Глава 15 Нематеріальні блага

Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності

/. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інте­лектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

1. Новий ЦК України визнає в якості самостійного об'єкта цивільних прав результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелекту­ альної власності. Інтелектуальна власність — це умовне збірне поняття, яке ви­ користовується для визначення сукупності виключних прав на результати інте­ лектуальної, перш за все творчої діяльності (винаходи, корисні моделі, промис­ лові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, літературні та художні твори, комп'ютерні програми, виконання, фонограми, відеограми тощо), а також на прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юри­ дичних осіб, продукцію юридичних або фізичних осіб, зокрема: комерційне (фірмове) найменування; торговельну марку (знак для товарів і послуг).

Результати інтелектуальної, творчої діяльності — це нематеріальні блага. Так, літературний, художній та іншій твір можна визначити як сукупність нових ідей, образів, понять; винахід, корисну модель — як технічні рішення задач; промис­ловий зразок — як зовнішній вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єкта­ми цивільних прав вони стають лише тоді, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує їх сприйняття іншими людьми. Так, літературний твір повинен бути зафіксований у рукописі, на магнітній плівці; винахід — у вигляді креслень, моделі, схеми тощо.

2. Правовідносини, що виникають з приводу використання та охорони ре­ зультатів інтелектуальної, творчої діяльності та інших об'єктів права інтелекту­ альної власності, регулюються книгою четвертою ЦК України. У ній визначені загальні положення щодо права інтелектуальної власності, питання регулюван­ ня авторського права, суміжних прав, прав на наукове відкриття, винахід, ко­ рисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, ра­ ціоналізаторську пропозицію, сорти рослин, породи тварин, комерційне найме­ нування, торговельну марку, географічне зазначення та комерційну таємницю.

Окремі питання правового регулювання відносин щодо результатів інтелек­туальної, творчої діяльності розглядаються, зокрема, у законах України «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікрос­хем»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про племінну справу у тварин­ництві» та інших. До того ж правове регулювання об'єктів інтелектуальної влас­ності здійснюється за допомогою міжнародних договорів і конвенцій, до яких приєдналася Україна. Так, в Україні діють Бернська конвенція про охорону літе­ратурних і художніх творів; Паризька конвенція про охорону промислової влас­ності; Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків; Договір про патент-

335

ну кооперацію, а також ряд двосторонніх угод України у сфері охорони авторсь­кого права та права промислової власності.

Стаття 200. Інформація

/. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

2. Суб єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими пра­вопорушеннями.

3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюєть­ся законом.

і. Зміст поняття «інформація» включає документовані або публічно оголо­шені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, дер­жаві та навколишньому середовищі.

Як об'єкт цивільних прав інформація характеризується наступними ознака­ми. По-перше, вона є нематеріальним благом, хоча і закріплюється на матеріаль­них об'єктах (записи на папері, відео- та аудіоплівки тощо). По-друге, інформа­ція — це неспоживче благо, яке піддається тільки моральному, але не фізичному старінню. По-третє, інформація характеризується можливістю її тиражування та розповсюдження. І нарешті, законом не закріплено за ким-небудь виключно­го права на володіння та використання інформації, крім інформації, яка одно­часно є об'єктом інтелектуальної власності (наприклад, комерційна таємниця).

2. Правовий режим інформації визначається залежно від її виду. Закон Ук­раїни «Про інформацію» поділяє її на такі види:

статистична інформація — тобто офіційна документована державна інфор­мація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбува­ються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя;

адміністративна інформація (дані) — тобто офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в еко­номічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використо­вуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридич­ними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністратив­них обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції;

масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація;

інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самовряду­вання — це офіційна документована інформація, яка створюється у процесі по­точної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування;

правова інформація — тобто сукупність документованих або публічно оголо­шених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні фак­ти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх про­філактику тощо;

336

інформація про особу — сукупність документованих або публічно оголоше­них відомостей про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру — систематизовані, доку­ментовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище;

соціологічна інформація -— документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Слід зауважити, що Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. окремо виділяється науково-технічна інформація як доку­ментовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні до­сягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дос­лідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

2. Цивільним кодексом регулюються дві групи відносин, об'єктами яких є інформація. До першої групи належать відносини щодо використання інфор­мації. Так, відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно зби­рати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Гарантованість права на інформацію, відкритість та доступність інформації є основними принципами інформаційних відносин, закріпленими в Законі України «Про інформацію». Виключенням із загального правила відкритості та доступності інформації є відносини з приводу викорис­тання інформації, яка має реальну чи потенційну комерційну чи іншу цінність та невідома третім особам (державна, комерційна таємниця тощо). До другої гру­пи слід включити відносини щодо захисту права на інформацію. Суб'єкт відно­син у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшко­дування майнової та моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 ЦК).

3. Відповідно до ч. З коментованої статті, порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Такими законами на сьогодні є за­кони України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р; «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р.; «Про науково-технічну інфор­мацію» від 25 червня 1993 р.; «Про друковані засоби'масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р.; «Про державну статистику» від 13 липня 2000 р.; «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. та ін.

Стаття 201. Особисті немайнові блага

/. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законо­давством, є: здоров я, життя, честь, гідність і ділова репутація; ім я (наймену­вання); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

1. Стаття, що коментується, вперше надає розгорнуту характеристику такому об'єкту цивільних прав, як особисті немайнові блага, під якими розуміються бла-

337

га, які: а) нерозривно пов'язані з особою (фізичною або юридичною), тобто не мо­жуть бути відокремлені від суб'єкта — їх носія; б) б) позбавлені майнового змісту. Відповідно до особистих немайнових благ законодавець відніс: здоров'я, життя, честь, гідність і ділову репутацію; ім'я (найменування); авторство; свободу літера­турної, художньої, наукової і технічної творчості. Перелік особистих немайнових благ, закріплений у ч. 1 ст. 201 ЦК, не є вичерпним. До інших благ, які охороня­ються цивільним законодавством, можна віднести: недоторканність особистого та сімейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вільний вибір місця проживання, свободу пересування, свободу віросповідання тощо.

Особисті немайнові блага охороняються цивільним законодавством. Чинний ЦК містить ряд положень, спрямованих на відновлення порушених особистих немайнових прав фізичної або юридичної особи, а також на відшкодування шко­ди, завданої порушенням таких прав (див. коментар до статей 15—23; 269—315; 1166-1211 ЦК тощо).

2. За Конституцією України (ст. 3) життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Пріори­тет людини, її найголовніші особисті немайнові блага закріплені у ч. 2 ст. 201 ЦК. Перелічені блага пов'язані із самим фактом існування людини, вони не мо­жуть бути обмежені чи відібрані державою в будь-якому випадку, навіть у разі введення надзвичайного стану. Державна політика в країні повинна бути спря­мована на забезпечення гарантій прав і свобод людини. Це є головним обов'яз­ком держави (ст. З Конституції України).

РОЗДІЛ IV ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО