1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм діло­ вого обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного зако­нодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

1. Поряд із нормативно-правовими актами і договором, які займають домі­ нуюче положення серед джерел цивільного права, ЦК вперше закріплює звичай як правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин (ч. 1 коментованої статті).

Ознака усталеності підкреслює, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається у суспільстві або у його значної частини як прави­ло поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації, в тому числі в силу історичних, національних, суспільних традицій.

Для регулювання правовідносин особливого значення набуває звичай діло­вого обороту.

2. Звичай ділового обороту є також усталеним правилом поведінки, яке ши­роко застосовується у певній сфері підприємницької діяльності. Традиційно найбільш поширеними звичаями ділового обороту є звичаї в торгівлі, розрахун­кових операціях, торговельному мореплавстві тощо. При формуванні торговель­них звичаїв, інших звичаїв ділового обороту важливу роль відіграє як сама пове­дінка учасників відносин, так і судова практика, що визнається і санкціонується державою.

3. За загальним правилом звичай і без його формального закріплення висту­пає джерелом права. Разом з тим він може бути закріплений у відповідному доку-

23

менті. Найбільш поширеними є зібрання торговельних звичаїв, що застосову­ються у міжнародному торговельному обороті.

Одним з найбільш авторитетних зібрань міжнародних торговельних звичаїв є Правила «ІНКОТЕРМС», що уточнюються та редагуються Міжнародною Тор­говельною Палатою у Парижі (ІСС). Кожні десять років Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС переглядаються і затверд­жується їх нова редакція. Нині діє редакція «ІНКОТЕРМС—2000».

Відповідно до Указу Президента України «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 квітня 1994 р. з метою однако­вого тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності на території України було запроваджено при укладенні договорів, в тому числі зовнішньоекономічних, обов'язковість застосування Правил «ІНКОТЕРМС».

4. Звичаї ділового обороту широко застосовуються як джерело правового регулювання зобов'язальних відносин. Так, ст. 526 ЦК передбачає, що зобов'я­зання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відпо­відно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог , що звичайно ставляться . Аналогічні посилання містяться також у статтях 527, 529, 531, 538 ЦК та бага­тьох інших.

5. Звичай, звичаї ділового обороту, ділові узвичаєння можуть розглядатися як джерело правового регулювання цивільних правовідносин перш за все тоді, коли ці відносини не врегульовані цивільно-правовими нормами, а також за умов, якщо ці правила поведінки звичаєвого походження не суперечать договору або актам цивільного законодавства, тобто, коли вони відповідають основним заса­дам цивільного права.

Стаття 8. Аналогія

/. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання ци­вільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права)

і. До предмета цивільно-правового регулювання входять різноманітні суспільні відносини майнового та немайнового характеру. Вони забезпечують задоволення численних потреб громадян, їх об'єднань, суспільства в цілому і є проявом, як правило, правомірної діяльності. Водночас, незважаючи на пос­тійне зростання масиву цивільного законодавства, об'єктивно залишається мож­ливість виникнення таких відносин, які належать до цивільно-правових за свої­ми конститутивними ознаками (притаманність їм рис юридичної рівності суб'єктів, майнова та організаційна автономія, вільне волевиявлення учасників), але не врегульованих актами цивільного законодавства. Такі випадки назива-

24

ються прогалинами в праві. Однак в силу ст. 11 ЦК цивільні права і обов'язки, що виникають із дій осіб, хоча і не передбачених актами цивільного законодав­ства, але таких, що не суперечать йому, підпадають під дію норм цивільного за­конодавства і регулюються за аналогією.

2. Коментована стаття визначає загальні правила застосування механізму аналоги в регулюванні цивільно-правових відносин.

Застосування аналогії не повинно в цілому суперечити чинному цивільному законодавству. Навпаки аналогія значно розширює його регулятивні можливості і при цьому не руйнує його «ідеологію». Усунення прогалин у цивільно-право­вому регулюванні здійснюється за допомогою аналогії закону та аналогії права.

3. Частина 1 цієї статті передбачає, що в разі необхідності врегулювати цивільні відносини, не врегульовані актами цивільного законодавства або дого­ вором, слід керуватися правовими нормами ЦК або інших актів цивільного за­ конодавства, які підходять до регулювання «прогалинних» відносин. В іншому випадку використання механізму аналогії закону стає неможливим.

Частина 2 коментованої статті містить правило щодо аналогії права, яке пе­редбачає застосування до не врегульованих актами цивільного законодавства чи договором відносин, які за своєю природою є цивільно-правовими, основних засад (принципів) цивільного законодавства.

Звертає увагу те, що за загальним правилом в порядку аналогії закону по­винна використовуватися норма, що міститься в акті саме цивільного законо­давства, а не іншої галузі.

Застосування механізму аналогії закону не є процесом правотворчості. Це передусім індивідуальний спосіб усунення прогалини права.

Шляхом застосування аналогії права можуть бути усунені будь-які прогали­ни в регулюванні цивільних правовідносин. В цьому процесі принципи цивіль­ного законодавства набувають важливого практичного значення. Процес ци­вільного правозастосування стає більш гнучким і ефективним, будь-яке цивіль­не право набуває ознак формальної врегульованості і захищеності.

