, оскільки наглядова рада складається з акціонерів, її ство­рення сприятиме тому, що акціонери будуть належним чином захищеними. Дещо інші мотиви створення наглядової (спостережної) ради в AT, що утворені внас­лідок приватизації.

Проте компетенція наглядової ради не обмежується завданням нагляду за виконавчим органом, оскільки акціонери не в змозі приймати деякі рішення, необхідні для діяльності AT. Адже загальні збори скликаються раз на рік, а скли­кання позачергових зборів є проблематичним і часто ускладнює процес своє­часного прийняття рішень. Вихід з цього становища — делегування наглядовій раді окремих повноважень загальних зборів, що не входять до виключної компе­тенції останніх.

Отже, наглядова рада згідно із статтею, що коментується, а також ст. 46 Зако­ну України «Про господарські товариства»: а) здійснює функції з нагляду за дія­ми виконавчого органу; б) може виконувати окремі функції загальних зборів акціонерів за умов, що вони їй передані у встановленому порядку (передбачені у статуті AT або щодо цього прийнято рішення загальними зборами акціонерів); в) проводить роботу по підготовці загальних зборів акціонерів шляхом аналізу діяльності виконавчого органу, перевірки наданих ним даних, фінансової звітності тощо, готує рекомендації загальним зборам акціонерів.

2. Законом України «Про господарські товариства» виключна компетенція наглядової ради не визначається. Це питання віднесено до статуту товариства. Як правило, до виключної компетенції наглядової ради відносяться: затверджен­ ня порядку денного загальних зборів акціонерів та здійснення попереднього роз­ гляду питань, що внесені до нього; аналіз дій виконавчого органу по здійсненню ним своїх повноважень, зокрема, по організації підприємницької та виробничої діяльності, реалізації інвестиційної, технічної та цінової політики; ініціювання проведення позачергових ревізій та аудиторських перевірок фінансово-госпо­ дарської діяльності AT; попереднє погодження проектів договорів, що передба­ чають розпорядження майном AT на суму, що перевищує зазначену в його ста­ туті, тощо.

Питання, що віднесені статутом AT до виключної компетенції наглядової ради, не можуть передаватися для вирішення виконавчому органу.

3. Розмежування повноважень органів AT випливає з правової концепції, яка базується на законодавстві про акціонерні товариства. Перша Директива ЄС від 9 березня 1968 р. встановила відмінності між участю уповноважених представ­ ляти компанію осіб в управлінні, нагляді і контролі за компанією (п.п. 1 п. «г» ст. 2). Друга Директива від 13 грудня 1978 р. до названих трьох категорій додала ще й адміністрування. Такий «розподіл влади» в AT диктує й правило щодо непри­ пустимості одночасної участі у наглядовій раді і виконавчому органі.

Встановлюється заборона для державних службовців обіймати посади в орга­нах управління AT, окрім випадків, коли вони здійснюють функції управління акціями (частками, паями), що належать державі й представляють інтереси дер­жави у наглядовій раді та ревізійній комісії. Заборони стосуються й інших осіб,

261

передбачених ст. 23 Закону України «Про господарські товариства». Крім цих обмежень, статутом AT можуть передбачатися додаткові вимоги до членів органів управління, наприклад, щодо віку, освіти тощо.

У ЦК не зазначається, що до складу наглядової ради AT обираються лише його акціонери, як це має місце у ст. 46 Закону України «Про господарські товариства». Тому це питання слід більш детально розглянути у спеціальному законі. У світовій практиці поширеним є входження до складу ради AT сторонніх осіб, наприклад, відомих економістів, банкирів, вчених. Навіть це вважається почесним.

Не містить ЦК й вимоги щодо визначення кількісного складу членів нагля­дової ради, як і виконавчого органу. Як правило, їх кількість залежить від чи­сельності акціонерів AT, а також обсягу повноважень, що надаються тому чи іншому органу управління.

