5. Систематизація нормативно-правового матеріалу

Система діючих в Україні нормативно-правових актів є досить

складною внаслідок значної кількості нормотворчих органів і швидких змін,

які вносяться до нормативно - правових актів. Нові закони, укази Президента

України і нормативні акти інших органів вносять суттєві корегування в чинні

акти, частина з них доповнюється новими приписами, інші змінюються або

визнаються такими, що втратили силу.

Систематизація — це діяльність з упорядкування та об'єднання

нормативних актів, приведення їх до єдиної, певної системи.

Відповідно до правил законодавчої техніки діяльність по сис-

тематизації нормативного матеріалу повинна проводитись у певній

послідовності.

Систематизація може здійснюватися в інтересах і в межах діяльності

окремих державних органів,

юридичних та фізичних осіб шляхом

систематичної підбірки нормативних актів, необхідних для їх діяльності,

розташуванні в зручному для цих суб'єктів порядку (внутрішня

систематизація); виданні різних видів збірників законів та інших

нормативно -правових актів — шляхом об'єднання на державному рівні

окремих актів, виданих з одного або кількох питань, в один великий

нормативний акт (уніфікація).

На базі цих способів систематизації здійснюються такі її види, як

інкорпорація та кодифікація.

Інкорпорація — це впорядкування нормативних актів без пе-

реробки їх змісту, тобто та форма систематизації, що здійснюється поза

правотворчим процесом.

Вона обмежується тільки обробкою нормативного матеріалу, його

розташуванням у певному порядку. Головне призначення інкорпор ації —

впорядкування нормативних актів. Інкорпорація може впливати і на

правотворчу діяльність.

Інкорпорація здійснюється за двома головними ознаками:

хронологічною і тематичною. Хронологічна інкорпорація передбачає

послідовне розташування нормативних актів за часом їх видання (наприклад,

у Відомостях Верховної Ради України). Тематична інкорпорація допомагає

найповніше об'єднати акти однієї тематики або галузі права, того чи іншого

виду правовідносин (наприклад, Збірник законодавства з охорони праці,

Збірник законодавства з приватизації державного майна в Україні). Це сприяє

виявленню можливих прогалин, полегшує пошук і використання

нормативно-правових актів на практиці.

Для прискорення впорядкування нормативно-правового матеріалу і

скорочення обсягу чинного законодавства проводиться ще консолідація

правового матеріалу, тобто об'єднання численних законодавчих актів у

єдиний структурно узгоджений акт. Даний вид систематизації не має

самостійного значення, оскільки виступає лише елементом інкорпорації або

перехідним етапом від інкорпорації до кодифікації.

Інкорпорація поділяється на офіційну й неофіційну. Офіційна

інкорпорація — це впорядковане об'єднання нормативних актів шляхом

видання компетентними органами збірників діючих нормативно -правових

актів. Вона є формою офіційного опублікування і перевидання діючих актів

або тих, що набувають чинності і виступають офіційними джерелами

достовірної правової інформації, як, наприклад, видання Збірника Постанов

Уряду України.

Неофіційна інкорпорація

здійснюється різними органами й

організаціями, а також окремими особами і має суто довідково -

інформаційний характер.

Кодифікація — це впорядкування правових норм, яке супро-

воджується переробкою їх змісту, скасуванням застарілих і прийняттям

нових норм права, об'єднанням нормативного матеріалу в єдину, логічно

узгоджену, побудовану на наукових принципах систему.

Кодифікація є, по суті, різновидом правоустановчого процесу. Якщо

результатом поточного законодавства є утворення окремих законодавчих

актів, то кодифікація впорядковує значну частину чинного законодавства,

об'єднуючи їх у певній галузі права, змінюючи, доповнюючи і перетворюючи

його. Внаслідок кодифікації з'являються гранично широкі за змістом

законодавчі акти, що регулюють значну частину суспільних відносин у сфері

дії певної галузі права.

У юридичній літературі виокремлюють загальну, галузеву і спеціальну

кодифікації.

Підчас загальної кодифікації утворюються об'єднані кодифікаційні

акти в усіх основних галузях права. Галузева кодифікація охоплює

законодавство певної галузі або підгалузі законодавства. Спеціальна

кодифікація об'єднує норми певного правового інституту або кількох

інститутів.

Кодифікаційний акт регулює важливу, значну і досить велику галузь

суспільних відносин, юридичне оформлює й закріплює найсуттєвіші та

найстабільніші відносини, що склалися в суспільстві. Ефективність дії

кодифікаційного акта залежить від того, наскільки точно законодавець

врахував тенденції розвитку й динаміки суспільних процесів у своїй країні.

Найдинамічніші суспільні відносини регулюються нормативними

актами, які видаються в процесі поточної нормотворчості.

Таким чином, кодифікаційний акт являє собою впорядковану систему

пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на основі

єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достатньо

стабільних суспільних відносин.

Порядок прийняття законів в Україні

На сьогодні порядок прийняття законів в Україні регулюється

Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на

принципах верховенства права, демократизму, глас ності, врахування

громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості

законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій — логічно

завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

законодавча ініціатива

—

звернення суб'єктів, визначених

Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття

нового закону або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання

на розгляд Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи проекту

закону. Згідно зі ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи

мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів

України і Національний банк України;

підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою

України1.( 1 Ця стадія іноді може передувати законодавчій ініціативі.)

Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки

проекту, організаційно - технічне та фінансове забезпечення підготовки

проекту, розробка концепції законопроекту, підготовка тексту проекту

закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання

закону на розгляд Верховної Ради України суб'єктом права законодавчої

ініціативи. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту —

діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних

організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і

оцінку наукового

рівня, юридичних якостей проекту закону, його

відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим,

екологічним, національної безпеки тощо). Підготовлені проекти законів

можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами,

науковими установами, громадськістю. Обов'язковим є оприлюднення про -

ектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на

всеукраїнський референдум. Далі законопроекти за участю суб'єкта права

законодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній

розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;

розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України.

Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради

України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За

результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі

рішення: повернути проект закону для доопрацювання із визначенням

головних зауважень і терміну доопрацювання; надіслати проект закону на

додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин

відхилення; схвалити текст закону в цілому і внести його на всенародний

референдум; прийняти закон і визначити порядок введення його в дію;

прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в

цілому, а частина з них і постатейно — за результатами другого і третього

читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою

або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно

від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова

Верховної Ради України;

введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада

України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення

строку, порядку, умов набрання чинності законом. Введення в дію закону

визначається у прикінцевих чи перехідних положеннях закону.

Конституційний закон та кодекс вводяться в дію окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон

направляється на підпис Президентові України. Президент України

підписує закон протягом 15 днів після його отримання і офіційно

оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо

прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими

пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою України. Якщо

при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як

двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Президент

зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття.

Закони України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття і

підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних

друкованих виданнях: ―Голосі України‖, ―Офіційному віснику України‖,

―Відомостях Верховної Ради України‖. Закон набирає чинності через 10 днів

з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше на передбачене самим

законом, але не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих

виданнях.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону

всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути

прийнятий будь - який конституційний або звичайний закон, крім законів з

питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не

потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише

іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або

прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну

силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день

проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному

самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.