4. Однак на практиці буває дуже важко, а частіше за все неможливо відшука­ ти у масиві цивільного законодавства норму. Принагідно зазначити, що, хоча це прямо не закріплено у коментованій статті, але при усуненні прогалини в регу­ люванні відносин, не врегульованих нормами цивільного законодавства, як вип­ ливає із змісту ч. 2 цієї статті, спочатку реалізується механізм аналогії закону, і тільки при неможливості його використання — механізм аналогії права.

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулюван­ня відносин у сферах господарювання, використання при­родних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин /. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

25

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

1. Частина 1 цієї статті передбачає можливість субсидіарного застосування норм ЦК до відносин, що виникають у інших сферах: використання природних ресурсів та охорони довкілля, трудових, сімейних відносин. Регулювання таких відносин нормами цивільного законодавства, зокрема ЦК, стає можливим, якщо актами спеціального законодавства, (природноресурсового, трудового, сімейно­го) ці відносини не врегульовані. Однак слід пам'ятати, що нормами цивільного законодавства, як це передбачає ст. 1 ЦК, можуть регулюватися особисті немай-нові та майнові відносини, засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової та організаційної незалежності їх учасників, тобто відносини з приватноправовою основою.

2. Концептуальний підхід, що передбачає єдність у регулюванні цивільних (приватноправових) відносин, у яких би сферах вони не функціонували, забез­печує поширення як основних засад цивільного законодавства, так і окремих його інститутів до цих відносин.

Так, у розділі II книги першої ЦК містяться спеціальні правила, що регулю­ють правовий статус фізичної особи—підприємця (статті 50—54), а також підприємницьких товариств (статті 113—166). Норми, що містяться у відповід­них главах книги п'ятої ЦК поширюють свою дію на зобов'язання, що виника­ють з підприємницьких договорів.

Водночас у зв'язку з прийняттям і набранням чинності Господарського ко­дексу України (далі — ГК) окремі особливості регулювання відносин у сфері господарювання можуть визначатися нормами ГК. Разом з тим положення ГК не повинні при цьому суперечити нормам ЦК.

Стаття 10. Міжнародні договори

/. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національ­ного цивільного законодавства України.

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встанов­леному законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відпо­відним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

1. Коментована стаття фактично повторює конституційне положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є невід'ємною частиною національного законодавства України. Частина 1 ст. 10 ЦК закріплює це правило стосовно чинних міжнародних дого­ворів, які регулюють цивільні відносини. В умовах інтеграції України у світове співтовариство стаття має важливе політичне та правове значення. її положен­ня кореспондуються з нормами законів України: «Про дію міжнародних дого­ворів на території України»; «Про правонаступництво України»; «Про міжна­родні договори України» та ін. Відповідно до положень названих законів міжна-

26

родні договори держави укладаються від імені України, уряду або міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Згода на обов'язковість міжнародних договорів, укладених Україною, надається Верховною Радою Ук­раїни у формі їх ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України відпо­відно до ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України» здійснюєть­ся Верховною Радою України шляхом прийняття спеціального закону про ра­тифікацію, який підписує Голова Верховної Ради України.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює правило про пріоритет поло­жень міжнародних договорів, які укладені Україною і належним чином ратифі­ковані, перед іншими актами національного законодавства. Аналогічне правило закріплено й у ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України». Якщо чинним міжнародним договором України, укладання якого відбулося у поряд­ку, встановленому законом, містяться положення інші, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то підлягають застосуванню пра­вила відповідного міжнародного договору.

3. Міжнародні договори складають важливу частину національного законо­давства України. До їх числа відносяться і багатосторонні міжнародні договори (Конвенції), які підписані та ратифіковані Україною, з питань, пов'язаних із ре­гулюванням цивільного законодавства: Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 p., Всесвітня конвенція з авторського права 1952 p., Віденська кон­венція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 р., Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт 1971 p.), Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1972 p., Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та багато інших.

Важливе місце посідають багатосторонні договори, укладені в рамках СНД: Угода про співробітництво у галузі охорони авторського права та суміжних прав 1993 p.; Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімей­них та кримінальних справах 1993 p.; Угода про співробітництво у галузі інвес­тиційної діяльності 1993 р. та ін.

За часів незалежності Україна інтенсивно розбудовує відносини з іншими країнами світу на основі двосторонніх договорів. За даними Міністерства закор­донних справ України, за цей період було укладено понад 2 тисячі двосторонніх договорів. Крім того, продовжують діяти договори, які були укладені за часів СРСР, і застосовуються на території України на підставі Закону України «Про правонаступництво України». Положення двосторонніх договорів, укладених Україною з іншими державами, що регулюють цивільно-правові відносини, містяться у численних двосторонніх договорах про сприяння та взаємний за­хист інвестицій; торговельне та економічне співробітництво; науково-технічне співробітництво. Після розпаду СРСР такі договори укладені із пострадянськи­ми державами — колишніми республіками СРСР.

Договори, що набрали чинності для України, тобто ратифіковані або затвер­джені у встановленому порядку, публікуються у Відомостях Верховної Ради

27

України, газеті Верховної Ради України і в Зібранні чинних міжнародних дого­ворів України.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про міжнародні договори України» ці догово­ри підлягають неухильному виконанню на території України згідно з нормами міжнародного права. Водночас згідно із принципом добросовісного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, також неухильно виконували свої обов'язки, що випливають з цих договорів.