4. Форми контролю наглядової ради AT за діяльністю його виконавчого орга­ну можуть бути різноманітними, зокрема: а) аналіз звітів ревізійної комісії та аудиторських висновків, підготовка відповідних заключень для загальних зборів акціонерів; б) надання пропозицій загальним зборам акціонерів щодо оцінки діяльності виконавчого органу по результатам звітного періоду; в) включення питань до порядку денного загальних зборів про зміну складу виконавчого орга­ну та про відповідальність його членів; г) вимога про скликання позачергових загальних зборів акціонерів із формуванням відповідного порядку денного; д) визначення вартості майна, яке буде предметом правочину, попереднє узгод­ження його укладення; є) встановлення процедури вчинення правочину і конт­роль за її додержанням тощо.

Стаття 161. Виконавчий орган акціонерного товариства

/. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом ак­ціонерного товариства і законом.

2. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (прав­ління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

і. Відповідно до ст. 161 ЦК виконавчим органом AT, який здійснює керів­ництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. На практиці нерідко трапляються непорозуміння при створенні вико­навчих органів AT. У якості ілюстрацій можуть слугувати випадки, коли в ста­туті AT вказується на наявність у ньому поряд з правлінням, ще й директора чи дирекції або президента, який очолює невідомо що. Відомі випадки створення в AT правління як виконавчого органу і дирекції як виробничого органу, до скла­ду якого входять головний інженер, головний бухгалтер, начальник планового відділу, інші фахівці.

262

Виконавчий орган є підпорядкованим наглядовій раді та підзвітним загаль­ним зборам акціонерів. У статті, що коментується, вказується на вирішення ви­конавчим органом усіх питань діяльності AT, крім тих, що віднесені до компе­тенції загальних зборів і наглядової ради. Зокрема, до кола його питань відно­сяться: виконання рішень загальних зборів акціонерів і наглядової ради; організація скликання загальних зборів акціонерів, підготовка та затвердження порядку денного зборів (за погодженням із наглядовою радою), звітів тощо. Ста­тутом AT може передбачатися організація виконавчим органом засідань нагля­дової ради з формулюванням питань, які потребують розгляду, підготовка про­ектів рішень для наглядової ради і делегуванням свого представника на її засі­дання. Очевидно, зміни у законодавстві з перекладенням більшості функцій на наглядову раду позбавлять виконавчий орган від зазначених повноважень.

До кола питань поточної діяльності AT належать: а) затвердження поточних планів діяльності AT та заходів, необхідних для їх виконання; б) розробка бізнес-планів та інших програм фінансово-господарської діяльності AT; в) розпорядження майном AT, балансова вартість якого не перевищує зазначену в статуті; г) затвер­дження щорічних кошторисів, штатного розкладу та посадових окладів праців­ників AT (крім членів виконавчого органу); д) організація ведення бухгалтерсь­кого обліку та звітності AT, надання річного звіту та балансу AT на затвердження загальним зборам акціонерів; є) прийняття рішень щодо отримання довгостроко­вих позик; є) визначення розміру, джерел формування та порядку використання фондів AT; ж) вступ та звільнення працівників AT, ведення обліку кадрів, вста­новлення системи заохочень та накладення стягнень на працівників AT тощо.

Виконавчий орган діє від імені AT у межах, встановлених його статутом і законом. Тому до дій цього органу висуваються вимоги дотримання принципів справедливості, розумності та добросовісності в інтересах AT і акціонерів. З тре­тіми особами у правовідносини вступає керівник колегіального виконавчого органу (голова правління) або інший член виконавчого органу, якщо це перед­бачено статутом. Деякі питання, передбачені статутом AT, вирішуються вико­навчим органом колегіально.

2. Виконавчі органи AT можуть бути одноособові, що є доцільним для неве­ликих AT, і колегіальні. Це може залежати від того, наскільки значними є кількість акціонерів товариства та обсяг його підприємницької діяльності. Одно­осібним виконавчим органом є директор AT.

Стаття 162. Аудиторська перевірка

/. Акціонерне товариство, яке зобов язане відповідно до закону публікува­ти для загального відома документи, передбачені статтею 152 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

2. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як десятьма відсотками акцій.

263

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного това­риства встановлюється статутом товариства і законом.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами ак­ціонерів не буде ухвалене рішення про інше.

1. Щорічне проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності AT пов'язане як з контролем з боку держави за діяльністю товариства, так і з надан­ням достовірної інформації про неї його акціонерам та кредиторам. Отже, обо­в'язок проведення щорічної аудиторської перевірки встановлюється лише для AT, які зобов'язані публікувати відомості, передбачені ст. 152 ЦК.

