5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового

акта.

Способи викладення норми права в статтях нормативно-правового акта

можуть бути різними. Інколи норма права може бути викладена в одній

статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються.

Розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті

нормативного акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного

припису, викладеного в статті нормативного акта, і залежно від способу

викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права.

Залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті

нормативного акта, можуть траплятися такі варіанти:

в одній статті нормативного акта викладена повністю одна норма

права, тобто текстуальне вони збігаються (ст. 145 КК України);

в одній статті нормативного акта викладені два або більше

нормативні приписи (ст. 185 КК України);

в одній статті нормативного акта викладена частина норми права,

а інші частини норми знаходяться в інших статтях або нормативних

актах (ст. 121 КК України).

Залежно від способу викладення в статті нормативного акта

структурних частин норми права розрізняють:

- прямий спосіб викладення, який передбачає розміщення усіх

структурних частин норми в одній статті (ст. 117 КК України);

- відсилочний спосіб викладення. В статті викладається частина

норми і дається посилання на іншу статтю нормативного акта, в якій

розміщена відсутня частина норми (ст. 118 КК України);

- бланкетний спосіб викладення. Він передбачає викладення частини

норми права в одній статті нормативного акта, що ж до відсутньої частини

норми, то робиться відсилка не до іншої статті цього ж нормативного акта, а

до іншого нормативного акта. Так, статті 414 -421 Кримінального кодексу

України встановлюють кримінальну відповідальність за порушення різного

роду правил, зміст яких необхідно шукати у відповідних нормативних актах

(правил караульної служби, правил несення бойового чергуван ня, уставних

правил внутрішньої служби тощо).

Лекція № 13

години

ПРАВОТВОРЕННЯ І ПРАВОТВОРЧІСТЬ

2

1.

Правотворчість: поняття, ознаки, види. Правоутворення,

правотворчість і законотворчість.

2.

процесу.

3.

Принципи і функції правотворчості. Стадії правотворчого

Поняття правотворчої техніки її склад (правова термінологія,

правові конструкції, правові презумпції, правові фікції тощо). Юридична

стилістика.

4.

5.

Види і форми правотворчості держави.

Види і форми правотворчості громадянського суспільства.

Особливості правотворчої діяльності в Україні.

ПРАВОУТВОРЕННЯ

1. Етапи процесу правоутворення

Правоутворення – це відносно тривалий процес формування

юридичних норм, що починається з визнання державою певних

суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового

регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних

приписів.

До сфери правового регулювання входять лише найважливіші для

суспільства відносини. Вони повинні відповідати вимогам справедливості,

панівної моралі і потребам суспільного розвитку. Саме такі відносини

держава вважає за доцільне визнати і забезпечити правовим захистом. Це

відбувається поступово в міру формування держави, зародження її органів і

насамперед судів.

Формування права - це складний, багатоаспектний соціальний процес,

обумовлений взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, що

визначають і забезпечують утворення нових норм права.

Цей процес складається з кількох етапів. На першому етапі цього

процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в

результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру.

На другому етапі, який ми будемо називати правозакріпленням, відбувається

державне санкціонування суспільної та державної (в історичному аспекті

передусім судової) практики, її розгорнуте законодавче закріплення. Шляхом

правозакріплення складаються основи правового регулювання суспільних

відносин. На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації

основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових

приписів. Саме цей етап ми будемо називати правотворчістю. Отже, на

відміну від поширених у навчальній літературі поглядів, правоутворення не

зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу.

Виникнення суспільних відносин, що згодом набувають правового

характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення.

Відповідно до принципів панівної моралі та уявлень про справедливість

держава визнає і закріплює в законодавстві певні економічні, політичні,

культурні відносини, які відповідають потребам суспільства, формує права і

обов'язки суб'єктів правовідносин.

Процес правозакріплення закінчується розробкою і прийняттям

нормативно -правових актів, які є загальнообов'язковими і визначають санкції

в разі порушення визнаних державою правил поведінки.

Завершення цього процесу не виключає подальшого поглиблення

змісту права. З метою охоплення усіх особливостей різних сфер суспільного

життя відбувається деталізація його основ, яке здійснюється шляхом

створення більш конкретних за змістом правил поведінки. Не змінюючи

основ права, вони складаються за участю держави, а в багатьох випадках

безпосередньо формулюються законодавцем. Таким чином, поглиблення

сфери правового регулювання тих суспільних відносин, які потребують

деталізації й конкретизації, відбувається шляхом правотворчості.

Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу

форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої

потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають

правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права

(нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).

Для етапів правозакріплення і правотворчості, як особливих форм

діяльності компетентних державних органів, уповноважених громадських

організацій або всього народу по встановленню, зміні чи скасуванню

юридичних норм, створенню та розвитку системи права, характерні певні

ознаки. Правозакріплення і правотворчість:

а) є монополією держави, яка в особливих випадках може делегувати

ці повноваження громадським організаціям або іншим суб'єктам права,

вона також може здійснюватися безпосередньо громадянами держави на

референдумі;

б) має організаційну спрямованість, кожний правотворчий орган

санкціонує або видає нормативні акти згідно зі своєю компетенцією;

в) здебільшого відображається у формулюванні правових норм. Це

становить її основну функцію, оскільки зміна, скасування норм права і

кодифікація правового матеріалу є лише її допоміжними функціями;

г) чітко регламентується нормативними приписами, що зумовлено

принципом законності, необхідністю суворого дотримання кожним

правотворчим органом своєї компетенції, з метою запобігання можливим

юридичним колізіям, суперечностям та дублюванню норм права в

законодавстві.

Постійне удосконалення законодавства, обумовлене закономірним

розвитком сучасної держави, є необхідною умовою всебічного врахування в

нормативних актах потреб суспільного розвитку, поєднання інтересів

окремих прошарків суспільства та індивідів. Розвиток правозакріплення і

правотворчості є важливою запорукою підвищення ролі законодавства,

зміцнення режиму законності. Правозакріплення і правотворчість здійсню -

ється кожною державою незалежно від її типу, форм організації влади, її

завдань та функцій.