2. Форми демократії

Демократія має різні зовнішні прояви, тобто форми. По-перше, вона

може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених правом

демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. З Конституції

України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,

недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Отже,

йдеться про права фундаментальні (конституційні); права природні

(невідчужені) (право на честь і гідність) і здобуті (похідні) (право утворювати

об'єднання, партії); соціально -економічні права (право на працю); права

соціально - культурні (право на освіту); політичні права (брати участь у

виборах); особисті права (правокористування); галузеві права — цивільні

(право купівлі- продажу); трудові (на забезпечення спецодягу); сімейні (право

вести спільне господарство) та інші. Реалізація і гарантування усього

комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, демократизм як загальнолюдський принцип по відношенню

до діяльності державного апарату втілюється в систему підлеглих йому

демократичних принципів. Існування демократії неможливе без здійснення

принципів гласності, надання певних можливостей для всіх політичних

партій, виборності і децентралізації влади. Саме через застосування цих та

інших принципів здійснюються прогресивні перетворення.

По-третє, демократія, як відомо, є формою здійснення народовладдя.

Це знаходить свій вияв у тому, що громадяни беруть участь у вирішенні

державних справ. Народовладдя має два різновиди:

1) безпосередня (пряма) демократія, яку здійснюють пересічні

громадяни (через вибори, громадські ініціативи, обговорення і т. ін.);

2) представницька демократія, яку здійснюють обрані народом

депутати державних представницьких органів, передусім парламентів.

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох

різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії.

Передусім слід пам'ятати, що провідна роль у здійсненні демократії належить

утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також

функціонуванню системи правових органів на основі демократичних

принципів.

Безпосереднє народовладдя полягає у владній діяльності громадян,

спрямованій на вирішення тих чи інших питань державно го і суспільного

значення, прийняття відповідних рішень та їх втілення в життя. Його витоки

беруть початок з часів первіснообщинного ладу, де воно було природною

формою здійснення влади народу. Безпосереднє народовладдя передбачає

обговорення і вирішення суспільне значущих питань самими громадянами,

що сприяє підвищенню їхньої політичної активності, дозволяє їм

здійснювати свою владу без будь - яких посередницьких інстанцій.

Історичними формами прояву прямого народовладдя були народні збори в

Афінах, народні ради і віче республік періоду середньовіччя, козацькі збори в

Україні.

В умовах сучасності саме наявність інститутів безпосереднього

народовладдя створює найбільш сприятливі умови для використання

громадянами своїх демократичних прав. Як головні форми здійснення

народовладдя Конституція України закріплює вибори та референдуми.

Безпосереднє волевиявлення населення може також проявлятися у

проведенні громадських та всенародних обговорень з питань місцевого та

загальнодержавного значення у таких формах прояву прямого народовладдя,

як проведення мітингів, зборів і демонстрацій з метою сприяння вирішенню

питань державної ваги. Народна ініціатива може полягати у зборі підписів з

вимогою проведення референдуму. Вирішення найбільш важливих справ

місцевого значення може здійснюватися загальними зборами територіальних

громад. Конституція України дозволяє створення за ініціативою громадян

будинкових, квартальних, вуличних та інших органів самоорганізації

населення. В кінцевому підсумку здійснення прямого народовладдя

відповідає інтересам як особистості, так і народу в цілому.

Однак безпосередня демократія не може вирішити питань, що

виникають в ході державного будівництва. Так, прийняття законів

безпосередньо на народних зборах (прихильником цього був Ж. - Ж. Руссо)

можливе лише в масштабах дрібних державних утворень (як це робилось і

робиться в деяких кантонах Швейцарії) і не пристосоване для великих

держав. Крім того, значна кількість проблем потребує для їх вирішення

ретельного попереднього дослідження і наявності спеціальних знань. Такі

питання бажано вирішувати на рівні досвідченої спільноти. Особливо це

стосується нашого періоду інтенсифікації науково - технічного прогресу, який

робить можливим вирішення багатьох складних проблем лише з допомогою

застосування спеціальних знань.

Подібні обставини обумовлюють існування іншої форми народовладдя

—

представницької демократії. Йдеться про здійснення державних

повноважень обраними народом представницькими органами. Вони,

передусім парламенти, складаються з делегованих народом обранців і

виступають від його імені. Існують органи первинного і вторинного

представництва населення. Органи первинного представництва обираються

виборчим корпусом, тобто безпосередньо громадянами. В Україні такими

органами є Верховна Рада України, Президент України, місцеві ради, їх

голови, які виступають безпосередньо від імені народу України або певної

його частини, органами вторинного представництва — Кабінет. Міністрів,

Верховний і Конституційний Суди, Генеральний прокурор і т. ін.

В історії вчень про державу та право ще з часів Ш. Монтеск'є та Ж.-Ж.

Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницької

демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійсненні народовладдя

є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають

перевагу представницькій демократії. Вони виходять з того, що

представницька демократія дає можливість більш детального обговорення

питань, які вирішуються народним представництвом, попереднього

одержання необхідних обґрунтувань і консультацій, проведення експертиз,

прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування точки зору

меншості. Пряма демократія позбавлена переваг представницької демократії,

які надають можливість досягнення політичних компромісів і прийняття на

цій основі зваженого і раціонального рішення. Ці переваги відсутні у такому,

наприклад, прояві прямої демократії, як референдум, що може бути

проведений як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні і являє собою

затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого

державного рішення. Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати

―за‖ чи ―проти‖ на поставлені на референдумі питання без права внести

поправки, доповнення, виказати незгоду з окремими положеннями

запропонованого проекту. У практиці найбільш ефективним є поєднання

представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою формою,

що є свідченням взаємозв'язку і взаємодії обох головних форм народовладдя.

Умовою створення представницьких органів є застосування такої форми

прямого народовладдя, як загальні демократичні вибори.

Проведення народного голосування на референдумі неможливе без

ініціювання його проведення, прийняття рішення про його проведення,

формулювання питань, що виносяться на референдум, утворення комісій з

його проведення, визначення дільниць для голосування, публікації його

результатів. Вся ця робота здебільшого проводиться за участю вищого

представницького органу — парламенту — та центральної виборчої комісії.

Проведення обговорення в засобах масової інформації і кон-

сультативних опитувань населення має на меті урахування громадської

думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні

певного питання.