Із наведеного можна зробити кілька висновків. По-перше, відповідно до ново­го ЦК такий обов'язок встановлюється лише для AT, які проводять відкриту підписку на акції. Тобто AT, створені до набрання чинності новим ЦК України як закриті, такого обов'язку мати не будуть. Не виникає такого обов'язку і у випадку розподілу акцій нового випуску між акціонерами AT, позначеного як відкрите, якщо раніше воно не проводило відкритої підписки. По-друге, через відсутність позначення у ЦК такого органу AT, як ревізійна комісія, припиниться дублюван­ня її функцій аудитором. Тобто при виникненні необхідності внутрішнього конт­ролю за діяльністю AT акціонери можуть створити ревізійну комісію, але це не виключає обов'язковості аудиторської перевірки у зазначених випадках.

Аудиторські перевірки в цьому разі необхідно проводити щорічно. Тобто, як тільки AT провело відкриту підписку на акції, в подальшому воно повинно за­лучати аудитора для щорічних перевірок. Цього вимагають ст. 18 Закону Украї­ни «Про господарські товариства» та законодавство про облік та звітність, про підтвердження аудитором достовірності та повноти річної фінансової звітності товариства. Одночасно втрачають силу положення ч. 2 вказаної статті та п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» про обов'язковість ауди­торської перевірки річної фінансової звітності товариств з річним господарсь­ким оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів лише один раз на три роки.

Аудиторська перевірка повинна проводитись об'єктивно. Вона виключає будь-яку заінтересованість аудитора в її результатах. Передусім його заінтере­сованість може обумовлюватись матеріальними інтересами, що виникають із відносин із самим товариством або з його учасниками. Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудитор має право отримувати дивіден­ди від акцій, тобто бути акціонером. У такому разі він не може проводити аудит у цьому AT або в AT, акції якого належать іншому товариству, акціонером або учасником якого він є.

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону встановлюються заборони прове­дення аудиту: 1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом AT, що перевіряється; 2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у AT, що перевіряється; 3) аудитором—членом органів управління або акціонером AT, що перевіряється; 4) аудитором—працівником AT, що перевіряється; 5) аудито­ром—працівником філії чи представництва, працівником або акціонером (учас­ником) залежного (дочірнього) товариства AT, що перевіряється.

264

2. У ч. 2 ст. 162 ЦК вказано на право акціонерів вимагати проведення ауди­торської перевірки. При чому це право належить акціонерам будь-яких AT - як і тих, що проводили відкриту підписку на акції (вони зобов'язані публікувати для загального відома документи), так і тих, які її не проводили. Для реалізації цього права акціонери повинні володіти разом не менш як 10 відсотками акцій. Це може бути і один акціонер, і кілька акціонерів, які разом володіють таким пакетом акцій.

На практиці виникає питання про те, до кого акціонери мають висувати відпо­відну вимогу. Очевидно, що їх право маж бути реалізовано за аналогією права на скликання позачергових загальних зборів. Цю вимогу вони повинні висувати до виконавчого органу AT. Виконавчий орган відповідно повинен відреагувати на вимогу акціонерів і здійснити дії по залученню аудитора.

Однак, коли вимога акціонерів виконавчим органом проігнорована, є два шляхи виправлення ситуації, що склалася: 1) звернення до суду з вимогою при­мушення виконавчого органу AT укласти договір на проведення аудиту; 2) ук­ладення такого договору. Кожен з цих шляхів має свої позитивні і негативні сто­рони. Перший може бути невиправдано довгим. Здійснення другого може вза­галі стати неможливим внаслідок відмови аудитора від укладення договору. Для спрощення вирішення цього питання вбачається доцільним врегулювати у за­коні механізм аудиторської перевірки.

