119. Патогенез клінічних проявів діабетичного кетоацидозу у дітей, хворих на цукровий діабет. Основні напрямки терапії діабетичного кетоацидозу.

Симптоми і ознаки діабетичного кетоацидозу включають симптоми гіперглікемії разом з нудотою, блювотою і, особливо у дітей, болями в животі. Більш важка декомпенсація метаболізму проявляється загальмованістю і сонливістю. У пацієнтів може бути гіпотензія та тахікардія, обумовлені зневодненням і ацидозом. В якості компенсації ацидемії розвивається часте і глибоке дихання (дихання Куссмауля). Також можливий фруктовий запах при диханні, що викликається присутністю в повітрі, що видихається ацетону. В деяких випадках розвивається набряк мозку (частіше у дітей, рідше у підлітків), Гіперосмолярність сироватки крові, дегідратація та ацидоз призводять до підвищення осмолярності в клітинах мозку, та їх набухання.Набряк мозку найчастіше спостерігається у дітей <5 років, у яких ДКА є першим проявом цукрового діабету. Групу найбільшого ризику становлять діти з високим рівнем азоту сечовини в крові і низьким Paco2. Додаткові фактори ризику - пізня корекція гіпонатріємії і застосування бікарбонатів при лікуванні діабетичного кетоацидозу.

Терапія.

1. Проведення регідратації — необхідно перелити 6–10 л розчинів в/в впродовж 24 год

2. Зменшення гіперглікемії — слід розпочати в/в інсулінотерапію (застосовується інсулін короткої дії).

3. Поповнення дефіциту калію:

4. Компенсація ацидозу:

1) ацидоз легкого та помірного ступеня компенсується в міру наводнення, введення інсуліну та вирівнювання порушень водно-електролітного балансу;

2) гідрокабонат натрію вводьте лише при pH артеріальної крові <6,9 (i лише до моменту, коли pH досягне 7,0);

5. Знайдіть причину, яка спровокувала розвиток даного стану, та розпочніть відповідне лікування (напр. антибіотикотерапію у разі інфекції).

120. Етіологія, патогенез цукрового діабету 2-го типу. Роль спадкових факторів. Причини відносноїінсулінової недостатності. Поняття інсулінорезистентності. Порушення обміну речовин і фізіологічних функцій. Клінічні прояви.

Цукровий діабет II типу - інсулінонезалежний. Він характеризується відносною недостатністю інсуліну або інсулінорезистентністю. Розвивається у дорослих, найчастіше після 40 років. Не супроводжується кетозом. У його лікуванні інсулін не застосовують.

Етіологія.

1. Спадкова схильність. Вона, однак, на відміну від діабету І типу, не пов’язана з генами головного комплексу гістосумісності (МНС).

2. Ожиріння. Його відзначають у 80 % хворих

На відміну від діабету І типу фактори зовнішнього середовища не мають особливого значення в етіології діабету II типу.

Умовно виділяють два етапи патогенезу.

І. Гіперінсулінемічний етап. Споживання великої кількості їжі особами з ожирінням викликає збільшення секреції інсуліну (<гіперінсулінемія). Ця реакція спрямована на активацію процесів депонування поживних речовин у жировій тканині.М’язи ж не мають потреби в дії інсуліну. Тому вони оберігають себе від надлишку цього гормону зменшенням кількості рецепторів на поверхні м’язових клітин. Розвивається явище інсулінорезистентності м’язової тканини - її чутливість до дії інсуліну падає.

II. Гіпоінсулінемічний етап. Підвищене навантаження на інсулярний апарат може призводити до функціонального виснаження В-клітин. Цьому сприяють генетично обумовлені їхні дефекти і надлишок в організмі контрінсулярних гормонів. Як наслідок, секреція інсуліну падає й розвивається його відносна недостатність. При цьому дія інсуліну на жирову тканину зберігається (багато рецепторів до інсуліну), а на м’язову тканину - зменшується внаслідок інсулінорезистентності. Клінічно це виявляє себе розвитком гіперглікемії (немає дії інсуліну на м’язову тканину) і відсутністю кетозу (зберігається дія інсуліну на жирову тканину).

При ЦД 2 типу спостерігаються ті ж зміни в метаболізмі, що і при 1 типі, але значно менш виражені

Клінічні прояви діабету: поліурія (осмотичний діурез внаслідок глюкозурії), полідипсія (посилена спрага), ознаки дегідратації, які, переважно, є помірно вираженими (зниження еластичності шкіри, сухість шкіри та слизових оболонок), спричинені зневодненням слабкість та сонливість, схильність до гнійних інфекцій шкіри чи інфекцій сечостатевої системи.