2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за

різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення

правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоширеніший рівень

правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти

на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як

правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі

домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості

характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також

поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам.

Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної)

підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних

органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості,

як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знання -

ми чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування.

Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок

певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так,

найвищий рівень правосвідомості серед юристів -практиків притаманний

суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з

найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є

вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей

рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням

його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи

(встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння,

тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано викона -

ти які можуть тільки юристи.

Наукова, теоретична правосвідомість

у цілому притаманна

науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які

займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових

проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не

лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими

категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і

глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований,

комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості

розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній

правова ідеологія превалює над правовою психологією.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну,

групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначимо, що суспільна, групова і

масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих поглядів,

уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом

індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня

правової освіти особи.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп

(політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій

тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність

інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон

відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким:

від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети

(наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з

представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка характерна

для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу,

учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве

досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових

питань, ці об'єднання мають ситуативний характер.

Суспільна правосвідомість

притаманна великим соціальним

утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу).

Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична

юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок,

справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки

підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового

нігілізму, зневажливе ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що

протягом десяти років в українському суспільстві зроблені важливі, але

тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права,

непорушності прав і свобод людини.

3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в

правотворчості(правоустановленні) і правореалізації

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому

розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і

праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової

системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини;

обумовлюються одними соціально -економічними, політичними,

ідеологічними, культурними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права

може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при

відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами

права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і

аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний

характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним

утворенням, зміст якого становить система загальнообов'язкових, формально

визначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права.

Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним

явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про

минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як фено -

мену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчинки людей,

особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди

від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало

завершеною системою, коли система лише формується, правосвідомість стає

основою усього механізму правового регулювання. Проте явище це

тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до

повного її становлення.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї

структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи,

які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй

сукупності утворюють єдину органічну цілісність. Структурні елементи

правосвідомості (правова ідеологія 5 правова психологія, правосвідомість

індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють

єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не

є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну

цілісність правосвідомості в межах певної правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії

правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб'єктів

права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії

(норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає

застосування державного примусу. Законодавче право регулює поведінку

людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, ета -

лонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю

людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є

проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості

полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про

відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам

права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідом -

лення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим,

критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки або фактів.

Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставлення

суб'єктів до чинного права, оскільки одна людина може визнавати чинне

право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього.

Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в правовій

системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент

правової системи, те, звідки бере початок

правове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний

обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми нормативними

установками. На відміну від нього правосвідомість, як духовне утворення,

пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й

елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє

настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права

визначає законодавець. Право може змінюватись, але особливість його така,

що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна

в часі. Вона існує поряд з ―сьогоднішнім‖ правом, охоплює своїм уявленням

минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси правотворчості

і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст

якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у

своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і

морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень, її

становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку ,

правосвідомість, як могутнє ―силове‖ поле, теж впливає на право. Цей вплив

правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі

правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, держави,

тобто усі суспільні відносини, що потребують правової рег ламентації, перш

ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості

передусім суб'єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати,

приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема

нормативно-правові акти.

Формою впливу правосвідомості на правоутворення є наукове

прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними:

наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття

певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій,

виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права;

висловлювання державних і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву

правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану

сприяє залученню до цього процесу різних зацікавлених суб'єктів, які можуть

висувати свої пропозиції, альтернативні проекти, а це зумовлює накопичення

матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту

закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на право-утворення і

законотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно -

правових актів. Визначення в концепції мети правового регулювання,

обґрунтування завдань, які слід буде вирішити в разі прийняття того чи

іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних

відносин і таке інше, — все це дає можливість суб'єкту правотворчих

повноважень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття

окремих приписів, нормативно -правових актів, спрогнозувати ефективність

їх регулятивного потенціалу і прийняти рішення про їх розробку або

відкласти її на майбутнє.

Своєрідною за змістом, формою впливу правосвідомості на

правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого

процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має

специфіку на кожній стадії. Так, для визначення шляхів формування права

правова психологія дає ―будівельний матеріал‖ у вигляді помислів, почуттів,

намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відносин.

При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і

враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює

правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних

відносин еталони і зразки поведінки.

Обговорення та прийняття нормативно-правових актів повинно

проходити на високому професійному рівні, тому на цих ста діях особливого

значення набуває професійна правосвідомість.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу

роль, аніж у правотворчості. Це пояснюється природою поведінки

(діяльності) суб'єктів права. Хоч яка б була їх поведінка, вона завжди є

обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення

того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації

норм права. При звичайних (простих) формах — виконанні, дотриманні,

використанні — правосвідомість орієнтує суб'єктів права на добровільне

виконання і додержання норм права, на недопущення зловживання правом

при його використанні. Тут на перше місце висувається рівень почуття права

і законності, що виконує функцію гаранта найбільш масового добровільного

дотримання та виконання норм права.

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє професійна

правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної

сфери діяльності держави — судді, слідчі, прокурори, — зобов'язані знати

зміст, смисл норм права, вміти застосовувати правила тлумачення, бути

переконаними у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають.

Не випадково норми кримінально -процесуального, цивільного

процесуального кодексів прямо приписують суддям оцінювати докази,

виносити рішення, керуючись і нормою права, і своїм внутрішнім

переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну роль при

переборенні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без

належних знань принципів права, вміння порівнювати між собою схожі

норми права правозастосування практично неможливе.