- •Науково-практичний коментар цивільного кодексу україни
- •Авторський колектив
- •Глава 1 Цивільне законодавство України
- •4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
- •1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм діло вого обороту.
- •2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
- •Глава 2
- •Підстави виникнення цивільних прав
- •Та обов язків. Здійснення цивільних прав
- •Та виконання обов'язків
- •Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
- •Глава з Захист цивільних прав та інтересів
- •Підрозділ 1
- •Глава 4 Загальні положення про фізичну особу
- •Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
- •Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
- •Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
- •Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання Ті опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
- •Фізична особа може мати кілька місць проживання.
- •2) Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
- •2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
- •Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
- •Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
- •У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.
- •Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.
- •Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.
- •Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •Глава 5 Фізична особа—підприємець
- •Глава б Опіка та піклування
- •Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
- •Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
- •Опікун зобов 'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
- •Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
- •Підрозділ 2 юридична особа
- •Глава 7 Загальні положення про юридичну особу
- •2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
- •3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
- •4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виді лу) у випадках, встановлених законом.
- •2. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.
- •Глава 8 Підприємницькі товариства Параграф 1. Господарські товариства
- •1. Загальні положення
- •2. Повне товариство
- •3. Командитне товариство
- •4. Товариство з обмеженою відповідальністю
- •3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».
- •2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть фор- д°г мувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарсь- ии1 кою діяльністю виконавчого органу. Ся ]
- •Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.
- •5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про резуль- ч тати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом. F
- •2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (Ті частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено ста тутом товариства.
- •Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.
- •2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
- •5. Акціонерне товариство
- •Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.
- •Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.
- •Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.
- •Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.
- •Глава 9
- •3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
- •Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
- •Глава 10
- •Органи та представники, через яких діють
- •Держава, Автономна Республіка Крим,
- •Територіальні громади у цивільних відносинах
- •Глава 11
- •Відповідальність за зобов'язаннями держави,
- •Автономної Республіки Крим,
- •Територіальних громад
- •Об'єкти цивільних прав
- •Глава 12 Загальні положення про об єкти цивільних прав
- •Глава 13 Речі. Майно
- •Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
- •Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
- •2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
- •Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
- •Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
- •Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
- •Підприємство або його частина можуть бути об єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
- •Глава 14 Цінні папери
- •2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.
- •Глава 15 Нематеріальні блага
- •Глава 16. Правочини
- •Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасу'вальна обставина).
- •Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
- •Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
- •2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
- •2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
- •Глава 17 Представництво
- •Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
- •3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
- •Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
- •Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.
- •Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
- •Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
- •Глава 18 Визначення та обчислення строків
- •Глава 19 Позовна давність
- •Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
- •Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
- •Глава 20
- •7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
- •Глава 21 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
- •Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
- •Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).
- •Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.
- •Глава 22 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
- •3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
- •2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.
- •3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інте ресів інших осіб.
- •2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.
- •Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.
- •Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
- •Глава 23 Загальні положення про право власності
- •2. Особливим видом права власності є право довірчо)' власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
- •Держава не втручається у здійснення власником права власності.
- •Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
- •Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.
- •Глава 24 Набуття права власності
- •3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною дав ністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
- •5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.
- •Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
- •4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
- •Глава 25 Припинення права власності
- •Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.
- •Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.
- •Глава 26 Право спільної власності
- •5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
- •Суб'єктами права спільної сумісно)' власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
- •Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
- •Глава 27 Право власності на землю (земельну ділянку)
- •Глава 28 Право власності на житло
- •Глава 29 Захист права власності
- •Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
- •3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
- •Глава зо Загальні положення про речові права на чуже майно
- •Глава 31 Право володіння чужим майном
- •Глава 32 Право користування чужим майном
- •Глава 33 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
- •2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
- •Глава 34 Право користування чужою земельною ділянкою для забудови
- •Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.
- •Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
- •2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.
- •Глава 35 Загальні положення про право інтелектуальної власності
- •Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
- •4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
- •Глава 36 Право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншій твір (авторське право)
- •Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
- •Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
- •Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю Ті особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров ю та моральності населення.
- •Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
- •У разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.
- •Глава 37
- •Право інтелектуальної власності на виконання,
- •Фонограму, відеограму та програму (передачу)
- •Організації мовлення (суміжні права)
- •2. Суб 'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
- •Оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
- •Забезпечення засобами зв язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
- •2. Використанням виконання є також інші дії, встановлені законом.
- •Глава 38 Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •Глава 39 Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
- •Об'єктом корисної моделі може бути продукт ( пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
- •Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
- •Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.
- •Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.
- •Глава 40 Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
- •Глава 41 Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •Глава 42 Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
- •Автор сорту рослин, породи тварин;
- •Інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.
