4. Типологія держави

Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що існували й

існують, на великі групи — типи за їх найсуттєвішими ознаками. В науці

склалося кілька різних підходів щодо визначення цих груп.

Як уже згадувалося, кожна держава має свою соціальну базу. Державна

влада завжди спирається на певні соціальні сили — класи, прошарки,

релігійні формування тощо. Саме опора влади в державі на певні соціальні

сили визначає її сутність.

За так званою формаційною теорією — це найважливіша ознака, і саме

нею обумовлюється поділ держави на окремі історичні типи. Ця ознака поєд -

нується у згаданій теорії з іншими — на якій матеріальній базі виникає

держава і кого вона обслуговує. Скорегована шляхом відкидання вульгарного

економізму і винятково класового підходу відповідно до сучасних досягнень

науки формаційна теорія залишається найпоширенішою у вітчизняній

літературі. З найсуттєвішими іншими, за цією теорією, ознаками держави так

чи інакше пов'язані й інші варіанти класифікації (типізації) держав. Так, ще в

стародавні часи особливість соціальної бази держави висувалася як

необхідна ознака при поділі держав залежно від їхніх політичних режимів. 42

Залежно від характеру розвитку продуктивних сил у сучасній західній

літературі держави поділяють на доіндустріальні, індуст ріальні і

постіндустріальні (комунікативні). Поширення набув також так званий

цивілізаційний підхід до типології держави. Згідно з ним усі держави

поділяються на такі, що належать до численних груп (їх понад 20) цивілізацій

(наприклад, західної і православної), головними ознаками яких є не

соціально - економічні фактори, а передусім особливості релігії і культури. Ця

теорія безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих

країн. Проте, незважаючи на проведення чіткого розмежування між

стародавніми і наступними цивілізаціями (наприклад, єгипетською і

мусульманською), суттєвим недоліком підходів до типології держави, за цією

теорією, є відсутність визначення історичних закономірностей їх розвитку,

зміни одного типу держави іншим.

Щодо підходів у визначенні типу держави певні переваги слід визнати

за формаційною теорією, хоча і в неї є суттєві недоліки. Бона не враховує

всіх варіантів можливого розвитку окремих країн (наприклад, особливостей

держав, що виникають на базі так званого східного способу виробництва;

див. розділ ―Виникнення держави‖).

Згідно з формаційною теорією історія державності започаткувалася з

IV столітті зі створенням рабовласницької держави (Стародавній Єгипет,

Китай, Месопотамія, Греція, Рим), її соціальною базою в цілому був панівний

клас рабовласників. Це вимагало створення державної системи, що здатна

була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Праця рабів

створювала можливість розвитку рабовласницької культури шляхом

виникнення різних варіантів цивілізації. Рабовласництво було

індивідуальним, колективним або державним. Раб був головною виробничою

силою. Рабів можна було купувати і продавати, як звичайне майно, раб

повністю залежав від волі власника. В межах рабовласницької держави, як і в

межах інших її типів, існували різновиди, їхній характер залежав від широти

соціальної бази держави. Сутність певного типу держави розвивалася

залежно від зміни політичних режимів, найвизначнішою характеристикою

яких була широта їх соціальної бази. У класифікації Платона, який поділяв

держави на аристократичні (влада авторитетних і мужніх людей), олігархічні

(влада багатіїв), демократичні (влада натовпу) і тиранічні (обмежена жорстка

влада однієї людини) неважко простежити класифікацію політичних

режимів. З того ж принципу класифікації виходив Арістотель, який вважав,

що держава передусім характеризується кількістю володарів. У Ста -

родавньому Римі, наприклад, політичний режим зазнавав змін поступово,

спочатку — у зв'язку з розширенням прав плебеїв, а згодом — з переходом

до монархічного ладу, що було пов'язано в першому випадку з розширенням,

а в другому зі значним звуженням соціальної бази держави. Різновиди

рабовласницького типу держави ми спостерігаємо і в Стародавній Греції, де в

Афінах у здійсненні влади брали участь усі вільні від рабства громадяни

(демократія), а в Спарті — їх заможна меншість (аристократія).

