3. Поняття і ознаки соціальної держави

Важливою соціальною рисою вчення про правову державу є його

здатність безперервно розвиватися відповідно до потреб суспільного життя.

Розпочавши з демократизації політичної сфери, громадянське суспільство

наприкінці XIX століття закономірно приходить до аналогічних процесів в

економічній і соціальній сферах. В історії розвитку цього вчення протягом

двох століть чітко простежується еволюція поглядів на співвідношення

держави й особистості з точки зору виконання державою соціальних

обов'язків перед особистістю й суспільством — від повного заперечення

таких обов'язків правовою державою в її ліберальній інтерпретації, так

званою ―державою нічного сторожа‖, і до підняття соціально - економічних

прав на рівень конституційних соціальною правовою державою. З огляду на

це слід зазначити, що формування концепції соціальної правової держави

необхідно розглядати як наступний якісно новий історичний етап у процесі

розвитку й удосконалення вчення про правову державу.

Теоретична конструкція соціальної держави складається поступово,

відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об'єктивної

потреби в зміні сутності держави. Прагнення пов'язати політику з мораллю,

із глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал -

демократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання

цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких повинна бути

заснована ця держава, й визначення цілей (сприяння функціонування

громадянського суспільства, досягнення його консолідації тощо), які вона

переслідує.

Історія формування концепції соціальної держави налічує п'ять етапів.

Етап передісторії соціальної держави (1800-1880 рр.) знаменний

ухваленням політичних рішень, що відкрили шлях до її становлення.

Початок її розбудови (1880-1914 рр.) характеризується формальним

започаткуванням терміна ―соціальна держава‖ у працях Ад. Пренса, Г.

Ф. Шершеневича, Г. Хеллера та інших, виокремлення у межах

внутрішньої політики її самостійного компоненту — соціальної

політики, що здійснюється на основі соціального законодавства.

Етап розширення соціальної діяльності держави (1918-1960 рр.)

ознаменувався заснуванням двох традицій щодо започаткування

конституційної моделі соціальної держави: як збірного поняття, що був

реалізований у Веймарській конституції Німеччини, і як

фундаментального принципу конституційного ладу у Франції, ФРН,

Іспанії, Україні тощо.

Етап прискорення темпів її розвитку (1960-1975 рр.) супро-

воджувався процесом формування соціального права й прийняття

значної кількості міжнародно - правових документів, зокрема

Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні,

соціальні і культурні права, що регулюють відносини в соціальній сфері,

визначенням мінімальних соціальних стандартів.

На етапі уповільнення темпів розвитку соціальної держави, починаючи

з 1975 року, відбувається адаптація концепції до нових умов, переглядаються

мінімальні соціальні стандарти в напрямку їх підвищення.

При характеристиці соціальної держави слід врахувати те, що, по-

перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим залишається власне

державою, у якої є загальнородові ознаки й риси. По -друге, при визначенні її

змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної

державності.

Як демократична держава вона служить свободі як вищій цінності,

сприяє її піднесенню до рівного доступу до власності, рівних виборів,

рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення

багатоманітності політичного й культурного життя; як правова — забезпечує

організацію суспільного 5 державного життя на принципах права, гарантує

правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і

відповідальності за свої дії, дбає про раціональну обґрунтованість

юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна — визнає

людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу

індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення

кожному гідного рівня життя перерозподіляє економічні блага відповідно до

принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в

забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної

держави для неї характерні такі спільні ознаки: 1) соціальна держава є

закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до

громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається

якісною характеристикою правової держави; 3) проголошення держави со -

ціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту

соціальних прав людини; 4) оскільки як мета діяльності соціальної держави,

так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими

рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого

соціального законодавства; 5) соціальна держава служить забезпеченню

громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної

державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову,

служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.