3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Як було вже сказано, тлумачення — це діяльність, пов'язана з

осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватися будь - яким

су б'єктом -інтерпретатором (на науковому, професійному чи побутовому

рівні) і відбиває результати його мислення. Залежно від суб'єктів права

тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним

чином зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної по -

ведінки через зроблені висновки.

Тлумачення вважається

офіційним,

якщо воно здійснюється

спеціально уповноваженим компетентним органом, державним

службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а

результати роз'яснення набувають офіційного значення (часто мають

обов'язковий характер, тобто суб'єкти право - застосовної діяльності та інші

суб'єкти права повинні використовувати зміст норми права в точному його

розумінні, так, як викладений він в офіційному інтерпретаційному акті).

Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно

може бути двох видів: нормативне й казуальне.

Нормативне тлумачення призначене для поширення його на

невизначене коло осіб і випадків. Воно має абстрактний характер, тобто

його не пов'язують з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а

пов'язують з ситуаціями типовими, такими, що часто виникають у

житті. Отже, результат нормативного тлумачення поширюється на певні

види суспільних відносин, які врегульовані нормою права, і передбачає

багаторазовість застосування.

Навпаки, результат казуального (індивідуального) тлумачення має

відношення тільки до застосування норми щодо конкретного випадку.

Воно має значення лише для вирішення ―казусу‖, конкретної юридичної

справи, суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є

обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням цієї справи.

Повернемось до роз'яснень нормативного характеру. Офіційне

нормативне тлумачення (роз'яснення) має такі основні різновиди: аутентичне

і легальне.

Аутентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим

органом, що видав норму, яка підлягає тлумаченню (тобто це авторське

офіційне тлумачення).

Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціально

уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими

нормотворчими органами. Таке тлумачення називають ще делегованим.

Право тлумачити закон є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб,

що мають право офіційно роз'яснювати смисл закону, закріплений у

відповідних нормативно - правових актах. Наприклад, п. 2 ст. 150 Конституції

України відносить офіційне тлумачення Конституції України та законів

України до компетенції Конституційного Суду України. Відповідно до

Закону України ―Про судоустрій України‖ Пленум Верховного Суду України

дає роз'яснення судам з питань застосування чинного українського

законодавства. Згідно з Законом України ―Про господарські суди України‖

Президія Вищого господарського суду України дає роз'яснення

господарським судам з питань практики застосування законодавства України,

що регулює відносини в господарській сфері і порядок розв'язання госпо -

дарських спорів.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлумачення,

що здійснюється вищими судовими органами, слід нагадати деякі

принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією;

б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу-

мачення, є узагальнення практики розв'язання справ судовими органами

(згідно з вищенаведеними законами Пленум Верховного Суду ―розглядає

матеріали узагальнення судової практики і статистики...‖; Президія Вищого

господарського суду ―розглядає матеріали узагальнення практики, аналізує

статистику‖);

в) приводами та причинами видання актів роз'яснень вищих судових

органів держави є типові помилки кваліфікації, порушення процедури

застосування нормативно - правових актів, нерідко зумовлених саме

відсутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.;

г) зміст судових роз'яснень звичайно зводиться до рекомендацій того,

як слід розуміти термінологію, смисл норми, як кваліфікувати юридичні

факти, як саме застосовувати закон;

ґ) акти роз'яснення містять правила, які вказують на певне розуміння

законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до

змісту норми, що тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної

новини; за їх допомогою не можуть змінюватися, доповнюватися чи

скасовуватися закони, а лише має розкриватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення

полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється на

необмежене коло суб'єктів права. Наприклад, роз'яснення Пленуму

Верховного Суду України поширюється не тільки на діяльність суддів та їх

правозастосовні акти, а й слідчих, суб'єктів, які здійснють дізнавальну

діяльність, інших службових осіб.

Офіційне тлумачення може бути також і казуальним, тобто

обов'язковим для даної справи. Це, як правило, таке тлумачен ня, що

здійснюється в межах компетенції і повноважень правоза -стосовчих органів.

Тут розрізняють: тлумачення органу, що застосовує в певній процедурі

норми права (воно відображене в акті застосування права), й тлумачення

органу, що перевіряє законність та обґрунтованість акта застосування права.

Неофіційне тлумачення переважно має загальний характер, але може

бути й індивідуальним. За суб'єктами тлумачення воно може бути побутовим,

професійним, доктринальним (спеціально-пояснювальним).

Побутове тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює

зміст правових норм з метою їх використання, виконання, дотримання або

просто розширення кола своїх знань.

Професійне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють практичні

працівники для професійного використання його результатів у процесі

застосування ними правових норм.

Доктринальне тлумачення — це тлумачення, що дається в науково-

практичних коментарях до законодавства, в працях вчених-юристів.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають

обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом й

обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості.

Але всі вони мають певний вплив на різні види юридичної практики і

підпорядковані кінцевій меті — досягти однаковості розуміння змісту

правових норм різними суб'єктами юридичної діяльності для ефективної

реалізації нормативних приписів.