Згодом, у зв'язку з малою продуктивністю рабської праці, обумовленою

відсутністю зацікавленості раба в її результатах, відбувається закономірний

перехід до феодальних виробничих відносин, внаслідок чого і з'являється

феодальний тип держави. В умовах феодалізму головною виробничою силою

стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільсько -

господарське виробництво. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів

певні особисті права. Але вони були прикріплені до землі, перебували в

прямій юридичній залежності від феодалів, і до них з боку феодалів широко

застосовувався позаекономічний примус. В цей період існувала

диференціація на великих феодалів (королі, князі, графи, борони і т. ін.) і

дрібних. Суттєве значення в умовах феодалізму мав поділ суспільства на

стани: перший — світські феодали, другий — феодали церковні і третій стан

— просто населення, здебільшого міське. Перші дві групи мали ве ликі

привілеї.

В умовах феодалізму державна влада була похідною від власності на

землю. Одним з головних землевласників була церква, яка від ігравала

надзвичайно велику роль у вирішенні питань державного значення, не тільки

претендуючи на владу, але реально виконуючи певні її функції.

У своєму розвитку феодальна держава у більшості країн проходить три

головних етапи — феодальної роздрібненості, станового представництва і

абсолютизму. В умовах раннього феодалізму, коли земельні володіння були

децентралізованими, існували численні держави -маєтки. Поступово

розвивалися відносини сюзеренітету- васалітету, які закріплювали залежність

дрібних феодалів від великих. У зв'язку з цим з'являється феодальна драбина

— пов'язаність феодалів різних рівнів взаємними правами і обов'язками,

заснована на їх ієрархічній субординації і підтримці одне одного.

Згодом у різних країнах з'являються впливові органи станового

представництва, які мали формально або фактично дорадчий характер

(Генеральні Штати, Конвент, Гетьманська Рада, Боярська Дума та ін.), що є

характерним для станово -представницького періоду розвитку феодального

типу держави. Поступово відбувається подальша концентрація влади.

Показовою у зв'язку з цим є крилата фраза французького короля Людовіка

XIV ―Держава — це я !‖, яка вдало характеризує останній абсолютистський

період існування феодального суспільства.

Саме в умовах абсолютизму різко посилюються властиві феодалізму

економічні й політичні суперечності. Швидкий розвиток виробничих сил був

поштовхом до поступового розвитку індустріального суспільства. Феодальні

відносини в умовах максимально централізованої абсолютистської

феодальної держави стали великим гальмом у розвитку економіки,

політичного і соціального життя. Перед суспільством постало питання

створення ринку дешевої робочої сили, заснованого на ліквідації кріпацтва, і

довічного закріплення селян за землею. Буржуазія, що народжувалася, була

зацікавлена у створенні для всіх рівних стартових можливостей в

економічній сфері, вільному пересуванні людей, товарів і послуг, вільному,

заснованому на конкуренції підприємництві. Паралельно виникає

необхідність відповідних перетворень у політичній сфері, створення

демократичного суспільства, знищення феодальних інститутів.

Усі перелічені завдання вирішуються шляхом політичної революції,

яка здійснюється буржуазією під гаслами свободи і рівності всіх перед

законом, заборони будь - яких привілеїв. Наслідком цієї революції є

встановлення нового буржуазного (капіталістичного) типу держави.

її соціальною базою стають приватні підприємці — власники основних

засобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється

залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства (вільний або

монополістичний капіталізм) та існуючих у тій чи іншій країні політичних

режимів. Ліквідується будь - яка особиста позаекономічна залежність

виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає базою

для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності

приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній

свободі.

У цілому при капіталізмі проголошується принцип невтручання

держави в суспільні справи, відкидається ідея державного патерналізму як

така, що є шкідливою для розвитку приватної ініціативи. Водночас держава

активно діє у сфері обслуговування загальносуспільних інтересів (засоби

сполучення, зв'язку, охорона громадського порядку).

Відображаючи і захищаючи власні інтереси, буржуазна держава на

конституційному рівні закріпила такі інститути і принципи всезагальної

демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ

влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та

політичні права і свободи людини і громадянина, право вільного звернення

до суду тощо. Але існуюча водночас майнова нерівність здатна породжувати

соціальні конфлікти, при виникненні яких держава прагне до їх пом'якшення

і розв'язання, виходячи здебільшого з інтересів тих, хто при владі, передусім

власників засобів виробництва. Така спрямованість діяльності буржуазної

держави яскраво показала себе вже на першому етапі її розвитку в умовах так

званого вільного капіталізму. Різке розшарування суспільства, полюсна

протилежність між бідністю і багатством неминуче ведуть до гострих

соціальних сутичок. У цих умовах воля і сила держави спря мовані на захист

інтересів буржуазії. В економічній сфері держава дотримується політики

повного невтручання в економічні процеси, виконуючи роль ―нічного

охоронця‖. В політичній сфері вона захищає свої інтереси нарівні з

застосуванням у необхідних випадках як компромісів, так і примусу,

встановлює численні цензи, що забезпечують буржуазії панування в

здійсненні політичної влади.

