4. Законодавча техніка: поняття і види

Законодавча техніка — це сукупність юридичних засобів, прийомів і

правил розробки, оформлення, опублікування і систематизації

нормативно-правових актів.

Від дотримання правил законодавчої техніки залежить рівень

досконалості законодавства і всього нормативного матеріалу, доступність

нормативних актів для тлумачення, стабільність, високий рівень обліку й

систематизації нормативного матеріалу.

До прийомів і засобів законодавчої техніки належать:

нормативна побудова, — це використання мовних, логічних та

техніко - юридичних засобів, за допомогою яких формулюються норми -

приписи, застосовуються терміни, юридичні символи, правові презумпції,

фікції тощо. Норми права повинні відповідати певним вимогам структурної

побудови (гіпотеза, диспозиція, санкція), бути узгодженими між собою,

конкретними та забезпеченими з боку держави;

юридичні конструкції, — це побудова норм права та нормативних

актів згідно з типовими схемами, моделями, що відбивають особливості

різних правовідносин. Наприклад, конструкції договорів, склад ів злочину,

поділ кодексів на Загальну і Особливу частини, поділ законів на статті, а

статей на частини і т. ін.;

галузева типізація,— це побудова нормативних приписів таким

чином, щоб вони належали до певної галузі права, що досягається шляхом

викладення норми права в певному кодифікованому акті, підпорядкування

системі загальних норм, застосування галузевої термінології та ін.

Серед юридичних засобів розробки й оформлення юридичних актів

важливе місце посідають юридичні терміни. Саме в них формулюються

правові веління, дозволи або заборони, загальні та індивідуальні приписи.

Юридичні терміни — це слова і словосполучення, які точно

визначають правові поняття. Термінологія, якою користується юридична

наука та законодавство, є неоднорідною і поділяється на види. Розрізняють

такі терміни:

а) загальновживані (слова /літературної мови, без яких не може

існувати юридична наука і законодавство: дія, приміщення, народження);

б) спеціально-технічні (терміни неюридичного вжитку, що належать

до інших наук і сфер людської діяльності і використовуються в законодавстві

та юриспруденції: рентген, графік, катіон, офсет; для з'ясування їх змісту

необхідно звертатися до тих галузей знань, яким вони належать);

в) спеціально-юридичні (терміни, що відображають особливості

держави і права як специфічних соціальних явищ і виникають в процесі

державно -правової діяльності: злочин, реституція, позов, зворотна дія,

необхідна оборона). Багато спеціальних юридичних термінів запозичені з

інших правових систем і не можуть замінятися ніякими іншими.

Засоби законодавчої техніки охоплюють певні правила розробки,

викладення і оформлення нормативно-правових актів.

До вимог

законодавчої техніки належать:

а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок нормативних

приписів, що містяться в нормативному акті;

б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі зако-

нодавства;

в) максимальна компактність викладених норм при належній

глибині і всебічності їхнього змісту;

г) ясність і доступність мови нормативних актів;

ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання,

для полегшення користування ними.

У нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права:

абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм, права

ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при

казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер

має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця

узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про

кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної

частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають

норми, що визначають структуру рішення суду, в яких детально

перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу.

Техніко-юридичний характер має також пряме, відсилкове і бланкетне

викладення норм права в статтях нормативних -правових актів, що

спрямоване на економію правового матеріалу.