Витрати, пов'язані з її проведенням покладаються на осіб, на вимогу яких вона здійснюється. Тобто акціонери, які вимагають її проведення, повинні ви­рішити питання про покриття відповідних витрат. Виконавчий орган AT при цьому має це питання поставити перед акціонерами заздалегідь. В іншому ви­падку після аудитоської перевірки та проведення розрахунків з аудитором AT буде вимагати від тих акціонерів, на вимогу яких вона проводилася, повернення коштів, сплачених аудитору. Загальними зборами акціонерів може бути ухвале­не й рішення про те, що витрати за договором з аудитором буде нести AT.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит — це пе­ревірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарю­вання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відпо­відності чинному законодавству та встановленим нормативам. Найпоширені­шим джерелом інформації про становище AT є перевірка його фінансових звітів, у яких відбиваються його фінансові показники та фінансовий стан. Це баланс, звіт про прибутки та збитки, потік грошових коштів тощо. Об'єктивність цих даних підтверджує аудиторський висновок, що складається після проведення аудиторської перевірки. Головною метою впровадження цієї вимоги є перевірка достовірності інформації про фінансовий стан товариства, що є основою для об'єктивної оцінки його цінних паперів.

Вимоги до аудиторського висновку затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 січня 2001 р. № 5. Порядок прове­дення аудиторських перевірок діяльності AT встановлюється статутом товари­ства і законом.

265

Параграф 2. Виробничий кооператив

Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу

/. Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільно)'виробничої або іншої господарської діяльності, яка базуєть­ся на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайо­вих внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

2. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом ко­оперативу і законом.

3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «ви­робничий кооператив».

4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

1. Правове положення виробничих кооперативів істотно відрізняється від господарських товариств. Виробничі кооперативи — це передусім об'єднання осіб, а не капіталів. Серед характерних ознак виробничого кооперативу можна виділити:

добровільне об'єднання на засадах членства переважно фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності;

фізичні особи—члени кооперативу, як правило, зобов'язані брати участь у вигляді особистої праці, надавати матеріальну допомогу (наприклад: приміщен­ня, транспорт або забезпечити фінансування кооперативу). Останні форми участі прийнятні і для члена—юридичної особи;

серед обов'язків членів — формування пайового фонду кооперативу;

відповідно до ст. 108 ГК члени кооперативу несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачений законом або статутом вироб­ничого кооперативу;

управлінські функції членів кооперативу реалізуються в першу чергу шля­хом участі у загальних зборах виробничого кооперативу, де кожен член (неза­лежно від його майнової чи особистої участі) має один голос.

2. Метою створення кооперативу є спільна виробнича або інша господарська діяльність. Відповідно до ст. 94 ГК господарська діяльність може здійснюватися у різних галузях господарства. Однак важливо враховувати, що вітчизняним законодавством встановлено ряд особливостей створення та діяльності коопе­ративів залежно від сфери їх господарської діяльності (див.: Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 p.; Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 p.).

3. Частиною 3 ст. 163 ЦК встановлені певні вимоги до найменування коопе­ративу, яке обов'язково повинно містити його назву, а також слова: «виробни-

266

чий кооператив». Стосовно останнього ст. 95 ГК передбачає альтернативну на­зву: «кооперативне підприємство».

4. ЦК визначає лише основні засади правового статусу виробничого коопе­ративу. Більш детально їх правове положення врегульовано ГК, а також вище-наведеними законами.

Стаття 164. Установчі документи виробничого кооперативу

/. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що зат­верджується загальними зборами його членів.

2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбаче­них статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена коо­перативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; по­рядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відпо­відальності його членів за зобов язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено за­коном.

1. Єдиним установчим документом виробничого кооперативу визнається статут, який обов'язково затверджується загальними зборами його членів. Відпо­відно до ст. 15 Закону України «Про кооперацію» рішення загальних зборів членів кооперативу про затвердження статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. Порядок внесення змін до статуту, зокрема, пе­редбачений ст. 102 ГК. Відповідно до неї рішення з питань внесення змін до ста­туту кооперативу приймаються більшістю голосів загальної кількості членів кооперативу.

1. У статуті обов'язково повинні бути передбачені:

а) умови, що є загальнообов'язковими для юридичних осіб (ст. 88 ЦК);

б) умови, встановлені ч. 2 ст. 164 ЦК, тобто відомості про:

розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайо­вих внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків;

характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;

порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу;

розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу;

склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухва­лення ними рішень;

в) умови, які не зазначені вище, але є обов'язковими в силу ст. 8 Закону України «Про кооперацію»:

267

мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

склад його засновників;

порядок внесення змін до статуту кооперативу;

форми участі членів кооперативу в його діяльності;

порядок формування, використання та розпоряджання майном кооперативу;

порядок обліку і звітності у кооперативі;

порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань;

порядок скликання загальних зборів;

умови і порядок повернення паю.