Серйозні зміни відбуваються на другому — монополістичному етапі

існування буржуазної держави. Монополізація виробництва, вирішальний

економічний та політичний вплив промислових монополій і фінансового

капіталу на розвиток суспільства призвели до звуження соціальної бази

держави. Держава відмовляється від повного невтручання в економічні

відносини, її роль в економічному і соціальному житті суспільства поступово

підвищується. Зростання виробничих сил і політичні чинники обумов люють

виникнення державного сектора в економіці. Заради збереження ринкової

економіки держава ставить певні кордони діяльності панівних монополій з

допомогою так званого антимонопольного законодавства. Під впливом тиску

з боку робітничого класу і зовнішньополітичних чинників, в тому числі

соціальної політики в СРСР, формується державна політика у сфері соціаль -

них послуг.

На подальшому етапі розвитку суспільства відбувається науково-

технічна революція, яка веде до постіндустріальної епохи, нечуваного раніше

зросту продуктивності праці. Використовуються капітальні наукові

відкриття, бурхливо розвивається атомна енергетика, електроніка та

інформатика, і ці результати стають особливо відчутними після Другої

світової війни.

В індустріально розвинених країнах підвищення продуктивності праці,

розвиток форм приватної власності, особливо акціонування, дає великому

прошарку людей можливість підвищити свій добробут, що веде до появи так

званого середнього класу, до якого входить частина робітників і який

становить приблизно дві третини населення розвинених країн Заходу. Це

обумовлює різке зменшення можливості гострих соціальних конфліктів та

вибухів. Цьому сприяє і держава, яка дістає і час від часу використовує

можливість брати активну участь у регулюванні економічних процесів,

відміняє більшість цензів. За рахунок середнього класу держава розширює

свою соціальну базу. Значно підвищується роль держави як представника

загальносуспільних інтересів (у сфері захисту навколишнього середовища,

будівництва шляхів і сполучень тощо), велика увага приділяється соціальній

політиці, наданню соціальної допомоги тим прошаркам населення, які її

потребують, захисту прав людини.

Разом з тим слід ураховувати й те, що соціальна база окремих

буржуазних держав на різних етапах їх існування розширюв алась або

звужувалась залежно від зміни політичних режимів, які коливалися від

демократичних і ліберальних до фашистських, режимів військової диктатури,

особистої влади.

На сучасному етапі свого існування розвинуті буржуазні держави

значною мірою втрачають своє колишнє обличчя в аспекті апарату

панування буржуазії. Отже, капіталістична держава поступово переростає в

постіндустріальну державу соціальне орієнтованого типу.

Однією з ознак цієї держави є її перехідний характер. Вирішального

значення в її діяльності набуває виконання загальносуспільних справ,

забезпечення пріоритету і надійного захисту прав і свобод людини і

громадянина, її державним (політичним) режимом є демократичний. Така

держава визнає рівне правове становище всіх форм власності, активно

впливає на економічний розвиток. За своєю природою вона прагне до того,

щоб бути правовою, соціальною державою, спирається на широку соціальну

базу, яку становить більшість населення. Держава стає головним знаряддям

подолання існуючих у суспільстві конфліктів, повинна орієнтуватися в

умовах існування ядерної зброї на неприпущення війни, на участь у

всесвітніх інтеграційних процесах тощо. У тому ж напрямі бажано

спрямувати розвиток держав, які виникли на руїнах так званого

соціалістичного табору і які перебувають на перехідному, хоч і принципово

іншому, посттоталітарному, етапі свого розвитку. До них належить і Україна,

яка, так само як і інші країни колишнього СРСР, перебуває на самому

початку шляху розбудови нової демократичної, правової, соціальне

орієнтованої держави і громадянського суспільства.