- •Глава 43 Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
- •Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
- •Глава 44 Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •Глава 45 Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 46 Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
- •2. Органи державної влади зобов 'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
- •Книга третя
- •Коментар цивільного кодексу україни
- •09117, М. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.
Глава 23 Загальні положення про право власності
Стаття 316. Поняття права власності
/. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
2. Особливим видом права власності є право довірчо)' власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
(Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 980-IV від 19.06.2003 р.)
1. У коментованій статті наведено визначення права власності в його юридичному розумінні. Загальновідомо, що у своїй історії суспільство пройшло кілька ступенів розподілу праці: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний. Кожному з них адекватно відповідає певний вид (тип) власності. Наприклад, у соціалістичному суспільстві економічну основу становить соціалістична власність (державна, колгоспно-кооперативна), похідною від якої є особиста власність громадян. У капіталістичному суспільстві економічною основою є приватна власність. Після проголошення незалежності Україна стала на шлях ринкової, соціально орієнтованої економіки, заснованої на різноманітності форм власності, в якій домінуючого значення набула приватна власність.
Основу будь-якої власності складають економічні відносини привласнення створюваних у процесі суспільного виробництва матеріальних благ (природні ресурси, засоби і продукти виробничої діяльності тощо) за допомогою відповідної суспільно-економічної системи, яка виражає ставлення одних осіб до благ як до «своїх», а інших — як до «чужих». Відтак перші набувають владу «господаря» щодо майна, другі — обов'язку утримуватися від посягань на нього та створення перешкод «господарю» у пануванні над майном. Власність є суспільним відношенням між громадянами з приводу майна. Однак функціонування такого відношення і поведінка його учасників вимагають необхідної правової регламентації.
529
Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування управомоче-ної особи, якою є власник, над належними їй речами у вигляді одноосібних повноважень володіння, користування та розпоряджання ними.
2. У цивільно-правовій доктрині право власності розглядається в об'єктив ному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матері альних благ конкретним суб'єктам — власникам, у тому числі визначають підста ви та умови виникнення і припинення у них цього права щодо цих благ. Такі правові норми у сукупності утворюють відповідний інститут права власності. Необхідно враховувати, що норми цього інституту містяться не лише в ЦК чи інших актах цивільного законодавства, а й у Конституції України, господарсь кому, земельному, сімейному законодавстві тощо. До інституту права власності мають належати ті норми, які, зокрема, встановлюють: а) належність матеріаль них благ власнику; б) підстави й умови виникнення в особи права власності; в) обсяг повноважень власника з володіння, користування та розпоряджання матеріальними благами; г) підстави й умови припинення права власності; д) пра вові засоби захисту прав власника.
Право власності в суб'єктивному значенні — це передбачене й гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне цивільне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. У коментованій статті визначається абсолютний характер суб'єктивного права власності, яке є абсолютним цивільним правовідношенням. Це означає, що власникові протистоїть необмежена й завідомо не визначена кількість осіб, яким заборонено порушувати таке суб'єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні.
3. Право власності не є однорідним за своїм суб'єктним складом і змістом. Відповідно до Конституції України та ЦК в Україні сформувалися право приват ної власності фізичних та юридичних осіб, право державної власності, право влас ності територіальних громад (комунальна власність). За Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 p., який на момент прийняття нового ЦК формально не втратив чинності, передбачалася колективна власність, а державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну (власність адміністративно-тери торіальних одиниць). Тобто, комунальна власність була лише видом державної власності. На відміну від Закону України «Про власність», який визначав поділ права власності на окремі форми, новий ЦК безпосередньо не передбачає ні форм власності у юридичному значенні, ні форм власності у її економічному значенні, але водночас визначає правовий режим власності з урахуванням її суб'єктного складу. Натомість в ГК України збережено конструкцію поділу власності на ок ремі її форми для визначення видів та організаційних форм підприємств (ст. 63). Продовжує закладатися принцип поділу власності на окремі форми і в тих зако нах, які приймаються останнім часом. Так, у ст. 1 Закону України «Про держав ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р.
530
регулюються відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмеженнями та правочинами щодо нерухомості. Законодавчий поділ власності на форми може зберігатися і надалі, адже, по-перше, норми ЦК безпосередньо не заперечують це, а по-друге, такий поділ є традиційно сталим і відображає особливості правового режиму майна суб'єкта відповідної форми власності, що дає підстави говорити також про наявність відповідних форм права власності (право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності).
