3. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії

поділу системи права на галузі та інститути

Правове регулювання характеризується відносною самостійністю

(автономністю), яка визначається наявністю в ньому таких фактичних і

юридичних ознак, які відрізняють його від інших видів регулювання

суспільних відносин. Фактична і юридична визначеність правового

регулювання представлені передусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що регулює

право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відносинам

притаманна якісна однорідність, вони піддаються відносно самостійному

правовому регулюванню. Предмет правового регулювання

—

це

матеріальний критерій розподілу норм права на його структурні частини.

Об'єктивний зміст і специфіка відповідних суспільних відносин є

незалежними від законодавця. Структура предмета правового регулювання

охоплює такі елементи:

а) суб'єкти — індивідуальні і колективні;

б) їх поведінку (дії, діяльність);

в) об'єкти — предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких

люди вступають у взаємозв'язок;

г) соціальні факти (обставини, випадки), які є безпосередніми

підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином

право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за

допомогою яких право впливає на суспільні відносини; це такий юридичний

критерій, який значною мірою залежить від предмета. Але на відміну від

предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім

тих засобів регулювання суспільних відносин, що об'єктивно склалися, може

обирати власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і

прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний набір

юридичного інструментарію, завдяки якому державна влада здійснює

необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в

бажаному напрямку.

Методи правового регулювання суспільних відносин характе-

ризуються:

а) різним порядком встановлення прав і обов'язків учасників

суспільних відносин, які можуть випливати із закону (право брати участь у

виборах), із договору (договір купівлі-продажу) та ін.;

б) різним ступенем автономності суб'єктів при виникненні прав і

обов'язків. Норми права можуть вичерпно визначати права і обов'язки

суб'єктів або надавати їм можливість самостійно вирішувати питання щодо

обсягу цих прав і обов'язків. Тому суб'єкти права вступають в ті чи інші

відносини, врегульовані нормами права, або як рівноправні сторони, або на

умовах супідрядності;

в) різними способами захисту встановлених прав та забезпечення

виконання юридичних обов'язків, який може здійснюватись в різному

порядку (судовому, адміністративному та ін.) та за допомогою різних засобів

(цивільно-правових, кримінально-правових та ін.).

Відміна в методах правового регулювання втілюється головним чином

в обсязі правових можливостей суб'єктів. До найбільш загальних методів

належать:

1) централізований (імперативний) метод, при якому регулювання

зверху донизу здійснюється на владно -імперативній основі. Юридична

енергія надходить на окремі ділянки правової дійсності зверху від

відповідних державних органів і, відповідно до цього, становище суб'єктів

характеризується відносинами субординації, прямої супідрядності;

2) децентралізований (диспозитивний) метод, коли йдеться про

відносини між рівноправними суб'єктами, що складаються на основі волі їх

учасників. Правомірні дії тут є індивідуальним, ―автономним‖ джерелом

юридичної енергії, і відповідно до цього — положення суб'єктів

характеризується договірними відносинами взаємної координації.

Ці так звані первинні методи конкретизуються і можуть проявлятися в

різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять

своє продовження в методах, що характеризують ті чи інші структурні

сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

1) метод матеріального і морального заохочення, який притаманний

трудовому, цивільному та іншим галузям права. Таке заохочення спрямоване

на стимулювання матеріальної зацікавленості у вирішенні певних завдань, на

підвищення різних форм робочої і творчої активності, підвищення

кваліфікації, набуття нових професій тощо;

2) метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних

організацій, щодо яких владно - імперативні методи впливу не можуть бути

застосовані. Цей метод характерний для підприємницького, корпоративного

та інших галузей законодавства. Держава може впливати на них лише

шляхом дозволів, сприяння, надання організаційної допомоги,

рекомендаційних актів, які містять норми права і застосування яких

покладено на розсуд цих організацій. Держава у формі рекомендацій

використовує дозволи, що має сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи

суб'єктів права.