Для певних видів виробничих кооперативів законом можуть бути передба­чені додаткові обов'язкові умови статуту. Наприклад, ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» вказує також на обов'язкову наявність у ста­туті умови про формування неподільного та інших фондів, співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї. Статут може містити інші пов'я­зані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать за­конодавству.

3. Коментована стаття ЦК не визначає максимальної кількості членів коопе­ративу, тобто вона може бути необмеженою. Проте, розглядувана норма засте-режує, що мінімальна кількість не може бути меншою, ніж встановлена законом. Мається на увазі ст. 97 ГК, де зазначено, що чисельність членів виробничого ко­оперативу не може бути менше, ніж три особи.

Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реє­страції кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його держаної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу вста­новлюється статутом кооперативу і законом.

3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.

4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений ста­тутом кооперативу.

5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задово­лення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

1. У коментованій статті йдеться про майно виробничого кооперативу, яке ста­новить його власність. Перелік майна, яке кооператив може мати у власності, зак­ріплений ст. 100 ГК, ст. 19 Закону України «Про кооперацію», статтями 20, 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Слід звернути увагу на те що, цей перелік майна кооперативу і джерел його формування не є вичерпним.

268

Відтак можна дійти висновку, що кооператив може мати у власності будь-яке май­но, придбане на підставах, не заборонених законом.

Майно кооперативу перш за все формується за рахунок пайових внесків. До дня державної реєстрації кооперативу член виробничого кооперативу зобов'я­заний внести не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залиши­лася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу. Порядок внесення пайових внесків члена­ми виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом (ч. 2 ст. 165 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про кооперацію» пай кожного чле­на кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом пев­ного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі.

Коментованою статтею закріплено, що майно, яке є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Слід зазначити, що розмір паю члену кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї є персоніфікованими і у сумі визначають загаль­ну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу.

Стаття 165 ЦК на відміну від ст. 100 ГК; ст. 21 Закону України «Про сільсько­господарську кооперацію»; ст. 20 Закону України «Про кооперацію» не містить норми, яка б передбачала створення в кооперативі неподільного фонду. Але в будь-якому випадку порядок формування і розміри неподільного фонду вста­новлюються статутом кооперативу.

2. Частина 3 ст. 165 ЦК забороняє виробничому кооперативу випускати акції. Таке право відповідно до норм ЦК належить виключно акціонерним товариствам.

3. За змістом ч. 4 ст. 165 ЦК прибуток виробничого кооперативу розподіляєть­ся між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Наведена норма є диспозитивною. Цікавим є той факт, що ч. 4 ст. 165 ЦК вказує, що тільки статутом кооперативу, а не зако­ном, може бути встановлений інший порядок розподілу прибутку. Слід зауважи­ти, що вказані правовідносини з приводу розподілу прибутку кооперативу врегу­льовані ст. 107 ГК; ст. 24 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», статті 25,26 Закону України «Про кооперацію». Так, корпоративні виплати згідно із ч. 5 ст. 107 ГК — це частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляєть­ся між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі у діяль­ності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні коопе­ративу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загаль­них зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.

4. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задо­волення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом коопера­тиву (ч. 5 ст. 165 ЦК). Слід зазначити, що вказана норма, як і норми, що містять ст. 38 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»; ст. 29 Закону України «Про кооперацію», носить диспозитивний характер і вказує на те, що саме статутом кооперативу встановлюється порядок розподілу майна.

269

На відміну від вищезазначеного ст. 109 ГК закріплює правило, що майно ко­оперативу, яке залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, роз­поділяється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю.

Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативі і пе­рехід паю

/. Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, встановленому статутом кооперати­ву і законом.

2. Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обо­ в'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відпо­відно до частини першої цієї статті.

3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його час­ тину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом коопера­ тиву і законом.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого коопера­тиву, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени коопе­ративу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.

4. Уразі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперати­ву. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його влас­ними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

6. У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини тре­тьої цієї статті.

