3. Закономірності виникнення права

З розкладом родового ладу загострюються соціальні конфлікти,

втрачається єдність членів суспільства і існуючі монокорми перестають

забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих

соціальних норм первіснообщинного ладу потребує спеціального захисту.

Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин,

що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Право виникає

об'єктивно на етапі становлення державно -організованого суспільства як

нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами -общинниками,

скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм

у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в

Ш- ІІ тисячоліттях до нової ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі

агрокалендарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та

поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а

згодом державних органів, яка інформувала про існування таких пра вил і

контролювала їх виконання.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що

й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних

відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними

встановити гарантовані зв'язки, обов'язкові для всієї суспільної діяльності.

Формування 5 ускладнення політичного життя суспільства, розшарування

його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майно -

вим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і

конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на

самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. У той

же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина

змушена була свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь

суспільства частиною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних

відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які

спочатку мали казуально -особистий характер. З часом у міру повторюваності

типових життєвих ситуацій, що виникали, і контроля за їх розвитком з боку

владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися

загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження

(пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння

окремих племен.

Виникнення права — тривалий історичний процес. Основними

шляхами його формування були такі: визнання індивідуальних, фактичних,

повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв;

утворення правових норм судовими органами; встановлення правових норм

державною владою у вигляді нормативних актів.

Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних відносин

правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах

переходу від первісного до державно - організованого суспільства значення

права надавалося індивідуальним, фактичним, повторювальним стосункам.

Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення,

починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбу-

вається виокремлення юридичного регулювання.

Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важливим етапом

у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на

правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває м овчазного або

офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою

примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує

тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами

життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали

кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі - продажу

землі, спадкове сімейне володіння землею і т. ін. Більшість правових звичаїв

втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні

своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер

вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі

правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато

правових звичаїв у деяких країнах ще й зараз зберігають рештки звичаїв

родового ладу.

Утворення правових норм судовими органами (правові прецеденти).

Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими

державними органами. Судові органи формулювали правові прецеденти —

рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного

характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ.

Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися

обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, внаслідок чого

склалася ціла система преторського права.

Пряме встановлення правових норм державною владою у вигляді

законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З ча сом основною

формою права стають державні нормативні правові акти. Це відбувається

внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання

вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих

механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична

відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці

акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце

серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних

соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів,

на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти

збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б

однаковою мірою висловлювали інтереси всіх членів суспільства, зникають.

Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату,

закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп

населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення

певного порядку суспільних відносин. Нормативні правові акти держави

урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на

потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов'язків.

Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як

Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594 -

593 рр. до н, е.), Закони XII таблиць 451 - 450 років до н. е. у Римі, Салічеська

Правда 496 року в країнах континентальної Європи, Закони Етельберта 600

року в англосаксонській правовій системі. Для Руської Правди Ярослава

Мудрого 1016 року було характерне поєднання норм звичаєвого права,

викладених в узагальненому виді судових прецедентів, і деяких законодавчих

положень.