2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції

Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної

упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних

відносин загальному порядку досягається за допомогою соціальних норм —

правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер,

також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б

організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок

взаємовідносин між чоловіком і жінкою, встановлювали процедури

вирішення спорів, засади функціонування потестарних органів управління і

т. ін.

Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукупності, іноді

називають монокормами (грец. monos — єдиний, лат. norma — правило)1. ('

Див.: Першиц, А. И. Проблеми нормативной этнографии. Исследование по

общей этнографии. - М., 1979.; Думанов X. М., Першиц А. И. Моно -норматика

и начальное право// Государство и право. - 2001. - № 9. - С. 85-91.)

Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися

на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди —

правила поведінки, в яких акцент ставиться на зовнішній формі їх виконання

і ця форма є строго канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд

ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну і виховну функції .

З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію

про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази,

розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися

знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія

виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в

споглядально-образній формі), регулятивну

(міфи мали нормативну,

приписуючу частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до

кожного члена суспільства), ідеологічну ( міфи були керівництвом до дій,

якого слід дотримуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах

родового ладу зробилися звичаї -правила, які склалися історично, протягом

життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового

повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:

регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися

протягом тривалого періоду;

виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало

серйозними наслідками для людського роду;

втілювали авторитет всього суспільства;

були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в

покоління, ставали стереотипом поведінки;

не знали поділу на права і обов'язки;

опосередковували всі сторони людського буття (поділ повсякденної

роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).

Слід зазначити, що племінні органи управління іноді приймали

рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом

загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися

общинниками як нові правила їх поведінки. В даному випадку органи

первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого

інституту.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища

природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони починають

пояснювати їх іраціонально, через існування чогось фантастичного,

божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають

їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі

жертвопринесення).Таким чином, формуються правила поведінки, які

регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні

норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії

спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі,

священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію,

тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них явища. У

подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших

людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила,

які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були

засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос

сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з

поділом усіх людей на ―своїх‖ і ―чужих‖. Людина не відчувала докорів

сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до ―чужого‖

племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства,

обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.

Особливе значення мали табу— обов'язкові і незаперечні заборони, які

захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і

природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні

умови існування людей у колективі1. (1 Розрізняють такі види заборон, як

заборони на дії, заборони на слова, табу на людей, табу на предмети. Фрезер

Дж. Дж. Золотая ветвь: исследование мати й религии. - М., 1980.)

Табу — важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої

поведінки.

У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована

на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення

конкретних общин у природному середовищі, її складали регулятори

біолого -психологічного (табу), міфолого - релігійного і морального характеру,

а також ритуали, обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були

обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і доб -

ровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною мірою

сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру первісної общини.