3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види

правопорушень

Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе

діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою

юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Властивості й ознаки правопорушень характеризуються такими

загальними рисами правової поведінки.

За своєю соціальною значущістю ця поведінка соціальне шкідлива,

тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нор мальним суспільним

відносинам, що розвиваються у правовій формі, — правам, свободам,

законним інтересам суб'єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від

наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і

моральною, значною і незначною).

За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має

свідомо - вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і

свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як

результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає

шкоди інтересам, які охороняються законом, є об'єктивно протиправною, але

правопорушенням її назвати не можна при відсутності вини.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності.

Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку,

інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон

може оперативно змінювати ―межу‖, яка відділяє за формальними ознаками

правомірну і протиправну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути

право як втілення справедливості, тому саме з позиції гарантованих кон -

ституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки

протиправності діянь. Інакше — в умовах недемократичного режиму

державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями,

ігноруючи правовий критерій, визначати формально - юридичні критерії

протиправності і міру відповідальності за правопорушення.

З точки зору юридичних наслідків правопорушення як юридичний факт

породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи

відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб'єкта

правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними. Водночас

правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого:

виникають процесуальні правовідносини у зв'язку з притягненням суб'єкта до

відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб'єкта процесуальні

права й обов'язки; змінюються або припиняються ті правовідносини,

учасником яких був суб'єкт (наприклад, звільнення працівника у зв'язку з

учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за

невиконання чи неналежне виконання зобов'язань другою стороною та ін.).

Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних

наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального,

особистого й організаційного характеру.

Зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення полягає в

тому, що воно завжди виступає як діяння суб'єкта (дія чи бездіяльність), яке з

юридичної точки зору виражене: в невиконанні суб'єктом своїх обов'язків,

що випливають з договору чи закону; в недотриманні заборон, установлених

правовими нормами; у зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь -

яких перепон у використанні своїх прав іншими суб'єктами (наприклад,

правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження

своїм майном) і т. д. Різноманітні наміри, думки з приво ду скоєння

правопорушень самі по собі не є правопорушеннями і вважаються юридичне

нейтральними доти, доки вони не проявилися як конкретні протиправні

вчинки (діяння) суб'єктів.

Контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може

запустити державний механізм притягнення до юридичної відповідальності

за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб'єктів з

наступним покаранням правопорушника. Слід враховувати, що

правопорушення можливе лише тоді, коли воно скоєне деліктоздатним

суб'єктом, тобто суб'єктом, здатним згідно з законом самостійно нести

юридичну відповідальність за власні винні протиправні діяння.

Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до

висновку про те, що правова поведінка може бути визнаною право -

порушенням, якщо вона є: діянням (дією чи бездіяльністю); протиправною;

винною; соціальне шкідливою (небезпечною); караною.

Склад правопорушення. Ознаки, які лягли в основу поняття

правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення —

такої його моделі, яка закріплена законодавче стосовно кожного виду

правопорушень.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом

об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціальне шкідливого

діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну

сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що

охороняються правом. Не існує правопорушень, у яких був би відсутній

об'єкт. Однак сам об'єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і

як безпосередній. Під загальним об'єктом правопорушення розуміють

систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й

відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що

відображені в праві, ним регулюються й охороняються. Безпосередніми

об'єктами є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і не -

матеріальних благ (честі, гідності, здоров'я та ін.) у різноманітних сферах

життя і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права — майнові,

трудові, політичні та інші.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого

протиправного вчинку. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в

так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи

бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза

настання). Необхідним причинний зв'язок між діянням і наслідками, які

настали. Крім обов'язкових, будь - яке правопорушення має факультативні

елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з

них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної

шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті,

обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.

Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла

правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопорушення — його

деліктоздатність, тобто можливість, що

визначається законом, особи відповідати за свої діяння. На відміну від

юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення

(наприклад, офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи

визначається законом з урахуванням віку і здатності людини контролювати

свою поведінку волею і свідомістю. Саме тому, наприклад, суб'єктом

злочину, згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України, визнається фізична

осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального

законодавства може наставати кримінальна відповідальність.

Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) — це психічне

ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків.

Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати

значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості

робить її неделіктоздатною. Здатність особи усвідомлювати значення свого

вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) —

необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих

характеристик і може виступати у двох основних формах: умислу і необе -

режності. У свою чергу, умисел виступає у вигляді прямого або побічного, а

необережна форма вини — у вигляді самовпевненості або недбальства. При

прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку,

передбачає ті наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання.

При побічному умислі особа в такій же ситуації не бажає, але свідомо

допускає можливість настання шкідливого результату свого діяння, однак

байдуже до нього ставиться. Необережна форма вини має свою специфіку

інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого

діяння: при самовпевненості особа усвідомлює протиправність свого діяння,

передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно

розраховує на їх запобігання (тому що переоцінює свої здібності або ж

недооцінює складність й небезпечність ситуації). При недбальстві особа не

усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання

протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити (наприклад, у

разі посадової недбалості).

Види правопорушень. Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак

правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість

класифікувати ці правопорушення за різними підставами:

а) за ступенем суспільної шкоди — злочини (суспільне небезпечні,

кримінальне карані діяння) і вчинки (правопорушення, передбачені іншими

галузями законодавства);

б) за галузевою належністю — цивільно-правові, конституційно-

правові, сімейно-правові і т. д.;

в) за суб'єктами — скоювані деліктоздатною фізичною особою і

скоювані юридичною особою;

г) за суб'єктивною стороною — умисне і необережне діяння; ґ) залежно

від характеру порушеної правової норми — правопорушення матеріально -

правові і процесуально-правові;

д) за формою зовнішнього виразу — протиправні дії і бездіяльність;

е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) — право-

порушення з матеріальним складом і правопорушення з формальним

складом;

є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушення, —

одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Правопорушення також класифікуються залежно від сфер життя

суспільства (в економіці, управлінській сфері, побуті тощо).