2. Форма правління держави

форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і

повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утво рення і

характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у

формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і

населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень;

тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади;

способи легітимації державної влади та її підстави. Традиційно в науці

розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій систему вищих

органів влади очолює одна особа — монарх. Державна влада повністю або

частково зосереджена в руках однієї особи — монарха і передається у спадок

представникам правлячої династії. Загальні юридичні ознаки цієї форми

державного правління історично складалися протягом тривалого часу. Вони

такі:

а) безстроковість влади монарха;

б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отримання її у

спадок;

в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво;

г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх

виникнення і взаємовідносин монарха з населенням усі монархії поділяються

на необмежені і обмежені.

Необмежена монархія — така форма правління, де влада монарха не

обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль

єдинодержавного правителя, її різновидом є деспотична монархія —

історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її

перший етап. Влада монарха - деспота спирається на могутній військово -

бюрократичний апарат. Монархії типу східної деспотії характерні для

стародавніх держав рабовласницького типу. Головна легітимаційна підстава

влади в таких монархіях — обожнювання харизматичного лідера - монарха,

наділення його особливими рисами, сакралізація, непоруш ний авторитет

його сили.

Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування

феодальних держав, де відбувається політична і економічна централізація

влади, яка концентрується в руках монарха. Його влада є необмеженою,

поділ влади не здійснено, а станово -представницькі установи є фактично

безправними.

В обмежених монархіях (різновиди: станово-представницька і

конституційна) влада монарха обмежена повноваженнями інших державних

органів, що може закріплюватися в конституціях.

Станово-представницька монархія — форма правління, при якій

влада глави держави обмежена станово -представницькими органами

(наприклад, Земськими Соборами в Росії). Такі монархії характерні для

феодальної держави.

Конституційні монархії поділяються на два підвиди: дуалістичні і

парламентські.

Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характеризується

такими ознаками: формальна належність законодавчої влади парламенту;

здійснення монархом функцій глави виконавчої влади; право монарха

формувати уряд, відповідальний перед ним; право накладення абсолютного

вето на закони парламенту; право монарха видавати укази, що мають силу

закону. Дуалістичні монархії характерні для держав Близького Сходу і в XX

столітті. В історії становлення конституційних монархій відомі періоди

дуалізму в перебігу становлення конституційної буржуазної державності в

європейських державах (Англія XVII століття). Дуалістична монархія

характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до

капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і

буржуазії.

Парламентська монархія має такі ознаки: монарх лише формально

зберігає функції глави держави і має виключно представницькі

повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча —

урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх

позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави; всі акти,

які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і

попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасігнатури).

Монархії парламентського типу характерні для багатьох держав

Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).

Республіка — форма правління, при якій вищі органи державної влади

обираються громадянами - виборцями або формуються

загальнонаціональними представницькими (виборними) установами.

Основні юридичні ознаки республіки:

влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних

законах;

виборність і періодична змінюваність складу вищого органу

законодавчої влади та глави держави (президента);

відповідальність глави держави;

верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом

країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на

парламентські, президентські та змішані республіки.

До основних ознак парламентських республік належать:

1) формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе

відповідальність за свою політичну діяльність;

2) вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування

ним уряду;

3) уряд формується парламентом (головним чином з числа депутатів

парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка

отримала більшість депутатських місць);

4) виконавча влада існує окремо від президента: на нього покладені

номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду

(прем'єр-міністру, канцлеру тощо);

5) уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає

перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати

новий;

6) розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію

влади в руках парламенту;

7) особливості виборів президента: він може обиратися парламентом

за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної

Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словаки) і нести відповідальність згідно

з конституціями перед парламентом; крім того, у парламентських

республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за

участю представників адміністративно - територіальних (автономних)

одиниць і спеціально створеним органом, який складається з парламентарів

та представників суб'єктів федерації.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбачають у їх

здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати

політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'язуються з

нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах

за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Президентська республіка, її основні ознаки й особливості:

1) президент об'єднує повноваження глави держави і глави уряду

(виконавчої влади);

2) позапарламентський метод обрання президента: він обирається

шляхом загальних виборів;

3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або

призначає президент);

4) відсутність інституту парламентської відповідальності уряду

(він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом).

У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес СІЛА) не має права

відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад

парламенту й уряду;

5) президент не має права розпустити парламент і призначити нові

вибори;

6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення

парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю

голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від

вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто

виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

Напівпрезидентська республіка. Республіки не завжди відповідають

ознакам їх ―чистих‖ парламентських і президентських форм. Можуть бути

створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як

парламентських, так і президентських республік. Головним показником при

цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту

в механізмі формування уряду. Специфіка цього механізму і дозволяє

вирізнити вид президентсько - парламентської республіки. Тут президент

відіграє більш важливу роль, аніж у парламентській республіці: він

обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду,

призначення на ключові посади. Однак уряд, з одного боку, залежний від

президента, а з другого — відповідальний перед парламентом, може бути

замінений президентом (наприклад, Веймарська республіка або П'ята

французька республіка) і, навпаки, не може бути відкликаний ним

(наприклад, у Швейцарії).

Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним:

а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією

одночасно призначає склад уряду (наприклад, у Польщі);

б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду,

парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів

уряду за пропозицією голови уряду (наприклад, у ФРН);

в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією —

склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії).

В Україні парламент дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-

міністра (п. 12 ст, 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Щодо складу

українського уряду, то згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент

України призначає за поданням Прем'єр - міністра членів Кабінету Міністрів

України.