2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

безпосередньо

визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним,

економічним, соціальним, моральним тощо) і

повинні виступати

універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони

закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому

законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної

взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної

ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства.

Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно -правових

документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав (наприклад,

принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня

1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі

від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжнародного права, що

стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до

Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 (1) оперує категорією

―загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями‖, які

характерні лише для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією.

При цьому буває досить важко з'ясувати, про які принципи йдеться: про

принципи права, які визнаються усіма націями, більшістю держав, групою

держав з демократичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна

правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізу-

ватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної

системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму,

демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без

яких право не може функціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв як у

системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних характеристик

цивілізованого суспільства, що визнає благо людини, його право на свободу,

щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних

інститутів.

Цей принцип у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Мрії про щастя,

справедливість і людяність відомі з глибокої давнини і сформувалися в

систему гуманістичних поглядів в епоху Відродження. У недалекому

минулому нашої держави ідеали гуманізму асоціювалися із звільненням

трудящих від експлуатації, з революційним рухом пролетаріату і

становленням системи соціалістичного права. Однак ідеї гуманізму мають

загальнолюдський (загальноцивілізаційний) характер. У праві прояв

принципу гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між

людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцін -ності

людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, поважання її гідності,

захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя. Принцип

гуманізму в праві знаходить своє втілення в цілому ряді нормативних

положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути

безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані

утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуван ню,

іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують йо го гідність,

видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки н а

судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму прямо випливає з принципу народовладдя.

Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи

від влади — державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип

демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового

становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної

влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні

законодавства.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього

щодо права явища і як спеціально - юридичної категорії, що відбиває певні

властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати

політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна

з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору

вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уяв ленням про

справедливість). Щодо справедливості, то як спеціально - юридична категорія

вона розглядається в масштабі відповідності, пропорційності,

збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами,

зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства,

вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі

вказаний принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє

собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю

забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної

міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має

бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в рівності правового становища всіх

перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов'язків,

рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної

належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших

обставин.