4. Законом України від 19 червня 2003 р. № 980-IV ст. 316 ЦК була доповнена ч. 2, яка передбачає право довірчої власності як особливий вид права власності, яке може виникати безпосередньо на підставі закону або договору управління майном. Чинне законодавство поки що не містить норм, які б безпосередньо передбачали конкретні випадки виникнення права довірчої власності в силу вказівки закону. Виникнення права довірчої власності за договором управління майном та його зміст визначаються у ЦК за правилами статей глави 70 «Управління майном» та окремими законами, зокрема: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідо ваним іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; «Про фінансово-кредитні ме ханізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Інститут довірчої власності є новим у цивільному праві України, а тому поки що немає сталих наукових поглядів щодо його функціонування на практиці. Як відомо, довірча власність притаманна країнам англосаксонської системи права. У той самий час цивільне право України належить до системи континентального права Європи. Все це може викликати неоднозначні судження щодо правової природи права довірчої власності. Так, у науково-практичній літературі зазначалося, зокрема, що хоча законодавство і називає в ст. 1033 ЦК управителя довірчим власником, але він таким не стає. Власником продовжує бути установник, який передає управителю не свої повноваження (вони залишаються у власника), а можливість їх реалізації (див.: Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Ч. 1. — К., 2004. — С. 432—433). Така позиція має певне підґрунтя, адже важко віднайти аргументи для визнання повноцінності довірчої власності. Однак не можна недооцінювати і правовий статус довірчого власника, адже законом право довірчої власності беззастережно визнається особливим видом права власності, а управитель — хоча і довірчим, але все ж таки власником. Якщо враховувати тимчасовий характер перебування майна у режимі права довірчої власності, то більш коректно розглядати довірчу власність як тимчасову «квазі»-власність, а довірчого власника — тимчасовим власником з обмеженими договором або законом повноваженнями.
5. Стаття 177 ЦК визначає коло об'єктів цивільних прав. Однак не усі з пере рахованих у ній об'єктів можуть бути водночас об'єктами права власності. Об'єк том права власності можуть бути будь-які окремі рухомі чи нерухомі речі, їх су купність (майно). Правовий режим речі поширюється також на тварин, крім випадків, встановлених законом (ст. 180 ЦК). Певні речі, визначені законом, не можуть бути у власності фізичних чи юридичних осіб, а можуть перебувати лише у державній власності. Останнім часом термін «майно» набув досить широкого значення, адже відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважа ються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Це може
531
дати підстави для розширеного тлумачення поняття «майно» і відповідно включати будь-які види майнових прав та обов'язків у коло об'єктів права власності, що врешті може призвести до юридичної помилки. Не можуть належати на праві власності нереалізовані майнові права та невиконані договірні обов'язки (наприклад, не сплачена винагорода за продане майно), а відтак вони можуть бути об'єктом зобов'язальних чи інших прав. Поза сумнівом, що об'єктами права власності є цінні папери і до його власника переходять у сукупності усі права, які ними посвідчуються (ст. 194 ЦК).
Правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності визначається нормами книги четвертої ЦК «Право інтелектуальної власності».
Правовий режим певних об'єктів може визначатися також спеціальними законами. Наприклад, відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну статистику» статистична інформація, отримана у процесі державних статистичних спостережень, а також первинні дані, отримані у процесі проведення інших статистичних спостережень, є державною власністю.
Стаття 317. Зміст права власності
/. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
1. Суб'єктивне право власності — це не абстракція. Воно має цілком конк ретний зміст, який виявляється у правомочностях власника. Ці правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи й дістали серед юристів назву тріади, існування якої було відомо й римському при ватному праву. У юридичній науці обґрунтовується багаточисельність право мочностеи власника. За підрахунками вчених, може існувати до півтори тисячі модифікацій цих правомочностеи.
Цивільне законодавство радянського періоду й новий ЦК обмежуються використанням традиційної тріади правомочностеи — володіння, користування та розпоряджання. Однак різниця в обсязі цих правомочностеи радянського й сучасного періодів є досить істотною. Так, якщо за новим ЦК власник здійснює правомочності на власний розсуд, коли це не суперечить закону, то за цивільним законодавством радянського періоду ці правомочності могли належати власнику майна лише в межах, встановлених законом. Тобто, якщо раніше діяв принцип «можна вчиняти все, що дозволено законом», то нині діє правило: «можна вчиняти все, що не заборонено законом».
2. Кожна з передбачених у коментованій статті правомочностеи має своє при значення. Так, право володіння означає юридично забезпечену можливість влас ника мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Передача власни ком майна у тимчасове володіння інших осіб, наприклад, на зберігання, не призво дить до втрати ним права власності. При цьому майно має вважатися таким, що перебуває у володінні власника, і тоді, коли він фізично ним не панує, наприк лад, майно власника в житловому будинку у момент перебування його на ро-
532
боті, товар належний громадянину-підприємцю, розташований в його складському приміщенні, у період перебування його у відрядженні.
