2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному

розвитку

Родовід прав і свобод людини і громадянина слід вести від ідеї про

природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції.

У середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лицарями

завершилося прийняттям у 1215 році Великої хартії вільностей, яка

обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права,

закладала підвалини принципів відповідності

провини

і покарання,

презумпції невинуватості, проголошувала право вільно пересуватися по

території Англії, покидати країну та повертатись до неї тощо.

На шляху ствердження прав і свобод людини було чимало яскравих

юридичних документів, серед яких такі, як англійська Петиція про права

1628 року та Білль про права 1689 року. Декларація незалежності США від 4

липня 1776 року проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони

наділені своїм Творцем невід'ємними правами, до яких належать життя,

свобода і прагнення до щастя, і що уряди встановлюються для того, щоб

забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управляють.

Французька Декларація прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що

тільки невігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами

суспільних бід. У ній робився акцент на природному характері

рівноправності і свободи людей і проголошувалися як природні і невід'ємні

права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.

Починаючи з перших 10 поправок до Конституції США, які дістали

назву Білля про права, права і свободи людини і громадянина набувають

конституційного авторитету.

Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною

Асамблеєю ООН у 1948, виходить з того, що саме визнання гідності, яка

властива всім людям, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи,

справедливості і загального миру. У 1966 році ООН приймає два провідних

Міжнародних пакти про громадянські і політичні права та про економічні,

соціальні і культурні права, які разом з Декларацією становлят ь так звану

Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято

понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких

документів приймалося й іншими міжнародними організаціями — ЮНЕСКО,

Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становлення сучасного

інституту прав і свобод людини помітну роль відіграють Документи

Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав —

учасниць НБСЄ, Заключний документ Гельсінської наради держав (1992 рік)

і низка інших важливих документів.

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права

людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною

національного законодавства.

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України 1996 року

був включений окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці:

―Права, свободи і обов'язки людини і громадянина‖. Стаття 3 Загальних

положень Конституції України, які

характеризуються

підвищеними

конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової

демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її

життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в

Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх

гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української

держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядається

Конституцією України як головний обов'язок держави. Так, не допускається

згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані

на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи

інших прав і свобод людини і громадянина розрізняють три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на

традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі

втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого

життя людей, відображали пафос буржуазних революцій XVII — XVIII

століття — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед

законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з

боротьбою людей за поліпшення свого соціально - економічного становища та

культурного рівня. На межі XX століття були висунуті нові ідеї соціального

реформування суспільства з метою пом'якшення класового протистояння в

суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в

Німеччині вперше законодавче впроваджується єдина система соціального

страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в

разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність

громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал -

демократичних

політичних

течій, ідей соціальної державності. У

міжнародно -правових документах, і передусім у Загальній декларації прав

людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права,

конституціях розвинених країн Європи та Америки соціально - економічні

права набувають всебічного розвитку і дістають юридичне закріплення.

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після

Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість

яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а

колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на

соціальний і економічний розвиток, на міжнародне спілкування тощо.