Окремо слід зупинитися на питанні про соціалістичний історичний тип

держави. Головними його ознаками теоретики соціалізму вважали

насамперед провідну роль держави або колективів, що перебувають під її

заступництвом в економічному житті. Така держава повинна спиратися на

широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу,

забезпечувати справедливий розподіл результатів праці за принципом

―кожному за якістю і кількістю праці‖. Економічну основу цієї держави, як

вважає значна частина її теоретиків, повинна становити економіка, провідну

роль у якій відіграє суспільна власність на засоби виробництва. Трудівники

повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загальносуспільних

справ і здійснювати контроль за діяльністю державного апарату.

Усі теоретики соціалізму бачать соціалістичну державу такою, що

служить народові, побудованою на принципах гуманізму, демократії,

колективізму і справедливості. Але при цьому слід урахувати, що існує

кілька моделей соціалістичної держави. Описання окремих з них ми

зустрічаємо вже в творах Т, Мора, Т. Кампанелди, Ф. Бабьофа, К. А. Сен -

Сімона та інших. При цьому загально визнано, що для переходу до

соціалістичного типу суспільства і держави необхідний тривалий історичний

перехідний період.

Поряд з такими країнами, як Китай, В'єтнам, Північна Корея та Куба,

які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими

змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються

в Індії, Швеції, Єгипті, Австрії, Сирії та інших країнах.

Враховуючи, що спробу поступового еволюційного переходу до

сучасного соціалізму роблять і нині в деяких країнах, особли во в Європі, де

державна влада протягом тривалого часу належить соціалістичним партіям,

питання про соціалістичний тип держави аж ніяк не можна вважати знятим з

порядку денного. Зрозуміло одне: така держава повинна мати риси

демократичної, соціальної, правової держави.

Соціалістична держава в марксистсько-ленінському розумінні в умовах

перехідного періоду — це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши

буржуазну державну машину, повинна бути диктаторською щодо буржуазії і

демократичною щодо широких трудящих мас, яка в перспективі має прийти

до народного самоврядування.

Але, як свідчить досвід СРСР, ряду інших країн Східної Європи,

соціалістичної держави там фактично не існувало, реальна влада в них

здійснювалась номенклатурною партійною та адміністративно - командною

верхівкою, яка і становила їх соціальну базу. Такі держави є всі п ідстави

вважати лжесоціалістичними, тобто такими, що суперечать вченню про

соціалізм як втілення соціальної справедливості. Така характеристика є

значно точнішою за ту, що містить поширений у літературі термін

―казармений соціалізм‖.

Одержавлення усіх основних засобів виробництва і тотальне втручання

держави в суспільне і особисте життя зводили нанівець ідею

загальнонародної власності влади і конституційних прав громадянина, що

проголошувалися.

Отже, ідеологія соціалістичного типу державності так і не знайшла досі

свого реального втілення в державах, що існували в СРСР і ряді інших країн.

Семінарське заняття №3

ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ЗАВДАННЯ

Засвойте визначення понять: держава, історичний тип держави,

функції держави, влада, легальна влада, легітимна влада, суверенітет

держави, об‗єктивне юридичне право, сутність держави.

СХЕМАТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Накресліть у зошиті схему 1) основних теорій сучасних держав.

Лекція № 4 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТА

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

1.

Поняття, структура і сутність громадянського суспільства.

Співвідношення громадянського суспільства і держави.

2.

Поняття політичної системи суспільства та її структура. Поняття

механізму політичної влади, його структура. Механізм політичного опору.

Держава - центр, ядро політичної системи суспільства. Поняття політичної

партії. Види політичних партій. Функції політичних партій.

На самостійне опрацювання:

3.

Громадські об'єднання у політичній системі суспільства. Поняття

громадського об'єднання. Види громадських об'єднань. Поняття громадської

організації. Види громадських організацій. Форми взаємодії органів держави

з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами.

4.

Політична система суспільства соціально-демократичної

орієнтації. Принципи функціонування і розвитку політичної системи у

суспільстві соціально -демократичної орієнтації. Особливості політичної

системи українського суспільства.

ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ЗАВДАННЯ

Засвойте визначення понять: громадянське суспільство, політична

система, громадське об‗єднання, політична партія, громадська організація,

корпорація, громадські об‗єднання.

СХЕМАТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Схематично зобразіть структуру політичної системи суспільства.