Право користування — це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей. Загальнопоширеною є думка про те, що користування власністю неможливе без володіння нею. Це так, але існують і певні винятки. Наприклад, при розміщенні реклами на будівлі чи іншому майні власника третіми особами використання ними майна відбувається при збереженні володіння за власником.
Право розпоряджання — це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом).
Деякі з перелічених правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (зокрема, особам, які одержали майно за договором оренди). На відміну від цих осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності. Це право основане безпосередньо на законі й існує незалежно від волі та влади інших осіб. Водночас у виняткових випадках усі три правомочності можуть мати навіть не власники, а наприклад, державні підприємства та державні казенні підприємства, за якими держава як власник закріплює майно відповідно на праві господарського відання чи оперативного управління (статті 73, 76, 136— 137 ГК України), вони можуть належати управителю довірчою власністю.
Відповідно до ч. 2 коментованої статті зміст права власності, тобто обсяг прав володіння, користування та розпоряджання, не може змінюватися залежно від місця проживання власника та місцезнаходження майна. Наведена норма покликана гарантувати реалізацію принципу однакового регулювання цивільних відносин, закріпленого у ч. 6 ст. 4 ЦК.
ЦК не містить норм щодо доказів, якими має підтверджуватися належність майна конкретному власникові. Очевидно, тут має діяти щодо власника принцип правомірності володіння майном, як це було закріплено у ст. 49 Закону України «Про власність». Однак може виникати потреба у підтвердженні за особою прав власності. Більше того, право власності щодо окремих видів майна має підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами. Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін'юста України від 7 лютого 2002 р. № 7/5, до таких документів були віднесені, зокрема: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені нотаріусами; свідоцтво про право на спадщину, видане державними нотаріусами; свідоцтва про право власності, видані уповноваженими органами. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначає перелік документів, що посвідчують право власності та інші речові права, які є підставою для державної реєстрації цих прав (ст. 19).
Стаття 318. Суб'єкти права власності
/. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
2. Усі суб єкти права власності є рівними перед законом.
533
1. У ч. 2 ст. 318 ЦК визначається коло суб'єктів права власності, серед яких прямо визначено лише Український народ, а щодо інших суб'єктів дається відсильне посилання на ст. 2 ЦК. З урахуванням змісту цієї статті суб'єктами права власності можуть бути: а) фізичні та юридичні особи; б) Український на род, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно земні держави та інші суб'єкти цивільного права.
Обсяг правомочностей українських суб'єктів права власності значною мірою взаємопов'язаний з її поділом на відповідні форми. Так, фізичні та юридичні особи є суб'єктами права приватної власності, Український народ і держава — суб'єктами права державної власності, територіальні громади — суб'єктами права комунальної власності. Новий ЦК прямо не передбачає поділу власності на форми власності чи права власності, на відміну від Закону України «Про власність». Однак потреба у такому поділі існує, оскільки він може мати певне практичне значення. Наприклад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» до Єдиного державного реєстру мають вноситися, зокрема, відомості про форму власності юридичної особи.
У багатьох законодавчих актах зберігається закріплення права колективної власності. Однак ці акти або мають бути приведені у відповідність до нового ЦК, або втратити чинність. Тенденція до трансформації права колективної власності у право власності юридичних осіб позначалася і після прийняття у 1996 р. Конституції України. Так, відповідно до З К України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, а її суб'єктами можуть бути громадяни, юридичні особи, територіальні громади та держави (статті 78, 80). Між тим у ГК України збережено колективну форму власності (ст. 93).
2. Частина 2 ст. 318 ЦК закріплює рівність усіх суб'єктів права власності пе ред законом. Тут мається на увазі юридична, а не фактична рівність суб'єктів права власності, адже остання існує далеко не завжди. Наприклад, великі акціо нерні товариства, безперечно, можуть мати значно більші фінансові можливості, ніж громадяни-підприємці, а відтак у них різні можливості щодо укладення до говорів, придбання майна у власність, одержання доходів тощо.
Положення ч. 2 ст. 318 ЦК відповідає Конституції України, ст. 13 якої прямо передбачає, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Це означає, що законодавство України не може надавати переваги тим чи іншим суб'єктам права власності у цивільних правовідносинах.
Стаття 319. Здійснення права власності
/. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не супере чать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов язків власник зобов язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
534