3. Матеріальна відповідальність службовців

Працівник особисто зобов’язаний нести відповідь за невиконання чи належне виконання прийнятих на себе трудових обов’язків, згідно договору за заподіяну ним працедавцеві шкоду. Особисто-персональна відповідальність працівника - одна з властивостей трудового правовідношення. Вона є гарантією, яка захищає його від відповідальності за чужу вину, за вину інших працівників, в тому числі і працедавця чи інших керівників процесу праці. Працівник може спокійно працювати, коли він не винний, якщо він належним чином виконує свою роботу. Це одночасно і гарантія працедавцеві - притягнути до відповідальності саме винного. Гарантією від безпідставного притягнення останнього до відповідальності є легальна презумпція його невинності. Працівник не повинен доказувати свою невинність, він за законом припускається таким, доки працедавець не доведе його вину і наявність умов для покладання на нього відповідальності. Це стосується і випадків укладання з працівником договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Працедавець для покладання на працівника, який працює в колективі (бригаді), відповідальності також повинен довести його вину. Частина працівників бригади чи всі її члени можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо вони винні. Але не можуть нести матеріальну відповідальність невинні члени бригади. Договір про колективну матеріальну відповідальність не означає, що працівник повинен нести відповідальність без вини. Він також не означає, що працедавець звільняється від обов’язку доказування вини того чи іншого працівника при вирішенні питання про його відповідальність. Такий договір ще не дає працедавцю право притягати до відповідальності невинних, не звільняє від обов’язку, який має загальну характеристику і відноситься до всіх випадків відповідальності працівника.

Таким чином, трудове законодавство не знає загальної відповідальності. А знає лише особисту, персональну відповідальність за шкоду, заподіяну працедавцеві працівником особисто, безпосередньо його протиправними діями.

Загальні принципи, умови і підстави матеріальної відповідальності за збитки, нанесені військовій частині, підприємству з вини осіб, пов’язаних трудовими відносинами, обов’язкові для встановлення всіх без виключення випадків матеріальної відповідальності. Одночасно трудове право враховує характер виконуваних працівниками функцій, різницю в їх службовій компетентності, обсягу покладених на них обов’язків і наданих прав (наприклад, ступінь наданої працівнику самостійності відносно розпорядження матеріальними цінностями). Крім того, трудове право враховує ступінь суспільної небезпеки спричиненого збитку, господарське значення об’єкту, відносно якого заподіяна шкода. Все це обумовило значну диференціацію видів, а тим самим розмірів і порядку встановлених законодавством матеріальної відповідальності за збитки. В залежності від перелічених обставин трудове законодавство виділило два основних види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність

Для цього виду матеріальної відповідальності характерними є спричинення збитку внаслідок необережності. Сама назва цього виду розкриває його зміст :

- розмір відповідальності обмежений законом. При цьому обмеження встановлені не по відношенню до збитку, а відносно заробітної плати. Згідно законодавства, за шкоду, заподіяну військовій частині, підприємству при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Але існують виключення: матеріальна відповідальність понад середньомісячного заробітку допускається лише у випадках зазначених у законодавстві.

- за неправильний облік і зберігання, за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів чи продукції, а також за невжиття необхідних заходів до запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції - працівники і службовці несуть матеріальну відповідальність в розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.

В тому ж розмірі працівники і службовці несуть матеріальну відповідальність за псування або знищення через недбалість інструментів, спеціального одягу, вимірювальних приладів та інших предметів, які були видані працівнику в користування.

Керівники та їх заступники відповідають у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. У випадку, коли збитки нанесені внаслідок упущень зі сторони керівництва та були заподіяні:

• зайвими грошовими виплатами;

• неправильним веденням обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей;

• невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям;

• випуском недоброякісної продукції;

• розкраданням і знищенням, псуванням матеріальних чи грошових цінностей.

Тобто керівники несуть матеріальну відповідальність за загальними нормами діючого законодавства, у тому випадку, коли встановлено, що саме вони повинні були прийняти належні заходи щодо запобігання заподіяння шкоди.