1. Коментованою статтею передбачено, що припинення членства у виробни­чому кооперативі можливо у разі: добровільного виходу члена з кооперативу (за власним бажанням); виключення члена з кооперативу за рішенням загальних зборів (незалежно від бажання члена кооперативу). В останньому випадку за­гальні збори мають право прийняти рішення про виключення члена з коопера­тиву у разі невиконання або неналежного виконання ним обов'язків, покладе­них на нього статутом кооперативу (наприклад у разі: припинення трудової участі

270

у діяльності кооперативу; несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу), а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і ст. 98 ГК; ст. 13 Закону України «Про кооперацію»; ст. 10 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Одразу ж слід зазначити, що порядок добровільного виходу члена з коопера­тиву і порядок виключення з нього повинен бути передбачений статутом.

Право виключеного члена кооперативу на оскарження рішення про його вик­лючення в судовому порядку закріплено ч. 6 ст. 98 ГК; ч. З ст. 10 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»; ст. 13 Закону України «Про коопера­цію». Цивільний кодекс України, на жаль, такої норми не містить.

2. Член виробничого кооперативу, який добровільно вийшов з кооперативу або той, якого виключили з нього, мають право на одержання паю та інших вип­лат, встановлених статутом кооперативу. У вказаному випадку, їм виплачуєть­ся вартість паю або видається майно, пропорційно вартості їх паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу. Так, ч. З ст. 21 Зако­ну України «Про кооперацію» передбачено, що у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки — у натурі. Строк та інші умови одержан­ня членом кооперативу своєї загальної частки встановлюється статутом коопе­ративу. При цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту ви­ходу або виключення з кооперативу.

3. Частиною 3 ст. 166 ЦК закріплено право члена виробничого кооперативу передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом. Вказана норма має диспозитив­ний характер і застосовується лише у разі відсутності у законі або статуті коопе­ративу будь-яких обмежень стосовно передачі паю. Через відсутність таких об­межень згоди кооперативу на передачу членом кооперативу свого паю (чи його частини) іншому члену кооперативу не потрібно.

Зовсім по-іншому Кодекс регулює випадок передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу. У цьому разі передання паю (його час­тини) допускається лише за згодою кооперативу, а інші члени кооперативу кори­стуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчу­ження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встанов­люється статутом кооперативу і законом. Передання членом кооперативу свого паю іншому членові кооперативу або третій особі призводить до припинення його членства у виробничому кооперативі. За таких обставин член кооперативу, який повністю передав свій пай, може добровільно вийти з кооперативу або його буде виключено з кооперативу на підставі відсутності його пайового внеску.

У тому випадку, коли член кооперативу передав іншій особі лише частину свого паю, розмір його паю буде зменшений, але такий член кооперативу зали­шиться у кооперативі.

4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлене статутом кооперативу. Вка­ зана норма також є диспозитивною і застосовується лише у випадку, коли в статуті

271

кооперативу відсутня заборона або будь-які обмеження стосовно прийняття у члени кооперативу спадкоємців померлого. За відмови прийняття у члени кооперативу спад­коємців кооператив виплачує їм вартість паю померлого члена кооперативу.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про кооперацію» право власності членів кооперативу—фізичних осіб на свою загальну частку успадковується.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його влас­ними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого май­на у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом (ч. 5 ст. 166 ЦК). Пай члена кооперативу є частиною майна кооперативу. Тому з метою збереження майна кооперативу коментована стаття передбачає можливість звернення стяг­нення на пай члена кооперативу за його власними зобов'язаннями лише у разі недостатності у нього іншого майна. Відповідно до ч. 4 ст. 100 ГК майно виробни­чого кооперативу за його статутом поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперати­ву (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включа­ються. З викладеного слідує, що на неподільний фонд кооперативу не може бути звернено стягнення за власними зобов'язаннями члена кооперативу.

6. Частиною 6 коментованої статті закріплено положення, що у разі звернен­ня заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, який переданий у заставу, застосовуються положення ч. З ст. 166 ЦК. Слід зазначити, що член кооперативу, на пай якого (в повному розмірі) заставодержателем було звернено стягнення, може добровільно вийти з кооперативу, або його буде вик­лючено з кооперативу через відсутність його пайового внеску, тобто його член­ство в кооперативі буде припинено.

Підрозділ З

УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ

КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