5. Право, законність, правопорядок являють собою різні рівні

правової матерії: право — це початок її існування; законність — це рух;

правопорядок — кінцевий результат. Іншими словами, право — це сфера

дії норм і принципів; законність — це реалізація норм права; правопорядок

— це реалізоване право, втілення його приписів у життя на підставі вимог

законності.

6. Критерієм відмінностей права, законності і правопорядку є їхнє

функціональне навантаження: головна функція права полягає у створенні

основи правопорядку; головна функція законності — у його встановленні та

підтримці, а функція правопорядку — в тім, щоб бути показником ступеня

досягнення поставлених цілей. У цьому аспекті законність і правопорядок

щодо права виступають правовими засобами ствердження права як вищої

соціальної цінності, оскільки таким воно може бути тільки тоді, коли його

принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів

соціального спілкування.

Кожне суспільство, незалежно від того, на якому щаблі цивілізації воно

перебуває, для свого нормального існування та розвитку потребує

громадського порядку — стану упорядкованості, організованості і

врегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й

реалізації соціальних принципів і норм, які об'єктивно склалися на

певному етапі розвитку суспільства. Він створюється заради забезпечення

особистої і суспільної безпеки, соціального миру і справедливості, забезпе -

чення дисципліни громадян у громадських місцях та побуті; охорони

особистості і прав громадян, моралі і суспільного спокою, захищення всіх

верств суспільства; гарантування якісних соціально -економічних умов життя

соціуму.

Громадський порядок — це форма зміцнення та охорони основ

суспільного і політичного ладу, існуючих форм власності, буття окремої

людини, сім'ї, суспільства в цілому, державності.

Як стан упорядкованості всієї системи суспільних відносин суспільний

порядок об'єктивно покликаний протистояти факторам і тенденціям

дезорганізуючого порядку. Без належного порядку неможливо ні управляти,

ні організовувати нормальний розвиток виробництва, забезпечувати особисту

і суспільну безпеку, охороняти різні форми власності, політичний устрій

держави, регулювати відносини між структурними частинами суспільства —

соціальними групами, класами, націями, етносами тощо.

Громадський порядок складається внаслідок реалізації різних видів

соціальних норм і принципів, які регулюють різноманітні сфери суспільного

життя. Особливістю цих норм та принципів є неспівпадання їх між собою як

за змістом, так і за способами впливу на поведінку людей. До них належать

звичаї, норми моралі, релігійні норми, корпоративні норми, норми права

тощо.

У системі громадського порядку особливе місце посідає правопорядок.

Як елемент державно -організованого суспільства він спрямований на

управління та організацію головних, панівних, основоположних суспільних

відносин, які об'єктивно вимагають організованості, упорядкованості на

стабільних регулятивних засадах. Такими регуляторами, породженими самим

життям є норми права, реалізація яких логічно веде до створення

правопорядку.

Громадський порядок і правопорядок характеризуються низкою

спільних рис: зокрема, вони є суспільними явищами; виникають фактично як

результат реалізації соціальних норм; мають вольовий та нормативний

характер і т. ін.

Водночас вони різняться між собою за обсягом нормативної основи

регулювання суспільних відносин: громадський порядок складається

внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм — традицій, моралі,

права, звичаїв тощо, правопорядок же виникає і функціонує тільки на

підставі реалізації правових норм. Тому він є складовою частиною

суспільного порядку. Завдяки особливостям своєї нормативності право

вводить зміст суспільних відносин у правові межі, на основі чого відповідно

до вимог законності складається правопорядок.

Різняться вони між собою і за часом свого виникнення: громадський

порядок складається ще в період первіснообщинного ладу, правопорядок

виникає тільки в державно -організованому суспільстві поряд з правом,

державою, законністю, а також залежно від різних способів їх забезпечення.

Суспільний порядок, його виникнення та існування забезпечується

переважно суспільним впливом, а правопорядок — поряд з організаційними,

виховними заходами — ще й силою державного примусу.

Громадський порядок і правопорядок перебувають у взаємозв'язку,

впливають один на одного. Як складова частина громадського порядку

правопорядок обумовлює багато в чому його загальний стан. Сила цього

впливу залежить як від якості правової регламентації суспільних відносин,

так і ступеня реалізації правових норм. У свою чергу загальний стан

громадського порядку, його атмосфера впливає на процес виконання

правових норм, а отже, І на функціонування правопорядку. Подеколи

держава бере на себе обов'язок гарантувати примусовою силою додержання

суспільного порядку. З цією метою в адміністративному і кримінальному

законодавстві поняття ―громадський порядок‖ використовується у вузькому

розумінні — як система відносин, що складаються у громадських місцях на

основі всієї системи соціальних норм. Йдеться про охорону особистості і

прав громадян, суспільної моралі, забезпечення суспільного спокою в гро -

мадських місцях — вулицях, зонах відпочинку, транспорті, культурних

приміщеннях і т. ін. За порушення громадського порядку в цьому разі

встановлюється юридична відповідальність. Так, ст. 295 Кримінального

кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за заклики до

вчинення дій, що загрожують громадському порядку; ст. 296 Кримінального

кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за хуліганство —

дії, які грубо порушують громадський порядок.