3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ

державної влади

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють

законодавче визначені відправні засади, які виступають як регулятивні

вимоги щодо основних параметрів його організації і функціонування з метою

найбільш ефективного виконання функцій та завдань держави.

До принципів організації і діяльності державного апарату слід

віднести:

поділ влади;

виборність представницьких органів державної влади;

пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені зако-

нодавством (законність);

професіоналізм і компетентність;

обов'язковість рішень, прийнятих вищими державними органами

для нижчих державних органів;

прозорість;

підконтрольність;

відповідальність;

ефективність;

дотримання прав місцевого самоврядування, об'єднань громадян,

підприємств, організацій, установ;

неупередженість здійснення повноважень;

рівне право громадян на доступ до державної служби;

стабільність кадрів.

Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки

саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності

державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової

державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина

державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про

функціонування окремих самостійних влад. Так, Конституція США 1787

року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі

види влади — законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору

теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом державної

влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості

поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це питання,

оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі види влади —

законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм

Конституції України дозволяє зробити висновок про наближеність

конституційних засад української державності до концепції народного

суверенітету.

Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу

праці стосовно здійснення управління суспільством, що виникає разом з

появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат,

має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді

діяльності — нормо - творчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних

здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та

ефективності функціонування державного апарату.

Не буде обґрунтованим ототожнення поділу влади з розподілом

функцій і повноважень у державному апараті, оскільки останнє, як лише

юридичне втілення принципу поділу влади, не відбиває всіх глибинних

демократичних його засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути

притаманним механізму функціонування державної влади за умов

авторитарного правління, оскільки має на меті лише підвищення його

ефективності і не торкається питань соціальної сутності та призначення

влади. Демократія ж вимагає від державної організації певних поступок у

напрямку врахування інтересів громадянського суспільства, поваги до

політичної свободи своїх громадян.

Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому

вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск'є, на недопущення

концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу,

пов'язанного з цим можливого свавілля, зрештою — на забезпечення

політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні

розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного

апарату, але і в значно ширшому контексті як одна із навайжливіших засад

демократичного правління. Іншими словами — без поділу влади демократії,

в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.

Слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму

поділу влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні,

коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу,

піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже, за таких

умов відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності

кожної з гілок влади перед законом.

Поділ влади як принцип організації і функціонування державного

апарату втілюється юридичне у двох конструкціях:

поділі повноважень між трьома основними ланками державного

апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади; функціонуванні

механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади.

Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні

здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і с удову. Органи

законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у

встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним

органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів

виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади

та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Конституції,

може здійснюватися тільки судами.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами законодавчої

і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок

єдиної державної влади. Органи законодавчої влади стримують виконавчу

владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих

парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні

вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський

контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу

вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законодавчої

ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих

парламентом.

За парламентсько-президентської форми правління президент, який

тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окреслених Конституцією

умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент за відповідних

умов — усунути президента з поста в порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і

громадянина від будь - якого свавілля з боку державних органів. Окрім того,

Конституційний Суд як специфічний підрозділ у системі судової влади може

стримувати як законодавчу, так і виконавчу владу шляхом визнання законів,

прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади

неконституційними у разі, якщо вони не відповідають Конституції.